Герої України
Тільки той народ, який вшановує своїх героїв, може стати великим
К. Рокосовський

Куліш Пантелеймон Олександрович

Куліш Пантелеймон Олександрович

Оцініть статтю

Сподобалась стаття? Поділіться!

Висловіть свою думку!

comments powered by HyperComments

Пантелеймон Куліш - автор українського алфавіту, заборонений у СРСР

Пантелеймон Куліш (народився 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту, помер 2 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка, що на Чернігівщині) по праву вважається одним з найяскравіших діячів українського національно-культурного відродження (XIX ст.).

Найяскравіший талант XIX століття, чиє фото буде зображено на купюрі в 1000 гривень, яка готується до випуску в обіг. Але на його ім'я спочатку поставили тавро "українського поміщицького націоналіста", потім заборонили в СРСР, і донині воно так само викликає відторгнення у... націонал-патріотів незалежної України. Надто багатообразною і різнобічною особистістю був Пантелеймон Куліш, який

  • разом із Тарасом Шевченком в XIX столітті вважався родоначальником класичної української поезії, вони навіть в чомусь... конкурували між собою. Молодший на 5 років Куліш поступився великому Кобзареві гідно, ставши його першим скрупульозним і доброзичливим критиком, потім сам називав себе "наступником Кобзаря" (у збірнику “Перед світанком”, продовжуючи стилістику раннього (романтичного) періоду творчості Т. Шевченка). У своїй поезії використовував безліч творчих псевдонімів, серед них найбільш відомі: Панько Казюка, Панько Олелькович, Павло Ратай, Хуторянин та інші;
  • був одним з перших українських дисидентів, що постраждали від самодержавства за активну участь у знаменитому Кирило-Мефодіївському братстві (1845-1847 рр.), яке стало першою українською політичною організацією, що ставила завдання національного і соціального визволення України. П. Куліш був заарештований, але після "щирого розкаяння" відправлений в 3-річне заслання в Тулу, на відміну від Шевченка, засланого солдатом в Оренбург, або Костомарова, засланого в Саратов;
  • став автором українського алфавіту - "кулішівки" - однієї з перших версій української граматики, яка лягла в основу сучасної української мови, і названої на честь автора. У ній була вперше застосована українська буква "i” замість старого ятя (літо, сіно, осінь), а так само замість "о" та "є” в словах стіль, жінка, пічь. Його книга для читання «Граматка» (1857) стала своєрідним "українським букварем" для багатьох українців в XIX столітті аж до 1893 р., коли на Галичині почала застосовуватися більш сучасна "желехівка";
  • був першим перекладачем на українську мову творів Байрона, Шекспіра, Гете, редагував і підготував до публікації 6 томів зібрання творів Миколи Васильовича Гоголя, ряд творів Марка Вовчка, сам написав ряд великих історичних романів: “Чорна Рада” (який Іван Франко назвав "найліпшою історичною повістю в нашій літературі"), “Істория Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца”, науково-популярних нарисів з історії України - “Хмельнищина” і “Виговщина”, історіографічну працю в 3-х томах “Відпадання Малоросії від Польщі”, переводить спільно з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким текст Біблії на українську мову.
  • За що його не люблять українські націоналісти? Куліш, як і багато видатних людей, був сповнений протиріч. З палкого революціонера він перетворився на монархіста, з прихильника української незалежності - в консерватора і захисника прав дому Романових на так звану Малоросію. Еволюція поглядів Куліша багато в чому обумовлена ​​етапами його життєвого шляху. Його палка, емоційна натура постійно вимагала нових, часто категоричних рішень, змушуючи Пантелеймона Олександровича кидатися в крайнощі.

    Зроблені з різницею в кілька років взаємовиключні висновки автора збивають з пантелику його біографів і поціновувачів творчості, особливо коли після царського Емського указу 1876 більшість творів Куліша, написаних українською мовою, було заборонено в царській Росії.

    Багато з переконаних українофілів згодом уникали згадки імені Куліша, вважаючи великого діяча національного Відродження мало не зрадником (за його критичне ставлення до козацького руху і не тільки). У той же час радянська влада також не жалувала колишнього кирило-мефодіївця, незважаючи на його революційність. У підручниках літератури часів УРСР ім'я П.Куліша не згадувалася, оскільки він опинився під ідеологічним табу як "український буржуазно-поміщицький націоналіст".

    Так великий поет, письменник, історик, етнограф, перекладач, редактор, літературний критик, видавець став "чужим серед своїх" і в царській Росії, і у СРСР, і в незалежній Україні.

