Єфремов Сергій Олександрович

Сергій Єфремов – літературознавець і член Центральної Ради, який став безневинною жертвою сталінських репресій

Сергій Єфремов – один з найвидатніших діячів вітчизняної історії першої половини ХХ століття. З його ім'ям пов'язані практично всі етапи українського національного відродження цього періоду. Єфремов, як і багато інших по-справжньому великих людей, проявив себе в безлічі іпостасей. Він вважається першим українським професійним публіцистом, відомий як блискучий літературознавець і критик, який відкрив письменницький талант Володимира Винниченка. Сергій Єфремов стояв біля витоків українського партійного будівництва, будучи членом, а часто і засновником таких знакових організацій, як Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська радикально-демократична партія, Товариство українських поступовців, Українська партія соціалістів-федералістів. Вершиною політичної діяльності Єфремова стало створення Української Центральної Ради, в якій він спочатку був заступником голови, а потім головою Секретаріату національних питань. Саме Сергій Олександрович вперше запропонував назву “Українська Народна Республіка”, ввівши в політичний обіг офіційну назву нової держави.

Головні заслуги Сергія Єфремова.

Література і політика. Коли юний син сільського священика приїхав до Києва вступати до духовної семінарії, він несподівано для багатьох занурився в саму гущу ідейно-політичної боротьби, що панувала в той час у великих містах Російської імперії. Будучи надзвичайно чутливим до будь-яких проявів несправедливості, в тому числі і соціальної, Єфремов захопився ідеями народників, лібералів і навіть марксистів. Ще навчаючись в семінарії, він став активним членом українського гуртка Л. Скачковського, також майбутнього священика. Саме Скачковський звів небайдужого юнака з ветеранами українського руху – членами "Старої громади" В. Антоновичем і О. Кониським, тоді ж Єфремов познайомився і зі своїм ровесником, молодим патріотом М. Грушевським. Можливо, під впливом цих людей Сергій Єфремов і почав писати свої перші оповідання українською мовою, які, до речі, почали друкувати за кордоном – у Львові. За активну соціально-політичну діяльність та участь в українському національному русі Єфремова виключили з Київської духовної семінарії, і він був змушений екстерном складати іспити в гімназії, щоб вступити до університету.

Поступивши на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира, Сергій Олександрович досить швидко розчарувався в юриспруденції, зберігаючи прихильність до публіцистики. Разом з іншими молодими українцями Єфремов став співзасновником видавництва "Вік", де у 1902 році і вийшов його тритомний твір "Історія української літератури". Свої літературознавчі статті невдалий юрист часто друкував в історико-культурологічному альманасі "Киевская старина", також його публіцистику часто публікують "Київські відгуки", "Лiтературно-науковий вісник", "Записки НТШ", "Русское багатство".

Про власну систему цінностей літературознавець Єфремов в повній мірі заявив в статті "В пошуках нової краси", в якій він засудив всілякі новомодні віяння, які прийшли з Європи (наприклад, символізм), критикував декаданс і всіляко ратував за реалізм у творчості. Дана позиція, до речі, дуже ускладнила відносини критика з такими видатними класиками української літератури, як Леся Українка, Ольга Кобилянська, Іван Франко, які вважалися прихильниками загальноєвропейських тенденцій в літературі.

Досить складний характер і принциповість Сергія Єфремова стали причиною суперечок не тільки з діячами літератури. Ніколи не сприймаючи космополітичних настроїв соціалістів, він розійшовся в поглядах на політику з М. Грушевським і В. Винниченком, критикував програмні положення Революційної української партії (РУП), а потім і Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Не обмежуючись простою критикою, в 1904 році створив свою політичну організацію – Українську демократичну партію, яка, втім, дуже скоро розкололася. Єфремов вважав за краще очолити ліве крило, яке стало згодом відомим як Українська радикальна партія.

