Багряний Іван Павлович

Іван Багряний - український прозаїк, член ОУН, який за 20 років до Солженіцина написав роман про ГУЛАГ

Іван Павлович Багряний (справжнє ім'я Іван Лозов'ягін, або Лозов'яга) народився 2 жовтня 1906 року в Охтирці на території сучасної Сумської області, помер 25 серпня 1963 року в німецькому місті Новий Ульм. Український поет, публіцист, прозаїк, політичний діяч.

Частиною світової історії Іван Багряний став як "видатний радянський письменник-емігрант", хоча з упевненістю можна сказати, що якраз радянським сам літератор хотів бути найменше.

У 19 років (1925 р.) він добровільно вийшов з комсомолу, у 1932 р. був заарештований за "проведення контрреволюційної агітації", відправлений у спецпоселення на Далекий Схід, після невдалої втечі з якого відбував строк на БАМі, звідки знову втік у 1937 р. Через рік був заарештований і з 1938 по 1940 р. провів у Холодногірській в'язниці в Харкові;

з початком німецької окупації переїхав в Галичину, де вступив в ОУН і працював у відділі пропаганди, написавши у 1944 році свій знаменитий роман "Звіролови" (пізніше відомий як "Тигролови");

після війни залишився на Заході, до кінця своїх днів співпрацюючи з ОУН і викриваючи брехню СРСР, першим розповів всьому світу правду про звірства і звичаї більшовиків в романі " Сад Гетсиманський" (1950) про 5 років свого ув'язнення в тюрмах і таборах СРСР. Роман шокував багатьох на Заході, у 1963 р. був висунутий на Нобелівську премію, однак раптова смерть 57-річного письменника не дозволила офіційно представити його до нагороди.

Через 20 років після виходу у світ "Саду Гетсиманського" Нобелівська премія у 1970 р. була присуджена іншому "радянському письменнику" Олександру Солженіцину, чий знаменитий "Архіпелаг ГУЛАГ" був опублікований в Парижі у 1973 році, залишивши в тіні ім'я українця-емігранта Івана Багряного.

Досягнення Івана Багряного.

1. В історії української нації та літератури зокрема долю Івана Багряного з упевненістю можна віднести до списку драматичних, а творчість - назвати одним з найяскравіших зразків літератури першої половини і середини минулого століття. На батьківщині письменника переслідували, далеко не для всіх в еміграції виявилася зручною його позиція, серед опонентів політичного плану знаходилися люди, які погрожували літератору фізичною розправою.

2. У творчості Івана Багряного однією з найголовніших тем є демонстрація всій світовій спільноті суті більшовицького режиму, викриття жорстокості, підлих методів роботи каральних органів. Для реалізації останньої із зазначених цілей письменник використовував власний досвід, оскільки в катівнях радянських спецслужб йому самому довелося провести чимало часу.

3. Роман "Сад Гетсиманський" літературні критики називають одним з перших творів подібного змісту, автором яких є емігрант з СРСР. У творі розповідаються правдиві відомості про каральний механізм жорстокого більшовизму. Багряний розповів про пережите читачам набагато раніше за Солженіцина, хоча "Сад Гетсиманський" і "Архіпелаг ГУЛАГ", безсумнівно, дуже схожі твори. Успіх Солженіцина пояснюється тією самою різницею в часі між виходом творів, за 2 десятиліття суспільство змінилося.

4. Обидва романи Івана Багряного стали добре відомими для читачів з європейських країн. "Тигролови" та "Сад Гетсиманський" через короткий час після появи в друкованому вигляді перевидавалися англійською мовою, німецькою, французькою, іспанською та рядом інших. У європейському суспільстві твори письменника викликали резонанс.

5. Не менш сильний ефект став результатом публікації памфлету "Чому я не хочу вертатись до СРСР?". Перекладений на величезну кількість іноземних мов текст користувався популярністю не тільки серед українських емігрантів за кордоном.

6. Зміст тексту допоміг змінити ставлення до Радянського Союзу багатьом європейським політикам. У творчості письменника критики називають цей твір шедевром, в якому відобразилася публіцистика Багряного, темпераментна і багатогранна.

7. Текст памфлету був відповіддю літератора не тільки на пропаганду, поширювану Країною Рад, а й на дії урядів західних держав. На той час загальноприйнятою практикою була допомога радянській владі в примусової репатріації людей, які виїхали за кордон. Після повернення на радянську територію колишні мігранти негайно потрапляли в концтабори.

8. Для патріота, яким був письменник, міграція була можливістю боротися за українську незалежність. Крім того, в рядках скандального памфлету міститься докір європейській спільноті, яка щосили намагалася не помічати, що в окремо взятій країні відбуваються трагедії мільйонів людей. Більш того, під впливом сталінської пропаганди нерідко європейці вороже ставилися до людей, які виїхали з Радянського Союзу, сприймаючи їх як колабораціоністів і прихильників фашистської ідеології.

