Маланюк Євген Филимонович

Євген Маланюк - воїн УНР, що став відомим поетом і істориком української діаспори

Маланюк Євген Филимонович (народився 1 лютого 1897 року в Новоархангельську на території сучасної Кіровоградської області, помер 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку) - український письменник, поет, публіцист, культуролог-енциклопедист, літературний критик.

Маланюк: 8 проблем української нації, без вирішення яких неможливо побудувати незалежну Україну.

Класиками можна визнати тих, чиї ідеї і думки актуальні навіть через століття, і чий патріотизм доведений збройною боротьбою за незалежність України. Саме такою особистістю і був Євген Маланюк, який у 1917 р. 20-річним прапорщиком став добровольцем армії УНР, 3 роки захищав її незалежність на полях Громадянської війни, вимушено емігрував після інтернування петлюрівської армії в Польщі.

Осмислення Маланюком уроків поразки України у війні 1917-1920 рр. розкрило в ньому талановитого поета, філософа та історика, чиї ідеї... актуальні донині, а з іншого боку, не можуть бути визнані ані сучасними українськими політиками, ані істориками України. Занадто жорстокі і неупереджені ці висновки Маланюка. Будь-якій людині набагато приємніше чути про себе позитивні речі, ніж правдиву критику, виражену в досить різких тонах. Однак саме розгромна критика стала для поета-воїна демонстрацією його любові до України, як цинізм лікаря, що ставить діагноз і призначає хворому лікування, без якого хворобу перемогти неможливо.

Я пишу про вади
Не для самоприниження,
Щоб ми разом вилазили
З цієї ями

1. Головною проблемою примарності незалежності України Маланюк вважав менталітет "малоросійства" в умах багатьох українців, які не усвідомлюють себе до кінця самостійною і самодостатньою нацією. Діагноз і симптоматику хвороби рідної країни він виклав у публікації "Малоросійство" (1959 р.). "Що ж таке малорос? - Писав Євген Маланюк, - Це тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а в наслідку часом і расово. Це національне пораженство, зрада й агентурність. Аж до наступних часів і нам найближчих". "Шевченко перший вжив це слово, в його часи ще зовсім нешкідливе (ще у70-80 рр. його писали з великої літери: “Малоросіянє”), саме як слово ганьби і зневаги. "А на Україну не поїду, цур їй, там сама Малоросія", - писав він в одному листі".

Умовою перемоги української незалежності Маланюк вважав сприйняття українцями себе саме самостійною українською нацією зі своєю історією, героями, подіями, а не "рабами Москви" в особі "малоросів".

2. Ця хвороба "малоросійства" вразила насамперед національну еліту і лідерів України. Він стверджував, що не можна придумати гіршого ворога для народу, ніж українська інтелігенція, яка виросла в умовах колоніалізму.

Навіть вище керівництво новоствореної УНР Маланюк критикував, хоча до складу його увійшли кращі сини України того часу - Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та інші. У той же час поет казав, що ці люди не є по-справжньому вільними, оскільки виросли у згубних умовах. Як на аргумент для підтвердження своєї правоти він вказував на те, що незалежність України проголошена тільки в четвертому універсалі УНР, а не в попередніх документах.

3. Близько століття тому Маланюк відкрито заявляв про те, що головні вороги українців як нації знаходяться всередині, а не за кордоном. Зраду інтересів країни поет називав "ментальним раком", що з'їдає її зсередини і прикривається все тим же імперським мисленням при міркуваннях про "братський народ" і "старшого брата" всіх українців;

у ставленні до України літератор поєднував почуття любові з ненавистю. У відповідь на різкі слова поета критики називали його "духовним Квазімодо" і вовком з настовбурченою опаленою шерстю, що виє на чорний степ. Тільки через багато років українці зможуть зрозуміти суть закликів і думок поета.

У Маланюку дивним чином поєднується воїн і словесний гігант. Як людина, яка пройшла через війну і революцію, поет був упевнений, що у нього є повне право на критику. Однак до слів поета сучасники не прислухалися. Зокрема, він говорив, що на війні смерть і безсмертя йдуть поруч, але війна програється тільки тоді, коли одна зі сторін воювати не хоче.

