Тютюнник Юрій Йосипович

Юрій Тютюнник - генерал УНР, через якого Москва багато років побоювалася петлюрівців

Юрій Тютюнник (народився 20 квітня 1891 року в селі Будище Звенигородського повіту Київської губернії, розстріляний 20 жовтня 1930 в Москві) - один з найяскравіших діячів свого часу і типовий син української революції 1917-1920 рр., на прикладі долі якого можна простежити кидання з одного боку в інший українців в роки Громадянської війни, що закінчилися загибеллю спочатку незалежної Української держави, а потім і тих, хто спочатку її захищав.

Він бойовий офіцер, що пройшов фронт Першої світової війни, піднявся від унтер-офіцера до поручика царської армії, з радістю зустрів лютневу революцію 1917 року, Центральну Раду і утворення незалежної Української держави, в числі перших вставши на її захист.

У лютому 1918 р. створив свою повстанську армію до 20 тис. шабель в районі Звенигородки під Черкасами, тим самим не давши більшовицьким загонам підполковника Муравйова, які зайняли Київ після розгрому оборони Крут, рушити на південь, на Черкаси. Нещадно роззброюючи загони "червоних", Юрій Тютюнник не тільки зупинив просування більшовиків, а й дав притулок багатьом представникам українського національного руху, включаючи майбутнього гетьмана Павла Скоропадського;

в червні 1918 р підняв знамените Звенигородсько-Таращанське повстання вже проти Скоропадського і німецьких та австро-угорських військ, які підтримували його владу, знищивши до 6 тис. німецьких окупантів. Повстання було придушене, Тютюнник заарештований, засуджений до розстрілу, проте падіння гетьмана призвело до звільнення 14 грудня Тютюнника з в'язниці силами УНР на чолі з Симоном Петлюрою;

в січні 1919 р., посварившись через "зраду Петлюри" на переговорах з Антантою, яка висадила війська в Одесі, Тютюнник разом з отаманом Зеленим (Данило Терпило), який також пішов від Петлюри, починає формувати "Херсонську радянську повстанську дивізію", яка допомагає більшовикам вигнати французькі війська з Миколаєва та Одеси;

у травні 1919, побачивши погроми більшовиків, піднімає заколот проти них і на чолі своєї 2-тисячної бригади здійснює тисячокілометровий рейд по Правобережній Україні від Одеси до Жмеринки, приєднавшись до армії УНР Петлюри. Став генерал-хорунжим УНР, воював проти денікінців і більшовиків, продовжуючи, правда конфліктувати з Петлюрою;

в листопаді 1921 р. здійснив останню спробу відновити владу УНР в Україні, здійснивши зі своїм 1,5-тисячним угрупованням "Другий Зимовий похід", метою якого було звільнення хоча б частини території України, яку, за обіцянками західних послів готові були визнати Франція і Польща. Пройшовши з боями до Коростеня, де 9 листопада був розгромлений 9-ю кавдивізією Григорія Котовського. Юрій Тютюнник із залишками військ змушений був повернутися до Польщі;

в червні 1923 р. Юрій Тютюнник був заарештований ОГПУ при черговому переході кордону. У дилемі між розстрілом і "співпрацею з радянською владою" вибрав останнє. Викладав у Харківській школі Червоних командирів, разом з Олександром Довженком знімав фільм "Звенигора", публічно викривав свого давнього недруга Петлюру за те, що "роздає українські землі полякам заради особистих корисливих інтересів", чим вніс розкол в українську діаспору. Виконавши свою роль, Тютюнник у 1929 р. виявився СРСР вже не потрібен, він був заарештований, а у 1930 р. розстріляний за вироком радянського суду нібито за створення "підпільної контрреволюційної організації".

У 1997 р. був повністю реабілітований Генпрокуратурою України, хоча патріоти його не простили за зраду, а євреї України - за численні погроми, які чинила його повстанська армія. Незважаючи на це, в 2008 році одна з вулиць Луцька (колишня Урицького) була рішенням міськради названа на честь героя і захисника незалежної України Юрія Тютюнника. Аналогічно вирішили мерії Рівного та Житомира.