9. Через короткий час текст розійшовся величезними тиражами, шокована світова громадськість звернула увагу на катастрофу, якою було насправді становище радянської людини. В результаті насильницької репатріації вдалося уникнути багатьом людям, які знайшли притулок від більшовиків в європейських державах.

10. Публіцистику Багряного експерти називають квінтесенцією національної гідності і суверенності, в ній автор обґрунтовує суть національного буття. У творах публіцистичного жанру літератор послідовно і безкомпромісно, ​​з аргументацією розкриває типовий російський великодержавний шовінізм у всіх його проявах.

11. Не відрікся літератор від власної душі ані в катівнях сталінської системи, ані на допитах у гестапо. Вірність обраним ідеалам і рідній країні письменник зберіг і в еміграції. Перебуваючи за кордоном, творив з непохитною вірою в те, що Україні судилося стати незалежною, вільною державою.

Не з чуток був знайомий письменник з соціалізмом і комуністичною ідеологією. Особисто переживши вплив цих явищ на власну свідомість, письменник міг дати більш точну оцінку і спрогнозувати майбутнє комунізму. Фальшивим обіцянкам більшовиків повірили мільйони співгромадян, щоб потім залишитися обдуреними. Сили письменнику надавав гнів за ошуканих українців, біль за знищене відродження нації у вигляді УНР.

Прихід більшовиків на українські землі обернувся і особистою трагедією для письменника. На очах у майбутнього літератора і його братів більшовики закатували до смерті дядька, солдата армії УНР, потім убили і батька воїна, пасічника 92 років. Двох чоловіків служителі режиму, які прийшли в будинок, кололи багнетами, стріляли в них з револьверів. Ще одного дядька письменника відправили на заслання на Соловки, звідки він так і не повернувся. Доля рідних стала для хлопчика сильним потрясінням, в юності в душі Багряного почав зароджуватися протест.

Через памфлети, прозу, поезію і публіцистику Багряного червоною ниткою проходить одна тема - письменник стверджує, що, незважаючи на геноцид і спроби знищення, українська нація і країна живі. Про те, що слово письменника дійсно проникало в душу, навіть якщо читач не поділяв точку зору літератора, свідчить ціла книга з критикою творів Багряного. У 1963 році, перед смертю літератора, вийшло видання "На літературному базарі. Поезія, проза и публіцистика Івана Багряного". Сповнена брудної критики книга написана якимось Володимиром Наддніпрянцем. Розкрити цей псевдонім літературознавці не можуть і по нинішній день.

У Німеччині Іван Багряний розгорнув активну діяльність як політик і громадський діяч. Як свою мету він визначав консолідацію патріотичних сил України з подальшим формуванням політико-ідеологічної платформи, заснованої на демократичних принципах. Разом з соратниками він створив Українську революційно-демократичну партію, яку очолював з 1948 року і до кінця життя, також письменник ініціював створення Об'єднання демократичної української молоді.

Головною метою партія визначала боротьбу за незалежність і побудову демократичної України. Представники партії робили ставку на національно-свідомі елементи всередині УРСР і прихильників з числа трудящих. Така орієнтація вимагала внесення змін до ідеології визвольного руху. В результаті УРДП стала однією з найбільших і найпотужніших організацій подібного спрямування за кордоном.

Заснована Багряним газета "Українські вісті" сприймалася письменником як трибуна нової інтелігенції, "бідної матеріально, але сильної духом". Протягом декількох десятиліть це періодичне видання в діаспорі вважалося одним з найавторитетніших. Політичне мислення літератора, яке відрізнялося високою динамічністю і реалістичністю, забезпечило Багряному велику кількість послідовників по всьому світу.

Ідея національного визволення України в свідомості Багряного органічно поєднувалася з ідеями соціальної демократії та справедливості. Літератор стверджував, що в основі визвольного руху в Україні повинні бути селяни, робітники, а також трудова інтелігенція. Політичні думки Івана Багряного виявилися незатребуваними ні в минулому, ні в сьогоденні, хоча сучасним політикам допомогли б уникнути деяких помилок.

Про величезну кількість загроз існуванню української державності свого часу попереджав Багряний, багато корисних для сучасних українців моментів можна знайти не тільки в прозі письменника, а й у творах публіцистичних. Зокрема, він визначив типові помилки, яких припускається керівництво країни:

дисонанс між завданнями національно-політичного плану і цілями соціально-економічними тягне за собою низьку ефективність державного управління, що, в свою чергу, підвищує рівень підтримки населенням сил відверто популістських;

недолік державного, інтегруючого розуміння нації як категорії політичної;

занадто поверхневий підхід до тонкощів мовного питання, що дає можливість використовувати цю тему для внесення розколу в українське суспільство і деякі інші недоліки.

