Симоненко Василь Андрійович
Оцініть статтю
Сподобалась стаття? Поділіться!
Василь Симоненко - поет-шестидесятник, який загинув від побиття у МВС
Симоненко Василь Андрійович народився 8 січня 1935 на Полтавщині. Український поет, журналіст-дисидент, помер у віці 28 років 13 грудня 1963 року в Черкасах після побиття співробітниками міліції. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Подвиг Василя Симоненка.
Літературні критики називають Василя Симоненка "поетом без каменю за душею". Україну Симоненко любив так само безоглядно, як і власну матір, яка для поета значила дуже багато. Синівську любов до Батьківщини виявляв поет відкрито, кажучи, що Батьківщина у нього одна, і в той час, коли він спілкується з Україною, повинні мовчати "усі Америки і Росії". Згідно думці деяких сучасників, саме за ці слова Країна Рад запалала ненавистю до Симоненка.
У пам'яті українців Симоненко залишається вічно молодим класиком, який закликав кожного цінувати власну унікальність і людську сутність. Звертають увагу літературознавці на те, що в тонкій сатирі Симоненка проявлялося його зневажливе ставлення до тих, хто не ніс у собі, як сам поет, любов до своєї землі, до України.
Для української нації поет є одним з борців за культурний і національний суверенітет. Він повторював, що Україна - єдина у своєму роді, її треба берегти і любити.
На когорту шестидесятників покладалася воістину глобального масштабу місія - вони намагалися відродити у людях віру в людство, пояснити велику суть кожної людини, наявність в кожному з нас цілого Всесвіту. Симоненко за неповні 29 років з поставленим завданням впорався, без перебільшення, на "відмінно".
Життєвий шлях Василя Симоненка.
Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути. Мати майбутнього поета вдруге заміж не вийшла, всю свою любов віддала синові. Можливо, океан любові, відданої матір'ю єдиному синові, і став однією з причин настільки чуттєвої лірики, яку він потім писав.
У свідомому віці Симоненко побачив батька тільки, коли сам подорослішав і одружився. Чоловік прийшов до сина, Василь з ним поспілкувався, дозволив переночувати, а на наступний ранок попросив піти, пояснивши, що минув той час, коли син і мати чекали повернення батька. А матір Симоненко забрав з села, поселивши у своїй крихітній двокімнатній квартирці на останньому поверсі, де жив з дружиною і сином Олесем.
У редакції Симоненко познайомився з молодою дівчиною Люсею, яка працювала кур'єром, в 22 роки поет одружився, через деякий час на світ народився його син Олесь. Як і слід було очікувати, відносини в інтелектуальному мезальянсі складалися не завжди гладко, дружина ревнувала до таланту поета. Симоненко навіть хотів піти від дружини до поетеси Ніни Черняк. Однак поетеса не хотіла забирати чоловіка з родини.
Посмертно до поета прийшло визнання. Збірки його віршів перевидаються великими тиражами і через багато десятиліть, що минули після загибелі талановитого українця. Твори Симоненка увійшли до навчальної програми, багато з них покладено на музику. Його вірші "Ти знаєш, що ти людина" і "Лебеді материнства", безумовно, збережуть актуальність і через багато століть. Частину вірша "Лебеді материнства" свого часу виконала відома американська українка Квітка Цісик.
Відомий поетичний твір у виконанні самого автора:
Сам Симоненко про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди". В епоху, коли в середовищі українських поетів набирав популярності модерн, Симоненко залишався вірним класиці віршованого стилю. У його римах відсутня символічність, він називав речі своїми іменами. Сучасники не виключають, що саме за цю прямоту він міг заплатити життям.
Про обставини, при яких вдалося виявити могилу жертв НКВС у Биківні, поет потім згадував із здриганням. Він розповідав, що під час пошуків в лісовій місцевості активісти наткнулися на галявину, де місцеві хлопчаки грали у футбол. Умовне місце розміщення воріт було позначено людськими черепами, замість м'яча також використовувався череп з отвором від кулі.
Обставини смерті поета досі оповиті таємницею. Точніше, винуватці смерті 28-річного Симоненка відомі, але причини їх дій досі достеменно не відомі. Не викликає суперечок те, що влітку 1962 року в гості до поета в Черкаси приїхав його знайомий, який мешкав у рідному селі літератора. По завершенні візиту поет пішов на вокзал, щоб провести товариша. Коли чоловік сів у потяг - Симоненко виявив, що у нього закінчилися цигарки, купити які спробував у вокзальному буфеті.
До часу закриття буфету залишалося ще 15 хвилин, однак двері вже були зачинені. Після прохання Симоненка відкрити і продати йому цигарки продавець викликала наряд лінійної міліції. Правоохоронці забрали молодого чоловіка у відділення при вокзалі, встановили особу, після чого вивезли з Черкас в місто Сміла, що на відстані 30 кілометрів від обласного центру.
Однокурсник Симоненка Віктор Онойко потім згадував, що після звістки про затримання поета можливість визволити його з'явилася тільки після втручання секретаря міськкому компартії Сміли. Тільки після звільнення зі слів поета стало відомо, що рішення про вивезення його з Черкас було прийнято правоохоронцями по встановленні особи.
У машині Симоненко сів на переднє сидіння і підняв рукави сорочки - присутні побачили, що руки літератора повністю вкриті синцями. Поет розповів, що “обробляли” його професійно - по м'яких частинах тіла не били, в основному удари завдавалися по хребту і нижній частині спини. Для побиття використовувалося щось схоже на товсті палиці з піском всередині.
Знайомі поета потім згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів. Навесні 1963 болі почали посилюватися, стан поета тільки погіршувався, на початку вересня його госпіталізували. Лікарі діагностували рак нирок, побої «охоронців закону» тільки прискорили розвиток хвороби. Проведена операція результатів не дала, поет повільно згасав.
У лікарняній палаті поет продовжував писати, викладаючи рими на сторінках блокнота. 19 вересня Симоненко написав свій останній вірш.
Останній вірш Василя Симоненка
За 2 дні до смерті Симоненко написав листа в Літфонд з проханням про надання хоча б мізерної допомоги для його матері. Він писав, що для літератури його смерть, ймовірно, великою втратою не стане, але невеликі грошові виплати допоможуть його матері уникнути голодної смерті.
Для Симоненка мати була без перебільшення найближчою людиною. Після смерті сина Ганна Федорівна змушена була пережити ще одне потрясіння: невістка Люся привела в квартиру іншого чоловіка, пояснюючи це тим, що синові потрібен батько. Мати Симоненка, яка самостійно виховала сина, зрозуміти рішення невістки не могла.
У 1995 році Василеві Симоненкові посмертно присвоєно Шевченківську премію, отримувала її мати поета.
Через 3 роки і сама Ганна Федорівна відійшла на Луки Сварожі. Вона пережила любимого сина на 35 років. Поховали жінку поруч з її знаменитим сином, на кладовищі в Черкасах.
Цікаве про Василя Симоненка:
Пам'ять про Симоненка.
Про поета, який залишиться в пам'яті співгромадян молодим, українці пам'ятають:
Василь Симоненко в Інтернеті і соцмережах.
У пошуковій системі Яндекс запит "Василь Симоненко" вводили за місяць 4355 разів:
За запитом "Василь Симоненко" наступна динаміка.
Висловіть свою думку!
comments powered by HyperComments