Він відразу внесений в розділ "спірних героїв". Хто він - нехай вирішить голосування:

герой, який не склав зброю, коли армія УНР вже була роззброєна у 1920 р. в Польщі;

або зрадник, який вибрав життя замість героїчної смерті;

або просто авантюрист - історики сперечаються донині, ставлячи його в один ряд з Нестором Махном, який також неодноразово змінював союзників і загинув з тієї ж причини, повіривши більшовикам.

Історики, без сумніву, мають рацію в одному: саме завдяки генерал-хорунжому Тютюннику і його бійцям більшовики всерйоз боялися петлюрівців ще довгий час після закінчення Громадянської війни (як після Другої світової війни бандерівців), очікуючи на їх нові рейди з території Польщі. На жаль, другої такої особистості, як Юрій Тютюнник, в еміграції не знайшлося. Лише Євген Коновалець пішов іншим шляхом, створивши ОУН для планомірної підпільної боротьби проти більшовицької Росії, а не відкритої, з багатокілометровими кінними рейдами.

Головний подвиг Юрія Тютюнника.

Серед безлічі подвигів, на які було так багате життя цього славного отамана, хотілося б виділити два Зимових походи армії Української Народної Республіки, що стали справжньою легендою. До кінця 1919 року вже нечисленна армія Симона Петлюри опинилася в так званому смертельному трикутнику. Ця зловісна назва повністю відображає всю критичність ситуації, в яку потрапили самостійники: Правобережжя захоплювали більшовики, південь України контролювали добровольці генерала Денікіна, із заходу напирали польські частини: повністю заволодівши Східною Галичиною, вони вже вторглися на землі Західної Волині та Поділля. Армія Директорії на той момент утримувала лише незначну територію в районі Чортория над річкою Случ. Народні жарти на кшталт "у вагоні - Директорія, а під вагоном - її територія" в кінці 1919 року стали сумною реальністю. Усвідомлюючи тяжкість становища, військове керівництво республіки ухвалило рішення про відмову від фронтальної війни з противником і перехід до партизанської тактики боротьби.

Наприкінці червня 1919 року двохтисячний загін під командуванням Юрія Тютюнника, колишнього начальника штабу в одній з дивізій отамана Григор'єва, пройшов багатокілометровим рейдом по Правобережній Україні на возз'єднання з військами УНР. Згодом цей загін став називатися Київською дивізією армії УНР і протягом літа-осені 1919 року успішно боровся як проти червоних, так і проти білих. 6 грудня 1919 року три дивізії армії УНР (Запорізька, Київська і Волинська) загальною чисельністю в 10 тисяч чоловік виступили в похід по тилах Червоної Армії. За чотири місяці вони з боями пройшли 2,5 тисячі кілометрів, здійснивши напади на Золотоношу, Липовець, Умань, Черкаси, Канів, Смілу і Балту. У лютому петлюрівці по льоду форсували Дніпро. Однак воювати в люту холоднечу, не маючи госпіталів і регулярного постачання, було дуже важко. До того ж населення не завжди радо зустрічало чергових "визволителів". Перша зимова епопея воїнів УНР закінчилася з ініціативи їх головного отамана Симона Петлюри, який наказав своїм підлеглим негайно повертатися на захід - в район Ямполя.

Лідер Директорії, який недавно уклав союзницький договір з польським керівництвом, з нетерпінням чекав на повернення своїх найбільш боєздатних підрозділів, так необхідних йому для спільного наступу вглиб України. Перший "Зимовий похід" відразу ж після свого завершення обріс міфами і легендами, а багато його учасників були нагороджені "Залізними хрестами" - так називався один з бойових орденів Української Народної Республіки. Юрій Тютюнник отримав "Залізний хрест" під номером 2, а його дружина Віра Андріївна, яка служила в дивізії сестрою милосердя, удостоїлася "Залізного хреста" під номером 5.