Також в своїх роздумах Багряний дійшов висновку про те, що Україна є частиною великої геополітичної гри. Для збереження позицій у великій грі необхідна далекоглядність і виваженість всіх прийнятих рішень. Деякі з істин, озвучених письменником, не можуть зрозуміти політики і в даний час.

Реабілітація письменника відбулася тільки у 1991 році. По суті, тільки після проголошення української незалежності у більшості українців з'явилася можливість ознайомитися з творами літератора. У 1992 році Багряному посмертно присвоїли найвищу державну нагороду літераторів - премію Шевченка за романи "Сад Гетсиманський" і "Тигролови".

Цікаве про Івана Багряного.

Пояснюючи вибір письменником псевдоніма, експерти допускають, що причиною стало захоплення творчістю Миколи Хвильового. Одним з улюблених епітетів письменника був саме багряний колір, який в розумінні Хвильового був символом революційно-романтичного пориву;

народився майбутній письменник в сім'ї маляра, мати походила із заможної селянської родини. Крім Івана, в сім'ї було ще троє дітей: син Федір і дочки Єлизавета і Неоніла;

ще в 19 років визначив свою мету - йти по лінії найбільшого опору, оскільки тільки так можна пізнати світ за допомогою власних відчуттів. Пізнавши світ, людина може пізнати саму себе. Письменник запевняв, що людина, яка пізнала себе, ніколи не буде продавати власну душу, оскільки зуміє зрозуміти, що душа дорожча за всі багатства світу. Своїм життям він довів правдивість затвердженої в юності аксіоми;

в Україні Багряний був в першу чергу письменником і поетом, політикою почав займатися тільки після виїзду за кордон. Проте в особистості Багряного література і політика уживалися дуже добре;

перша збірка "Чорні силуети" вийшла, коли Багряному було 19 років. Перші твори підписані псевдонімом Полярний, оскільки письменник протиставляв себе присутньому на той час в країні режиму. Для появи на світ першого збірника письменник влаштувався на роботу в друкарню Охтирки. Свою книгу Багряний сам друкував, збирав і оформляв. У книзі опубліковано 5 оповідань про побачене за час подорожі регіонами України, враження переважно безрадісні;

друга і третя книги автора - збірник віршів "До меж заказаних" і поема "Аве Марія" - виходили подібним чином, але кожна з них викликала невдоволення у цензури. Третю книгу цензура заборонила відразу ж після виходу в світ, весь тираж вилучено і знищено. За третю збірку "Скелька" поета заарештували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності;

літературознавці називають Багряного предтечею покоління шестидесятників. Паралельно з інтелігентами з цього покоління письменник пояснював суспільству згубний вплив радянської ідеології. Одночасно з шестидесятниками літератор вів активну діяльність у європейських країнах, спостерігаючи за тим, що відбувається в Україні;

через 3 роки після написання роману "Тигролови" письменником, у 1947 році, твір вийшов в англомовному варіанті, опублікований одним з видавництв Торонто, у 1957 році виходить роман уже в Нью-Йорку. Загальний тираж роману, виданого в західних країнах, перевищив 1 мільйон примірників. Популярність серед емігрантів з усього світу давала можливість письменникові збирати тисячні аудиторії;

перед присутніми письменник виступав з доповіддю "Батьківщина і ми", пропагуючи ідею української незалежності. З метою контрпропаганди Хрущов організовував відрядження за кордон Євгена Євтушенка, Некрасова та інших літераторів. Враженнями від побаченого в США Некрасов поділився в публікації "По обидва боки океану", текст Хрущову не сподобався, що і призвело до певних складнощів у житті письменника.

На окрему увагу заслуговує особиста драма письменника. З першою дружиною Багряний познайомився під час перебування на засланні в Сибіру, ​​коли був у Зеленому Клині на Далекому Сході. У 1936 році у письменника і Анни Дмитрівни Зосимової народився первісток - син Борис, через деякий час пара дала життя дочці Наталі. Після невдалої спроби втечі письменник засуджений на 3 роки Байкало-Амурської табору. По завершенні терміну Багряний офіційно перевіз сім'ю в Охтирку.

За часів Другої світової війни письменник вийшов на контакт з українським визвольним рухом. Позитивного ставлення деяких націоналістів до фашистів як альтернативи більшовикам Багряний не підтримував. У воєнний час письменник переїхав на Галичину, де писав для УПА пропагандистські антифашистські листівки, складав тексти сатиричних і бойових пісень.

У процесі наближення до регіону фронту письменник переїжджає до Австрії, потім до Німеччини. Дружина з дітьми залишилася в Охтирці. В еміграції письменник одружується вдруге на Галині Тригуб, уродженці Тернопільщини. У пари народилося двоє дітей - син Нестор і донька Роксолана. Виховані в різних умовах, діти неоднакову оцінку дають життю і творчості свого знаменитого батька.