Про бажання або небажання воювати Маланюк говорив не фігурально, він виступав з розгромною критикою на адресу керівництва УНР. Поет стверджував, що Винниченко і Грушевський в принципі воювати не хотіли, а у Петлюри бажання захищати країну в рамках збройного протистояння з'явилося занадто пізно. До речі, з цієї ж причини (запізніле бажання воювати), як вважав Маланюк, поразка стала результатом спроби Мазепи створити повноцінну Українську державу.

Читач цілком може подумати, що критикував Маланюк Україну виключно заради самого процесу критики, але враження це хибне. Як історик, він демонстрував пороки нації, даючи тим самим шанс змінитися на краще. Очевидно, що більш продуктивною є критика, коли її озвучує людина інтелігентна і творча. Безперечно й те, що критика поета є найкращим доказом його віри в краще майбутнє своєї країни, адже немає сенсу проводити оперативне втручання в мертвий організм.

Шокуючим твором свого часу для громадськості став вірш Маланюка "Діва-обида". Лише пізніше літературні критики відзначили, що автором подібного твору могла стати тільки людина, безсоромно закохана у свою країну, яка розуміла низьку ефективність інших методів і знайшла у собі сили говорити гірку правду.

Для свого народу Маланюк був прокурором, хоча симпатію людей, безсумнівно, легше завоювати адвокатам народним. Його працю про "малоросійство" можна розцінювати як своєрідний холодний душ на голови людей, схильних занадто високо оцінювати українські політичні еліти. Примітно, що поет вказував на те, що в майбутньому українська державність відбудеться, але влада буде заражена цим вірусом.

4. Активно Маланюк критикував ледачу суть України. Поет лаяв свою країну за те, що вона шукає розради в жалісливих піснях. Літератор попереджав, що широкий, як море, простір України може в результаті перетворитися в калюжу для Москви. Прекрасно поет розумів, що Україна насправді є жертвою власних вад і не повинна нарікати на "вороженьків".

5. Особливе ставлення у Маланюка було до вибору Україною власного майбутнього. Поет вважав, що Україні слід йти власним шляхом, а замість цього спостерігав, як країна постійно розривається між Сходом і Заходом. Дуже важко Маланюк переживав з приводу безправного становища України, її перебування під владою різних режимів.

6. Головною причиною провалу спроби побудови української державності в 1917-1920 роках вважав поет недостатню увагу національної еліти до безпосередніх інтересів країни. Маланюк зазначав, що в часи УНР тільки Донцов говорив Україні і всьому світу про те, що найнебезпечнішим ворогом є Москва. Однак інші чиновники не приділяли уваги словами Донцова, намагаючись замість цього співпрацювати з Москвою.

7. Найбільший екзистенціальною помилкою вважав Маланюк сподівання української інтелігенції на допомогу ззовні. Літератор чітко розумів, що його країна перебуває у шпагаті між Сходом і Заходом. Поряд з прихильниками європейського вектора розвитку України присутні політики, які підтримують російську спрямованість, але немає людей, впевнених у необхідності робити акцент на українстві.

8. Незрілість нації в питанні побудови держави Маланюк усвідомлював. Ключ до звільнення від постійного ярма він бачив у створенні синтезу державного будівництва і націоналізму. Говорячи про концепцію розвитку України, поет стверджував, що держава в першу чергу має стати сильною, оскільки небажання воювати для захисту країни призведе до неминучого її завоювання.

Оптимальним для України способом побудови державності Маланюк називав "теорію мазепинства". Вона передбачає поєднання досвіду будівництва держави Івана Мазепи, дипломатичного хисту Пилипа Орлика, а також світогляду поета-державника Тараса Шевченка. До речі, до Кобзаря у Маланюка ставлення було особливе, один зі своїх віршів він присвятив класику, та й сам Маланюк жив ніби за принципами, описаним у творі "Мені однаково, чи буду..." Шевченка.

Маланюк був упевнений, що саме за часів Шевченка і Гоголя відбулося найзначніше роздвоєння української душі. Частина суспільства пішла слідом за Гоголем, для іншої вибір Шевченка виявився більш зрозумілим. Геніальність Миколи Гоголя Маланюк прекрасно розумів, але критикував за зроблений письменником вибір. У роздвоєнні культури поет бачив головну причину провалу спроби створення незалежної України у 1917-1920 роках.

Дуже високу оцінку давав Маланюк Лесі Українці як жінці, поету, воїну. Поет поділяв її думку про те, що слова мають бути перетворені на зброю. Стала крилатою фраза Маланюка про те, що за відсутності вождів у нації на позиції лідерів автоматично виходять поети. У концепції державного будівництва, розробленій ним, на першому рівні перебував Бог як найвищий суддя. Другу щабель ієрархії займали поети, які були сполучною ланкою між Богом і Землею і Україною.

Великим шоком для Маланюка стало те, що після вигнання більшовиками армії УНР з української території величезна кількість його друзів і соратників залишилося на землях,, які контролювали комуністи, що розстрілювали українську душу. Зокрема, він був глибоко шокований подальшим перебуванням в Україні Максима Рильського, Володимира Сосюри, ​​Павла Тичини. Своїми думками він поділився в тексті публікації "Посланіє".

Критика з боку Маланюка, який після поразки УНР залишок життя провів за кордоном, виявилася досить різкіою, що дуже не сподобалося самим адресатам. Політичне керівництво Країни Рад також не могло допустити негативних відгуків з ухилом до вихваляння європейського укладу життя. На одне "Посланіє" служителі червоного режиму відповіли дружно.

Найвідомішою є відповідь Володимира Сосюри. У своєму вірші він написав, що не вважає Маланюка навіть фашистом, тільки фашистиком, і має намір згадати текст публікації тоді, коли автор її встане у розстрільної стіни. Літературознавець Мікулаш Неврлій потім розповідав, що Сосюра шкодував про свої слова і пояснював їх тим, що був введений в оману Андрієм Хвилею, керівником українського агітпропу того часу. Проте творчості Маланюка Сосюра давав високу оцінку, а твір "Варязька балада" вважав геніальним.

Згідно з висновками літературних критиків, Євген Маланюк належить до числа поетів-оптимістів. Він критикував свою країну в прагненні домогтися якнайшвидшого її відновлення. В останньому своєму збірнику поет підводив підсумки життя, у питанні побудови української державності - невтішні. Маланюк зробив висновок про те, що оздоровлення нації так і не сталося, вона міцно утвердилася в пристосуванській моделі існування і не хоче чути про себе правду.

В історії України Маланюк залишиться не лише як поет, скоріше, його можна назвати видатним філософом і мислителем, що аналізував явища в українській історії. З урахуванням подій сучасності можна впевнено сказати, що таких культурних діячів, як Маланюк, Україна гостро потребує.

Євген Маланюк не просто володар рим або літератор, він ще й воїн, який служив у армії Симона Петлюри. З числа петлюрівців, крім Маланюка, українцям добре відомий Володимир Сосюра, але тільки вірш останнього "Любіть Україну!" увійшов до програми і вчиться школярами напам'ять. Про внесок Маланюка в українську культуру і боротьбу за незалежність своєї країни знають небагато. Неоднозначні прояви патріотизму поета протягом цілого сторіччя народ не міг зрозуміти.

Вірші Євгена Маланюка довгий час українці здебільшого обходили увагою, що дуже легко зрозуміти - причина диктується особливостями людської природи. Будь-якій людині набагато приємніше чути про себе позитивні речі, ніж правдиву критику, виражену в досить різких тонах. Однак саме розгромна критика стала для поета-воїна демонстрацією його любові до України.

Досягнення Євгена Маланюка.

Потужний розум і напрочуд сильна інтуїція поета були ним направлені на усвідомлення України, її минулого, сьогодення і майбутнього. Аристократ і воїн за духом, він зробив перо своїм другим мечем. За допомогою слова він наносив рідному народові рани, які повинні були повернути його до життя і допомогти звільнитися від багатовікового гніту;

заглибившись в історію, він визначив суть головної проблеми України.

Цікаве про Євгена Маланюка.

Характер поета сформувався в сім'ї. Батько його, Филимон Васильович, був людиною інтелігентною, він працював вчителем і повіреним у місцевому суді, займався просвітництвом, режисирував аматорські театральні постановки, а також виступив одним з ініціаторів заснування гімназії. Мати майбутнього поета, Гликерія Яківна, була дочкою офіцера Стоянова, вихідця з Чорногорії. У сім'ї малозабезпеченій, але інтелігентній освіченими були всі троє синів. Імені свого батька Маланюк соромився, називаючи його неаристократічним;

писати вірші Маланюк розпочав у 13 років, але вперше українською мовою написав тільки в польському таборі після інтернування;

талановитий і у військовій справі поет протягом деякого часу був ад'ютантом Василя Тютюнника, командувача армії УНР. На руках у Маланюка генерал помер від тифу;

Василь Тютюнник

нерідко Маланюк згадував одного з приятелів власного батька, попа з Херсонської області, з яким воював разом в лавах армії УНР. У кавалерійські атаки священнослужитель йшов, тримаючи в одній руці шаблю, в іншій - хрест;

антирадянська діяльність Маланюка дуже сильно не подобалася комуністичному керівництву. Після завершення Другої світової війни генпрокурор СРСР Вишинський звернувся до союзників з вимогою "видати небезпечного військового злочинця Маланюка". Примітним моментом у цьому випадку є те, що після подій 1920 років поет не брав до рук зброю, хоча теоретично міг взяти участь у Другій світовій. Своє небажання йти в бій Маланюк пояснював тим, що окремо Україна у війні участі не бере;

Дмитро Донцов називав Маланюка і його соратників "трагічними оптимістами", оскільки їх оптимістичні очікування від майбутнього, мрії і політичні надії виявилися розстріляними;

Євген Маланюк був чоловіком вродливим - більше 180 сантиметрів на зріст і з властивою військовим манерою триматися, тому жінкам поет подобався. Неперевірені дані свідчать про те, що у літератора були численні романи. Деякі дані навіть правдиві, але слава поета і військового прийшла до нього раніше, ніж значний досвід любовних пригод.

Слід зазначити, що в юності батько поета Филимон викрав майбутню матір Маланюка з родини, від батька-царського генерала. У 1918 році вже сам Маланюк закохався в генеральську доньку. Втім, почуття це тривало недовго, але любов до поетеси Наталі Левицької-Холодної було більш сильним, за що він мало не заплатив власним життям.

Наталія Лівицька-Холодна

У 1924 році, перебуваючи в чеському місті Подебради, Маланюк навчався на інженерному факультеті в місцевому інституті. Поет, який на той час пройшов 2 війни і революцію, називав Наталю "своєю маленькою дитиною з половецьким розрізом очей" і якось зізнавався, що лист їй не відправив, оскільки перед іспитом так хотів палити, що викурив конверт разом з маркою.

Палке літературне почуття закінчилося сумно, дівчина зробила вибір на користь розміреного побуту, вона вийшла заміж за іншого. Поет на тлі цих подій мало не звів рахунки з життям. Проте вже в наступному році він побрався з Зоєю Равич, студенткою-медиком, яка поета дуже кохала.

Олена Теліга і Зоя Равич-Маланюк

Дружина Маланюка була особистістю не дуже яскравою, про що пожартувала Олена Теліга, яка добре знала як Левицьку-Холодну, так і Маланюка. Теліга одруження Маланюка пояснила тим, що такі чоловіки, як він, бояться розумних жінок, які можуть розхитати п'єдестал під їх ногами. Через 5 років шлюб розпався, але і друга дружина поета видатною особистістю була. Зоя після розлучення вийшла заміж за іншого, людину менш емоційну.

Весільне фото Євгена Маланюка і Зої Равич

Під час перебування в чеському посольстві у Варшаві поет познайомився з Богумилою Савицькою. У 1933 році вони одружилися, ще через рік народився спільний син Богдан. Разом пара прожила до 1945 року, коли Маланюк змушений був залишити Польщу, рятуючись від переслідування. Оформивши розлучення, поет виїхав до Західної Німеччини, дружина з сином знайшла притулок у Празі.

Євген Маланюк, Богумила Савицька та їх син Богдан

Тільки у 1963 році пара зустрілася у Варшаві, унаслідок побоювання переслідування спецслужб зустріч була короткою, на ній навіть не було сина. Через рік, після смерті дружини, поет вперше після війни побачив дорослого сина й онука.