Другий "Зимовий похід", відомий також як "Листопадовий рейд", відбувся в кінці 1921 року. До цього моменту багато воїнів Петлюри вже рік знаходилися в польських таборах для інтернованих, умови перебування в яких були не набагато краще за тюремні. Колишні союзники, які зуміли відстояти незалежність своєї країни, зверхньо дивилися на українців, вважаючи їх нездатними перемогти більшовиків. Щоб довести зворотне, генерал Юрко Тютюнник запропонував організувати новий партизанський рейд углиб радянської України. Він запевняв польських колег, що на Батьківщині діє до 40 тисяч повстанців, які є так званим петлюрівським підпіллям. Тютюнник казав, що варто тільки з'явитися там частинам УНР, і Україна повстане. Зрештою йому дозволили сформувати з інтернованих три дивізії: Волинську (800 бійців під командуванням самого Тютюнника), Бессарабську (300 багнетів на чолі з ветераном першого походу генералом А. Гулим-Гуленком) і Подільську (300 солдат під керівництвом полковника М. Палія ). Всі вони повинні були наступати в різний час і на різних напрямках. Першою виступила в похід Бессарабська група, але відразу ж, зазнавши ряд поразок, відійшла на територію Румунії.

25 жовтня 1921 року розпочав свій рейд по Поділлю загін Палія, йому навіть вдалося розбити кілька червоноармійських гарнізонів, розквартированих в невеликих містечках. Однак ,не отримавши підтримки і не зустрівшись з Волинською групою, Подільська дивізія через місяць повернулася назад - до Польщі. Найбільша з експедиційних сил, Волинська група виступила в похід 4 листопада 1921 року й незабаром захопила повітове місто Коростень, що на Житомирщині. Правда, незабаром воїни Тютюнника змушені були відступити, побоюючись оточення. У районі села Базар вони потрапили в пастку, влаштовану червоними кавалеристами Григорія Котовського. У швидкоплинному бою 17 листопада 1921 року петлюрівці були вщент розбиті, врятуватись, прорвавшись з оточення, зуміли лише близько 150 осіб. 359 учасників походу, які потрапили в полон, через кілька днів за розпорядженням ЧК були розстріляні з кулеметів. Ті бійці, що вижили, згодом звинувачували у всіх бідах Юрка Тютюнника, який мав непомірні амбіції і був схильний до авантюризму.

Сторінки біографії Юрія Тютюнника.

20 квітня 1891 року в селі Будище Звенигородського повіту Київської губернії народився Юрій Йосипович Тютюнник. У селянській родині було дев'ятеро дітей.

1902 р. - через старшого брата, який вступив до партії соціалістів-революціонерів, поліція заарештувала всю сім'ю Тютюнників. Це була акція залякування, і тривала вона недовго. Сім'ю скоро відпустили.

1913 р. - Юрій Тютюнник успішно закінчив Київську приватну гімназію, перед цим відучившись в сільськогосподарській школі в Умані.

1913 р. - був призваний до російської армії. Брав участь у військових діях Першої світової.

1914 -1917 рр. - отримує унтер-офіцерський чин. Був важко поранений під польським містом Лодзь, після лікування служив у запасному полку в Кременчуці. Потім знову направлений на фронт в рядах 6-го Сибірського полку. Після поранення в руку успішно закінчив офіцерські курси в грузинському місті Горі. Лютневу революцію зустрів у лавах 32-го запасного полку, дислокованого в Сімферополі.