Під час надзвичайного суспільного підйому часів революції 1905 року Сергій Олександрович продовжує дуже багато друкуватися. В цей час він входив до редколегії українського журналу "Громадська думка". Наприкінці 1905 року Єфремова заарештували, і він цілий рік провів в Лук'янівській в'язниці. Після звільнення продовжував працювати у видавництві "Вік", редагуючи всі твори української літератури, які в ньому друкувалися. У 1908 році Сергій Олександрович стає членом "Товариства українських поступовців", що об'єднало в своїх рядах численних діячів національного відродження з числа творчої інтелігенції. Після поразки першої російської революції і наступу реакції діяльність будь-яких політичних партій залишалася під забороною, тому патріоти об'єднались у громадську організацію (ТУП) для того, щоб вести подальшу, в першу чергу політичну, роботу. В цей час виходять такі літературознавчі книги Сергія Єфремова, як "Шевченко і українська література" (1907), "Марко Вовчок" (1907), "Тарас Шевченко, його життя і справи" (1908), а також брошури з суспільно-політичних питань: "Єврейська справа на Україні" (1908), "З суспільного життя на Україні" (1909) та інші. У 1911 році в Києві було видано фундаментальну працю С. О. Єфремова "Історія української літератури", яка в подальшому неодноразово перевидавалася. Потім були нові літературознавчі монографії, написані в притаманному автору народницькому дусі: "Шевченко" (1914), "Борис Грінченко" (1913), "Співець боротьби і контрастів" (1913) – книга, присвячена І. Я. Франку, літературознавчий огляд "За рік 1912"(1913). Ці видання закріпили за С. О. Єфремовим позиції провідного історика української літератури.

З початком Першої світової війни видавнича діяльність українською мовою занепала через цілий ряд заборонних заходів, введених російським урядом. Крім того, Єфремов вкрай негативно сприймав русифікаторську політику царизму на захоплених у Австро-Угорщиніи землях Східної Галичини. У 1917 році Єфремов від імені ТУПа направляє лист президенту США В. Вільсону з підтримкою його плану закінчення війни, який передбачав визнання за всіма народами Європи права на самовизначення.

Українська революція. Повалення царизму в Росії Сергій Олександрович сприйняв з небувалим ентузіазмом. Він виступає одним з ініціаторів створення Центральної Ради, обирається головою Спілки українських автономістів-федералістів (на яку перетворився ТУП), а у червні 1917 року стає головою Української партії соціалістів-федералістів. Дана організація стояла на помірно-ліберальних позиціях, в неї входили також Д. І. Дорошенко, Л. М. Старицька-Черняхівська, А. В. Ніковський та багато інших. У березні 1917 року С. О. Єфремов був обраний до Комітету Центральної Ради, в квітні разом з В. К. Винниченком став заступником її голови, М. С. Грушевського, входив до складу делегації Центральної Ради на переговорах з Тимчасовим урядом у Петрограді в травні 1917 р. Багато в чому саме завдяки невтомній діяльності Єфремова Центральна Рада в перші місяці свого існування набула настільки великої популярності. Єфремов був одним з авторів Першого Універсалу Центральної Ради.

Втім, вже влітку 1917 року Сергій Олександрович став віддалятися від Центральної Ради, йому категорично не подобався обраний нею курс на утвердження соціал-демократії, до того ж у Єфремова на цей час зіпсувалися відносини з Грушевським і Винниченком. Літературознавець все більше зосереджується на публіцистиці, до української політики він все більше байдужіє, розчарований безперервною боротьбою за портфелі в Центральній Раді. Падіння Києва і захоплення його більшовиками Муравйова Сергій Олександрович пережив дуже важко. В цей час він перебував у столиці і бачив своїми очима все те свавілля, яке чинили переможці. Весь жах від пережитого публіцист згодом описав у своєму нарисі "Під обухом. Більшовики в Києві". Правда, Єфремов нещадно критикував і уряд УНР на чолі з Голубовичем, який повернувся у березні 1918 року. Також не подобався українському революціонеру і гетьманський режим. По-перше, він навідріз відмовився увійти до створеного Павлом Скоропадським уряду, по-друге, виключив зі своєї партії Д. Дорошенка, який став міністром при гетьмані. Єфремов разом з іншими однопартійцями увійшов до антигетьманського Українського національного союзу, яким на перших порах керував соціаліст-федераліст А. Ніковський. Однак, коли до влади в ньому прийшли соціал-демократи В. Винниченко та С. Петлюра, які взяли курс на дестабілізацію ситуації в Україні, Єфремов в знак незгоди пішов з цієї організації.