    Головні заслуги Куліша перед Україною.

    Народився Пантелеймон Олександрович в сім'ї поміщика в Глухівському повіті Полтавської губернії. З молодих років почав вчителювати, працюючи в Києві, Луцьку, Рівному і навіть у Санкт-Петербурзі. Тоді ж Куліш всерйоз захопився літературою. Дебютував він в альманасі "Киевлянин", де були опубліковані його "Малоросійські оповідання" російською мовою, а в журналі "Ластiвка" (1841 р.) їх опублікували і українською.

    У 1843 році вийшла російськомовна повість "Михаил Чарнышенко, или Малороссия 80 лет назад", в якому автор засуджував українську молодь, яка відірвалася від батьківщини. Тоді ж Куліш публікує поему "Україна" (українською мовою), в ній він намагається на основі народних переказів і дум відтворити історію своєї Батьківщини. В творчості Пантелеймона Олександрович було місце і зображенню ідилії, наприклад, у поемі "Орися" він у кращих гоголівських традиціях живописав романтичні картини з модного тоді малоросійського побуту. Працюючи археографом під керівництвом М. Максимовича, молодий літератор познайомився, а пізніше і зійшовся близько з київськими інтелектуалами М. Костомаровим, М. Гулаком, В. Білозерським.

    Кирило-мефодіївець. У 1845 році Куліш вступив у Кирило-Мефодіївське братство, яке виношувало плани майбутнього устрою справедливого суспільства. Разом з друзями і соратниками Пантелеймон Куліш засуджував деспотичний лад Російської імперії і особливо кріпацтво, сповідував ідеали свободи, громадянських прав, братерства всіх слов'янських народів і майбутньої федерації, заснованої на демократичних засадах. Не будемо забувати, що тоді у всій Європі серед освічених людей різко зріс інтерес до простого народу. У Російській же імперії ця тенденція виявлялася в слов'янофільстві. Що цікаво, кирило-мефодіївці хотіли створити єдину федерацію всіх слов'янських народів з центром у Києві, і Україна повинна була в неї увійти як абсолютно рівноправний учасник. Як і Костомаров, Куліш дотримувався ліберально-християнських (правда, трохи з містичним відтінком) поглядів, проте мав більш українофільський ухил. Крім того, в цей час письменник всерйоз захопився філософськими працями Спінози і Гегеля, а також приділяв багато уваги вивченню творчості західноєвропейських, польських і російських поетів-романтиків. Всі ці захоплення, а також глибока релігійність Пантелеймона Олександровича не пройшли безслідно і з роками все виразніше стали проявлятися в його літературній творчості, в якій, крім іншого, відчувається глибокий вплив київської духовно-філософської школи, особливо ідей Григорія Сковороди.

    Після розкриття поліцією діяльності цього політичного гуртка його члени піддалися репресіям. Куліш відбувся досить легким покаранням: він був засланий до В'ятки, а пізніше до Тули (Шевченко, наприклад, був відданий у солдати на 10 років). Спочатку в тексті вироку говорилося про чотири місяці ув'язнення у Петропавлівській фортеці. Завдяки клопотанню друзів покарання замінили поселенням (під наглядом поліції) спочатку в В'ятці, а потім в Тулі і забороною друкуватися. Із заслання Куліш повернувся досить скоро, після покаянного листа на ім'я імператора Миколи I українцеві було дозволено повернутися, і у 1850 році він вже з'являється в російській столиці. У 1857 році Куліш закінчив свій історичний роман "Чорна рада, хроніка 1663 року", над яким працював більше 10 років. У Санкт-Петербурзі діяльний Куліш влаштовує українську друкарню, де друкує твори Т. Г. Шевченка, І. П. Котляревського, Г. Квітки, Марка Вовчка. Він співпрацює з журналом "Основа", випускає альманах "Хата", перекладає українською мовою твори У. Шекспіра, Дж. Г. Байрона, І. В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Гейне, А. Міцкевича, О. С . Пушкіна та ін.

    Автор першої української граматики. Пантелеймон Олександрович, крім усього іншого, є ще й розробником сучасної української орфографії: створений ним буквар "Граматка" перевидавався в Росії двічі - у 1857 та 1861 роках.

    Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства, зокрема М. Костомаров, В. Білозерський і Т. Шевченко. Всі вони жадали громадської діяльності і, натхненні лібералізацією перших років правління імператора Олександра ІІ, активно включилися в роботу. Зокрема, тоді в Росії багато говорилося про необхідність реформування системи народної освіти і навіть на урядовому рівні було піднято питання про можливість відкриття українських шкіл. Саме для потреб українських початкових шкіл Пантелеймон Куліш у 1857 році підготував і видав свою знамениту "Граматику", більш відому як "кулішівка". Система Куліша являла собою український фонетичний правопис, в якому не було церковнослов'янських літер ѣ і ы, зате з'явилася буква ґ. Новий алфавіт був вперше використаний в "Записках о Южной Руси" (1856 р.) І "Граматиці" (1857 р.), а потім активно використовувався в українському журналі "Основа" (1861-1862 рр.), що видавався в російській столиці. У 1876 р. "кулішівку" заборонили в Російській імперії, проте з 1890-х років її почали використовувати у зміненому вигляді в українських школах Галичини.

    Перекладач Біблії. Свою авторську систему українського правопису, так звану "кулішівку", Пантелеймон Олександрович використовував також і при перекладі Біблії. Однак тут Куліш зіткнувся з деякими труднощами: мова, якою розмовляли виключно селяни, залишалася переважно побутовою, і письменник змушений був буквально вигадати неіснуючі слова або брати їх з польської мови (наприклад, Господь - Пан, уповає - дуфає і т. д.). Цей переклад викликав обурення українофілів і представників духовенства, як православного, так і уніатського. Крім того, з підготовкою перекладу сталися проблеми чисто містичного природи. У 1860 р. перший рукописний переклад Священного писання повністю згорів при пожежі, яка трапилася на дачі у Куліша. Другий варіант перекладу, зроблений спільно з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким, вийшов у Росії тільки у 1904 році, через багато років після смерті Пантелеймона Олександровича. У Львові українське видання вийшло набагато раніше - у 1881 р. Пізніше Біблію у перекладі Куліша перевидавали у Відні (1912), в Берліні (1921, 1930) в Нью-Йорку і Лондоні (1947). Дивно, але в незалежній Україні перше видання даного перекладу вийшло тільки у 2000 році.

    Біографія Пантелеймона Куліша.

    7 Серпня (26 липня) 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинський район Сумської області) народився Пантелеймон Олександрович Куліш.

    Навчався у Новгород-Сіверській гімназії, де всерйоз захопився українським фольклором. Однак гімназію не закінчив, почавши займатися приватним репетиторством.

    1837-1839 - П. Куліш відвідує лекції в Київському університеті на правах вільного слухача.

    У 1840-1841 рр. M. Максимович друкує етнографічні нариси П. Куліша "Малоросійські розповіді", а Є. Гребінка в альманасі "Ластівка" - його оповідання "Циган. Уривок казки".

    1842 - працює вчителем у Луцьку.

    1843-1845 - вчителює у Києві. Там же починає працювати в археографічної комісії М. Максимовича. Багато їздить по Правобережній Україні, збираючи народний фольклор і вивчаючи історичні документи. Пише і видає повість "Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад" і епопею "Україна".

    1845-1847 - Куліш є членом підпільного Кирило-Мефодіївського братства.

    1845 - Куліш переїжджає до Петербурга, викладає в університеті російську мову іноземним студентам.

    У 1846 отримав відрядження до Польщі для вивчення мов, побуту, історії та культури західних слов'ян.

    1847 - заарештований у Варшаві у у зв’язку зі справою Кирило-Мефодіївського братства.

    1850 - помилуваний, повернувся із заслання в Тулі у Петербург.

    1856-1857 - Куліш видає "Записки о Южной Руси" у двох томах.

    1857 - світ побачила знаменита "Граматика", згодом названа на честь свого автора "кулішівкою".

    1859 - виходить з друку перший історичний роман українською мовою "Чорна рада". Куліш відкриває власне видавництво, де починає друкувати твори українських письменників. Саме в цій друкарні вперше побачила світ збірка "Народні оповідання" Марка Вовчка.

    1860 - Куліш разом з М. Костомаровим, Т. Шевченком та В. Білозерським створюють у Санкт-Петербурзі товариство "Громада".

    1861-1862 - суспільство починає видавати журнал "Основа", де Куліш надрукував кілька своїх літературних та історичних творів, зокрема один розділ "Історії України від найдавніших часів", "Хмельнищину" і "Виговщину".

    1862 - виходить у світ поетична збірка "Досвітки. Думи і поеми".

    1864 - як державний чиновник Куліш за призначенням переїжджає до Варшави.

    1874-1877 - виходить тритомна "Історія возз'єднання Русі" з додатковим томом "Матеріалів", а також "Мальована Гетьманщина» (1876 р.) і "Казаки по отношению к государству и обществу" (1877 р.).