1917 р. - Тютюнник був обраний в солдатський комітет і активно зайнявся українізацією свого підрозділу. Незабаром під його керівництвом був створений "Перший Сімферопольський полк імені гетьмана Дорошенка". 29 травня прапорщик Тютюнник головує на надзвичайному засіданні Севастопольської солдатської української ради, яка вирішила сформувати окремий український полк. На початку червня Юрій Йосипович прибув до Києва на 2-й Всеукраїнський військовий з'їзд, де і був обраний членом Центральної Ради. Восени колишній прапорщик сформував на рідній Звенигородщині загін (кіш) вільного козацтва і став його отаманом. В даному випадку він діяв цілком самостійно, не погоджуючи свої дії з секретарями Центральної Ради.

1918 р. - після початку війни між УНР і більшовиками Юрій Тютюнник зумів збільшити число Звенигородського коша до 20 тисяч багнетів і, на відміну від багатьох деморалізованих українських частин, зумів дати гідну відсіч військам Муравйова. Його хлопці розганяли скликані радами селянські з'їзди, роззброювали загони червоної гвардії, успішно боролися з регулярними силами більшовиків. Однак підписання Центральною Радою союзу з німцями і початок їх інтервенції в Україні Тютюнник категорично не прийняв. Він роздав населенню захоплені раніше 11 тисяч гвинтівок, 50 кулеметів, артилерію, боєприпаси, і в червні 1918 взяв активну участь у піднятому більшовиками Звенигородсько-Таращанському повстанні проти німецьких окупантів і гетьманців. Після придушення повстання довгий час переховувався, але був заарештований і посаджений в Лук'янівську в'язницю в Києві. Тільки захоплення української столиці військами Директорії врятувало знаменитого отамана від розстрілу.

1919 р. - Тютюнник не підтримує політику Директорії на зближення з Антантою і прагне перейти до отамана Зеленого. По дорозі на південь України колишньому члену Центральної Ради вдається агітувати цілий загін армії УНР, переконавши його перейти на бік червоних. Незабаром отаман Юрко починає формувати Українську червону армію і навіть бере участь у з'їзді боротьбистів в Харкові. Після цього навесні 1919 року він зі своїм загоном приєднується до отамана Григор'єва, який на той момент співпрацював з більшовиками. Саме Григор'єв разом з Тютюнником звільняють Миколаїв і Одесу від військ Антанти. У квітні місяці Юрій Йосипович підняв свою 6-ту Українську радянську дивізію на повстання проти більшовиків. Тоді проти комісарського всевладдя виступили всі григор'євці і після поразки їх повстання змушені були розбігатися хто куди. Тютюнник разом з полком тоді перейшов до армії УНР, сформувавши її 5-ту Київську дивізію. Влітку-восени 1919 р. веде запеклі бої проти червоних і денікінців в районі Житомира, Брацлава та Умані. У листопаді 1919 - травні 1920 рр. очолює перший Зимовий похід.

1920 р. - Тютюнник бере участь в радянсько-польській війні в рядах армії УНР. Після інтернування залишків петлюрівських військ до Польщі виступає за продовження збройної боротьби.

1921 р. - в листопаді генерал-хорунжий очолив Другий Зимовий похід армії УНР, що закінчився повною поразкою. Сам Тютюнник встиг сховатися на території Польщі.

1923-1929 рр. - Юрій Тютюнник нелегально перейшов радянсько-польський кордон, але був заарештований органами ГПУ. Дав згоду на співпрацю в обмін на свободу, після чого оселився в українській столиці Харкові і навіть викладав у школі червоних командирів, читаючи курс "Тактика партизанської і контрпартизанської боротьби". Написав книгу "З полякам проти України", де всіляко засуджував політику Симона Петлюри.

1929 р. - колишнього генерала УНР заарештували радянські спецслужби в рамках справи про Українську військову організацію. Слідчим Тютюнник говорив: "Від своїх поглядів не відмовлявся і до сих пір не відмовляюся. Якщо позиції Донцова не змінилися, то я до них ставлюся, як і раніше, тобто поділяв і поділяю". Арештований був перевезений з Харкова до Москви, де 3 грудня засуджений до розстрілу.

20 жовтня 1930 року - Юрій Тютюнник був розстріляний у внутрішній в'язниці на Луб'янці.