Наприкінці 1918 року С. О. Єфремов остаточно відійшов від політичної діяльності, повністю зосередившись на науково-дослідній роботі. У січні 1919 року його було обрано дійсним членом створеної Української академії наук і запропонували зайняти посаду секретаря історико-філологічного відділення.

За часів другого захоплення більшовиками Києва Єфремов був заарештований і сидів у в'язниці. При денікінцях він також піддавався гонінням. Після остаточного захоплення Києва більшовиками у 1920 році Єфремов деякий час жив на нелегальному становищі, але втручання керівника Академії наук А. Кримського дуже допомогло українському вченому. Він підпав під амністію і отримав можливість знову займатися своєю улюбленою справою – наукою.

"Союз визволення України". У 1920-х роках Сергій Олександрович, як і М. Грушевський і багато інших українських діячів, отримав можливість працювати в Академії наук УРСР. Він з натхненням поставився до проведеної владою політики українізації, що не завадило її натхненнику і реалізатору, генеральному прокурору республіки, а згодом наркому юстиції та наркому освіти УРСР М. Скрипнику почати по відношенню до нього справжню травлю. Ще у 1923-24 роках Єфремову довелося виступати свідком по повністю сфабрикованій справі так званого "Центру дії", за якою був засуджений президент української Академії наук Н. Василенко. Сергій Олександрович відчував, як згущуються хмари над його головою. Маючи такого могутнього ворога як М. Скрипник, він розумів власну приреченість. І ось 21 червня 1929 року Сергія Єфремова заарештували, звинувативши в керівництві неіснуючою антирадянською організацією "Союз визволення України". Це була перша гучна справа проти представників української інтелігенції, яка збіглася з проведенням насильницької колективізації в республіці і стала початком епохи великого терору.

Разом з Єфремовим були заарештовані його товариші ще по дореволюційній партійній діяльності А. Ніковський і Л. Старицька-Черняхівська, а також ще понад 40 відомих представників української інтелігенції. Згодом кримінальна справа розрослася, і по ній було кинуто за ґрати близько п'яти тисяч чоловік по всій Україні. Арешти прокотилися по Харкову, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Чернігову, Вінниці, Миколаєву. У березні-квітні 1930 року в приміщенні Харківського оперного театру відбувся суд над членами СВУ (Спілка визволення України). Головною метою цього судового процесу було знищення ядра української національної інтелігенції, яка зберігала опозиційний по відношенню до нової влади дух і обурювалася звірячими методами колективізації і розкуркулення. На лаві підсудних опинилися 26 вчених, три письменники, два студента, один священик, 14 вчителів та службовців різних установ. У народі з сарказмом говорили про це постановочне дійство: "Опера СВУ – музика ГПУ".

19 квітня 1930 року Сергій Олександрович був засуджений до смертної кари, заміненої потім 10 роками таборів. Покарання Єфремов відбував в Ярославському і Володимирському ізоляторах, а через 7 років був переведений в один з таборів системи ГУЛАГ, де і помер 31 березня 1939 року, ставши ще однією жертвою бездумної і бездушної машини сталінських репресій. До свого звільнення Сергій Єфремов не дожив всього лише три місяці.

Сторінки біографії Сергія Єфремова.

23 вересня (6 жовтня) 1876 року в селі Пальчик Звенигородського повіту Київської області в родині сільського священика народився Сергій Олександрович Єфремов. Спочатку навчався в Уманському духовному училищі.

У 1891 році приїхав до Києва і вступив до духовної семінарії.

У 1893 році С. О. Єфремов почав писати оповідання в народницькому дусі українською мовою.

З 1895 року перші твори Єфремова вже друкувалися у Львові.

У 1896 році за участь в українському русі Єфремова виключили з гімназії.

У 1897-1901 рр. навчається на юридичному факультеті Київського імператорського університету.

У 1902 році видавництво "Вік" випустило складену С. О. Єфремовим тритомну антологію української літератури XIX століття. Тоді ж виходить і програмна стаття публіциста "У пошуках нової краси".