Борис Зосімов все життя прожив в Охтирці. У 1956 році, на 10-ту річницю випуску памфлету "Чому я не хочу вертатися до СРСР", син письменника публічно назвав свого батька ворогом народу. Відповів синові письменник також публічно. Провівши аналогію з синами Тараса Бульби, він написав, що якщо Борис для нього Остап - то син зрозуміє батька, якщо ж Андрій - то і пояснювати немає сенсу. Син Борис за своє доросле життя так батька і не побачив.

У 2006 році син письменника виступав проти перейменування однієї з вулиць Охтирки на честь батька. При спілкуванні з журналістами Борис розповідав, що творів батька не читав, а позицію Багряного не підтримує і не розуміє, чому з батьком "так носяться". Про свої погляди Зосімов давно завченими фразами говорить, що підтримує ідею України національної, але не буржуазно-націоналістичної, про яку свого часу писав Багряний.

Зовсім по-іншому оцінює діяльність батька Нестор Багряний. Він розповів, що пам'ятає, я к батько постійно писав щось за письмовим столом. В останні роки життя письменника здоров'я його сильно підводило, дошкуляв туберкульоз і діабет. Незважаючи на тривалі періоди перебування в медичних установах, письменник всю роботу по дому робив сам, любив гуляти з сином, малював на полях рукописів і намагався давати максимально об'ємні відповіді на дитячі запитання.

Сім'я Івана Багряного - Галина Тригуб, Роксолана і Нестор

Через 3 роки після народження дочки письменник помер. Тільки через довгий час після смерті батька мати розповіла Нестору, що у нього в Україні є ще брат і сестра. Затримку мати пояснила небажанням псувати світлу пам'ять про батька. Заробляв на життя Багряний в основному журналістикою, сім'ї доводилося важко, оскільки великих гонорарів письменник не отримував. Своїм улюбленим твором батька Нестор називає "Тигролови" та признається, що "Сад Гетсиманський" йому читати важко, оскільки все описане відбувалося з рідною людиною.

Нестор Багряний

На 58-му році життя, 25 серпня 1963 року, письменник помер, похований на кладовищі в Новому Ульмі. Рідні та друзі на могилі Багряного зробили напис "Ми є. Були. І будемо ми. Й Вітчизна наша з нами". Саме ця фраза за життя була девізом літератора.

Біографія Івана Багряного.

У 1920 році, після закінчення церковно-приходської школи і початкової школи в Охтирці, вступає до технічної школи слюсарного ремесла;

у 1926 році письменник вступив до Київського художнього інституту. Складне матеріальне становище і упереджене ставлення до студента не дало закінчити навчання;

16 квітня 1932 року письменника заарештували в Харкові за звинуваченням у "проведенні контрреволюційної агітації" за допомогою літературних творів. В кінці жовтня Багряний звільнений з одиночної камери і відправлений на заслання, в спецпоселення Далекого Сходу, точні дані про обставини повернення письменника в Україну відсутні;

16 червня 1938 року літератора заарештовують, до 1 квітня 1940 він знаходиться в харківській в'язниці на Холодній горі. Слідство не знайшло інших свідчень "контрреволюційній діяльності" письменника, крім тих, за які строк він уже відбув;

у 1945 році за допомогою підпілля ОУН літератор виїжджає спочатку до Австрії, потім до Німеччини, де живе до кінця своїх днів.

Увічнення пам'яті Івана Багряного.

У 1965 році на могилі письменника встановлено пам'ятник авторства скульптора Леоніда Молодожанина;

у 1992 році Івану Багряному була посмертно присуджена Державна премія України імені Т. Г. Шевченка - за романи "Сад Гетсиманський" і "Тигролови";

у 1996 році засновані Фонд імені Івана Багряного та літературна премія імені письменника;

25 вересня 2007 року Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом в 2 гривні в серії "Видатні особистості України" із зображенням Івана Багряного;

на районному будинку культури в Охтирці встановлено меморіальну дошку на честь Івана Багряного.

Іван Багряний в соціальних мережах.

У соціальних мережах "Однокласники", Facebook, "Вконтакті" знайдені шанувальники таланту українського письменника:

у "Вконтакте" знайдено тематичні групи такого змісту.

публічна сторінка Івана Багряного у Facebook.

В Youtube за запитом "Іван Багряний" - 771 відповідь.

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Івана Багряного?

Для аналізу популярності запиту "Іван Багряний" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 29 лютого 2016 р. кількість запитів за місяць становила 5 041, що видно на скрині.

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Іван Багряний" зареєстровано у травні 2014 року - 17 556 запитів за місяць.