Нагороди Юрія Тютюнника.

Юрій Тютюнник нагороджений "Залізним хрестом" УНР. Орден "Залізний хрест" - одна з нагород часів української визвольної війни 1917-1921 років. У той же час це єдиний бойовий орден Армії УНР. Його повна назва - "Залізний хрест за Зимовий похід і бої".

Цікаві факти з життя Юрія Тютюнника.

По материнській лінії Юрій Тютюнник був онуком однієї з сестер Тараса Шевченка - Ярини.

Цікаво, що колишній прапорщик імператорської російської армії, палкий прихильник Центральної Ради, отаман "вільного козацтва" Звенигородського повіту Юрій Тютюнник деякий час встиг побути більшовицьким підпільником. Прагнучи до боротьби з гетьманом Скоропадським, він в листопаді 1918 року йде на контакт з червоною опозицією і навіть призначається начальником підпільного революційного штабу міста Києва. Однак 18 листопада Тютюнника з товаришами заарештувала гетьманська варта. 12 грудня по його справі було винесено вирок (розстріл), проте тієї ж ночі Тютюннику вдалося підняти бунт у в'язниці, обеззброїти офіцерський караул і утримувати позиції, поки повстанська армія Петлюри не зайняла Київ.

Юрій Тютюнник, який мріяв звільнити Україну без допомоги будь-яких інтервентів, вже на початку 1919 року розійшовся в поглядах з Симоном Петлюрою. "Верховний отаман" в той час почав переговори з французами, які висадили десант в Одесі. На палкі пропозиції Тютюнника з боєм вибити їх з міста в керівництві армії УНР йому відповіли: "Ви хочете перемогти переможців світу. Вибачте, поручик, але це міг придумати тільки божевільний". Розчарувавшись в самостійниках, Юрій Тютюнник знову повернувся до більшовиків, які, на його думку, насправді хотіли воювати. Ревком призначив колишнього підпільника командиром так званої Правобережної Червоної армії, яка налічувала на той час близько 300 бійців. З такою силою Тютюнник почав бої проти вчорашніх соратників-петлюрівців. Одного разу він був навіть захоплений в полон солдатами Чорноморської дивізії УНР. Перед розстрілом колишній отаман виголосив полум'яну промову, в результаті якої петлюрівських воїни не тільки його не розстріляли, але і всім батальйоном знялися з фронту і перейшли на бік Червоної армії.

Радянська влада спочатку досить прихильно ставилася до колишнього петлюрівського генерала. Протягом 1920-х років він викладав в Харківській школі червоних офіцерів, писав мемуари і навіть довгий час співпрацював з Одеською кіностудією. Саме Юрій Тютюнник був автором сценарію до знаменитого фільму Олександра Довженка "Звенигора" (1928 р.), У фільмі були відтворені події антинімецького народного повстання 1918 року, в якому отаман брав найактивнішу участь. А в інший художній картині під назвою "Пілсудський купив Петлюру" колишній генерал-хорунжий навіть зіграв самого себе.

Історична пам'ять про Юрія Тютюнника.

19 лютого 2016 року одну з вулиць Житомира було перейменовано на честь Юрія Тютюнника.

Вул. Тютюнника в м. Рівному:

Юрій Тютюнник в соціальних мережах.

У соціальних мережах "Однокласники", "Вконтакте" і Facebook спільнот, названих на честь Юрія Тютюнника, не знайдено.

В Youtube за запитом "Юрій Тютюнник" - 479 відповідей:

Про Юрія Тютюнника на Youtube

Пісня про Юрія Тютюнника:

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Юрія Тютюнника?

Для аналізу популярності запиту "Юрій Тютюнник" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 27 лютого 2016 року кількість запитів за місяць склала 90, що видно на скрині.

За період з кінця 2014 р. найбільша кількість запитів "Юрій Тютюнник" зареєстрована в серпні 2015 року - 212 запитів за місяць.