Євген Маланюк

Серед інших, більш відомих романів поета є ще один, про який багато преса не писала. У 1936 році, перебуваючи в Карпатах, 39-річний Маланюк познайомився з 17-річною Оксаною Сембай-Галицькою, між ними виникла приязнь. У повоєнний час, коли Маланюк жив уже у США, чоловік жінки запропонував Оксані написати йому листа, "щоб знаменитий поет не нудьгував в Америці".

Листування між заміжньою жінкою і поетом тривала 15 років, до самої смерті Маланюка. Потім ці твори епістолярного жанру Оксана видала у вигляді окремої книги. Примітно, що всіляких "любовних" одкровень в листах немає, замість них є розповіді Маланюка про те, як йому самотньо в чужій країні, яку він насправді ніколи і не любив.

справедливості заради слід зазначити, що популярності поетові в Нью-Йорку вистачало, його радо зустрічали в місцях збору емігрантів. У місцях, де постійно з'являвся Маланюк, прекрасно знали про його кулінарні пристрасті. Поет дуже любив яблука, яєчню з салом, а мед їв ложками, пояснюючи це тим, що "так роблять на Херсонщині". У той же час, як справжній аристократ, Маланюк любив коньяк "Курвуазьє" і курив люльку. Пристрасть до тютюну і стала однією з головних причин зупинки серця поета;

за 4 роки до смерті він писав, що помре в лютому, вірш так і називається. 16 лютого 1968 року Маланюк збирався ввечері піти в театр, навіть купив квиток заздалегідь. Але вдень у його холостяцькому житлі поета знайшли мертвим;

незважаючи на те, що могила поета знаходиться у США, в Україні є його зброя. З кривою шаблею у срібній оправі поет пройшов через всю Першу світову війну, потім подарував її своєму командиру, Василю Тютюннику. В кінці 1919 року цю шаблю поклали в труну генерала, похованого в Рівному;

Могила Василя Тютюнника в Рівному

будучи сотником, Маланюк служив у Києві, на вулиці Банковій, у двоповерховій будівлі колишнього Генштабу зараз функціонує секретаріат президента України.

Біографія Євгена Маланюка.

У 1906 році, після завершення початкової школи, вступає до Єлисаветградського земського реального училища;

у 1916 році, після закінчення Київської військової школи, мобілізований до російської армії, після демобілізації 1918 року служить в українській армії;

восени 1920 року разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє в табір на території Польщі, де і починає активно творити, разом з однодумцями займається виданням журналу "Веселка";

у 1925 році в Празі виходить його перша збірка "Стилет і стилос". Всього в європейських країнах і США видано 12 збірок поезії, а також культурологічні та історіософські праці у двотомнику;

Могила Євгена Маланюка

у 1949 році Маланюк переїжджає до США, де спочатку працює чорноробом, потім інженером до самої пенсії. Помер у віці 71 року в Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі Святого Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Надгробок зроблено за проектом архітектора і сина поета Богдана Маланюка.

Увічнення пам'яті Євгена Маланюка.

Вулиці, названі ім'ям Маланюка, є у Львові, Кіровограді, Дніпропетровську;

погруддя поета встановлено в рідному місті Маланюка, Новоархангельску;

щорічно 2 лютого літератори Кіровоградської області нагороджуються премією імені Євгена Маланюка в 4 різних номінаціях. Крім грошової премії і грамот, лауреатам вручається статуетка "Степовий орел";

до 100-річчя з дня народження Маланюка у 1997 році підприємство "Укрпошта" випустило пам'ятні конверт і марку. Також конверт був випущений в 2007 році.

Євген Маланюк у соціальних мережах.

У соціальних мережах "Однокласники", "Вконтакте" спільнот Євгена Маланюка не знайдено.

У Facebook є сторінка біографії українського діяча мистецтва.

У Youtube за запитом "Євген Маланюк" - 286 відповідей:

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Євгена Маланюка?

Для аналізу популярності запиту "Євген Маланюк" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 30 січня 2016 року кількість запитів за місяць склала 5 144, що видно на скрині.

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Євген Маланюк" зареєстровано в січні 2015 р. - 14 654 запита за місяць.