    1881 - обурений Емським указом 1876 р., яким було заборонено в Російській імперії друкувати твори українською мовою, Пантелеймон Олександрович переїжджає до Львова, де видає другу збірку віршів "Хуторна поезія".

    Останні роки життя знаменитий письменник провів затворником на своєму хуторі Мотронівка, що на Чернігівщині. Там народилися збірка віршів "Дзвін", поема "Маруся Богуславка" і багато інших творів, а також були зроблені численні переклади на українську мову з Біблії, В. Шекспіра, Дж. Байрона, І. В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Гейне.

    2 (14 за новим стилем) лютого 1897 р., на 78 році життя, великий український письменник помер.

    Цікаві факти з життя Пантелеймона Куліша.

  • Батько Пантелеймона Куліша походив з козацької старшини, належав до дворянства, але, втратив право на нього, оскільки особисто займався сільським господарством на власному хуторі. Початкову освіту П. Куліш здобув удома за допомогою старшої сестри Лесі. Його мати була неписьменною, але від неї майбутній літератор дізнався величезну кількість українських народних пісень, казок і приказок;
  • Пантелеймон Куліш одружився у Санкт-Петербурзі з Олександрою Білозерською, сестрою свого київського товариша Василя Білозерського. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, свої твори публікувала під псевдонімом Ганна Барвінок;
  • починаючи з 70-х років XIX століття, Куліш пише переважно російською мовою, і тон його творів при цьому кардинально змінюється. У 1874-77 роках виходить його тритомник "История воссоединения Руси", в якому прославляється союз України з Росією. Останні збірки віршів колишнього революціонера-українофіла "Хуторна поезія" (1882 г.) і "Дзвін" (1893 р.) були пройняті вірнопідданським духом монархізму і православного консерватизму. Також він різко негативно починає оцінювати роль козацтва в історії України. Історик тепер рішуче виступає проти романтичної ідеалізації козацтва і особливо гайдамаччини. Робить ряд заяв, які зараз були б сприйняті як українофобські. Наприклад, він назвав усіх кобзарів "п'яними и темними", а їх творчість - "п’яницькою бреходурнопеєю про людожерів-козаків". Навіть власна "Граматика" з часом почала дратувати Куліша, вірніше, її можливе застосування. Так, 16 жовтня 1866 він писав у листі Якову Головацькому з Варшави: "Вам відомо, що правопис, прозваний у нас в Галичині "кулішівкою", винайдений мною в той час, коли всі в Росії були зайняті поширенням грамотності в простому народі. З метою полегшити науку грамоти для людей, яким ніколи довго вчитися, я придумав спрощений правопис. Але з нього тепер роблять політичне знамено. Полякам приємно, що не всі росіяни пишуть однаково по-російськи; вони останнім часом особливо прийнялися хвалити мою вигадку: вони засновують на ній свої нісенітні плани і тому готові лестити навіть такому своєму супротивнику, як я… Тепер бере мене охота написати нову заяву в тому роді з приводу звеличування ними "кулішівки". Бачачи це знамено у ворожих руках, я перший на нього вдарю і зречуся свого правопису в ім'я російської єдності".
  • У 2008 році зображення П. Куліша пропонувалося Нацбанком України для запланованої в перспективі купюри в 1000 гривень.

    Історична пам'ять про Пантелеймона Куліша.

    На честь українського письменника названі вулиці в містах: Львів, Трускавець, Дрогобич, Тернопіль, Рівне, Коломия, Миколаїв (Львівської обл.).

    У столиці Австрії місті Відні розміщена меморіальна дошка на будинку, де П. Куліш проживав.

    Меморіальна дошка на будинку у Відні, де проживав Пантелеймон КулішМеморіальна дошка на будинку у Відні, де проживав Пантелеймон Куліш

    Пантелеймон Куліш в соціальних мережах.

    У соціальних мережах "Однокласники", "Вконтакте" спільнот Пантелеймона Куліша не знайдено.

    У Facebook є сторінка біографії українського діяча мистецтва.

    У Youtube за запитом "Пантелеймон Куліш" - 561 відповідь:

    Документальний фільм:

    Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Пантелеймона Куліша?

    Для аналізу популярності запиту "Пантелеймон Куліш" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 29 січня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 1 742, що видно на скрині.

    За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Пантелеймон Куліш" зареєстровано у квітні 2015 - 27 646 запитів за місяць.

    Читати про інших героїв в книзі