У 1904 році виступає одним із засновників Української демократичної партії (УДП).

У 1905 році входить в Українську радикальну партію.

Наприкінці грудня 1905 р. заарештований за национально-політичну діяльність.

У 1908 році увійшов до складу Товариства українських поступовців (ТУП).

У 1911 році в Києві було видано фундаментальну працю С. О. Єфремова "Історія української літератури".

У червні 1917 року стає головою Української партії соціалістів-федералістів.

У березні 1917 року С. О. Єфремов був обраний до Комітету Центральної Ради, а через місяць став заступником її голови М. Грушевського.

У травні 1918 року С. О. Єфремов увійшов до антигетьманського Українського національного союзу, покинув його в вересні через незгоду із Винниченком.

Наприкінці 1918 року С. О. Єфремов остаточно відійшов від політичної діяльності.

У січні 1919 року його було обрано дійсним членом створеної Української академії наук, де він зайняв посаду секретаря історико-філологічного відділення.

У 1922 році С. О. Єфремов був обраний віце-президентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

У 1920-х роках виходять його монографії, присвячені М. Коцюбинському (1922), І. Нечую-Левицькому (1924), І. Карпенку-Карому (1924), Панасу Мирному (1928). У 1924 році побачило світ доведене до перших післяреволюційних років 4-е видання "Історії української літератури", а два роки по тому – перероблена книга про життя і творчість І. Я. Франка.

21 липня 1929 року Єфремова заарештували, інкримінувавши йому керівництво вигаданою чекістами контрреволюційною "Спілкою визволення України".

19 квітня 1930 року він був засуджений до вищої міри покарання, заміненої потім 10 роками таборів.

31 березня 1939 року Сергій Олександрович Єфремов помер в одному зі сталінських таборів.

Цікаві факти про Сергія Єфремова.

Справжнє прізвище Єфремова було Охріменко, переправлене ще в середині ХІХ століття на Єфремов, яке звучало по-російськи. Для служителів церкви, яким був і батько майбутнього публіциста, це було звичним явищем;

за своє життя С. Єфремов опублікував близько 3 (!) тисяч робіт, серед яких були і наукові монографії, і нариси, і статті, і художні оповідання;

українська література, на думку вченого, стверджувала три основні ідеї: ідею свободи людини, національно-визвольну ідею, ідею народності в змісті і формі;

Єфремов так і не визнав себе винним у контрреволюційній діяльності. На всі звинувачення в створенні підпільної військової організації він заявив на суді: "... Ця мілітаристська фантастика не спиралася на солідні аргументи, її просто не приймали на віру, і треба було втратити відчуття реальності, щоб будувати на ньому якісь політичні розрахунки";

через брак доказів проти вченого слідчим довелося залучити навіть щоденникові записи, в яких Єфремов критикував радянську владу і її політику. Сергій Олександрович писав, що проста людина в СРСР поставлена в таку залежність від держави, що перестає існувати як особистість; селянство приречене тільки на вимирання, бо держава забирає всю його продукцію; в суспільному житті панують брехня, доносительство, провокації, вульгарність, які становлять головні риси системи... За таких умов, на думку Єфремова, держава не зможе розвиватися, вона або задушить суспільне життя і сама загине, або саме суспільство врешті-решт знищить державу. Вчений писав: "Не приймаю системи, на брехні та провокації, на світовому дурилюдстві заснованої!".

Історична пам'ять про Сергія Єфремова.

Барельєф Сергія Єфремова розміщений у вестибюлі Педагогічного музею в Києві. Він є частиною композиції, присвяченої діячам Центральної Ради.

У рідному селі Сергія Єфремова йому встановлено пам'ятник.

На честь С. Єфремова названі вулиці в містах Києві, Львові, Дніпрі, Сумах, Черкасах, Кременчуці, Рівному, Боярці.

Як часто користувачі Яндекса шукають інформацію про Сергія Єфремова?

Для аналізу популярності запиту "Сергій Єфремов" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 5 березня 2017 р. кількість запитів за місяць склала 3746, що видно на скріні:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Сергій Єфремов" зареєстровано в січні 2017 року – 3839 запитів за місяць: