Теліга Олена Іванівна

Олена Теліга - поетеса, член ОУН, яка загинула в катівнях гестапо у 1942 р.

Теліга Олена Іванівна народилася 21 липня 1906 року в Підмосков'ї, розстріляна фашистами в Києві 22 лютого 1942 року.

Москвичка, яка емігрувала разом з родиною у 1922 р. до Чехії, потім до Польщі, відома українська поетеса 30-х рр., публіцистка, літературний критик, громадський діяч ОУН(м), яка у 1941 р. таємно повернулася з польської еміграції до Києва, де організувала Спілку українських письменників і стала видавати тижневик української літератури та мистецтва «Літаври», на сторінках якого переконувала, що крах більшовизму - перший крок до незалежності України.

Нацисти заборонили видання «Литаври», і 9 лютого 1942 року гестапо заарештувало Олену Телігу. Напередодні страти на стіні тюремної камери вона намалювала тризуб і підписала: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Разом з чоловіком (колишній сотник УНР, член ОУН), колегами-українськими письменниками (Іван Рогач, Володимир Багазій та ін.) та іншими 620 членами ОУН була розстріляна у віці 35 років у Бабиному Яру 21 лютого 1942 року (за іншою версією, замучена в гестапо і похована на Лук'янівському цвинтарі).

Подвиг Олени Теліги.

Історики часто називають Олену Телігу другий Лесею Українкою. Цих двох жінок і великих українок ріднить насправді дуже багато спільних рис характеру. Вони не тільки обидві майстерно володіли словом, перетворюючи його на зброю, а й відрізнялися чіткою громадською позицією, на диво сильним духом і величезним бажанням здобути кращу долю для України. Телігу називають найбільш значущою жінкою в українській літературі після Лесі Українки.

Життя і смерть Теліги зробила її справжнім символом невмирущості української нації. Як і всі генії, вона самостійно вибрала шлях на свою Голгофу, хоча мала величезну безліч можливостей згорнути на дорогу більш комфортну і безпечну. Проживши життя коротке, але насичене, Теліга довела, що за свою країну не шкода віддати і найцінніше:

згідно з оцінками літературних критиків, у поетичних творах української націоналістичної парадигми Телізі немає рівних;

відомий один з крилатих виразів авторства Олени Теліги. Вона говорила, що життя - це боротьба, і тільки в боротьбі полягає справжнє життя;

до Києва з еміграції вона повернулася у воєнний час, коли з міста пішли радянські війська. Поверталася в улюблену країну поетеса бродом через річку Сян, вела її лише одна мета. В бажанні добитися української незалежності вона планувала вести боротьбу. Єдиним методом боротьби для українських інтелігентів того часу було слово. Після повернення в українську столицю Теліга створила і очолила Спілку письменників України;

головною метою, якої домагалася Теліга та її соратники, було відродження української мови і культури. Мисляча інтелігенція дуже важко переживала втрату держави, яка існувала всього протягом трьох років - з 1917 по 1920 рр.;

поетеса була впевнена в тому, що її поколінню належить стати батьками майбутнього власної нації, тому неприпустимо зрікатися своєї честі. Теліга говорила, що якщо від початку людина готується тільки до одягання ярма на власну шию - для неї завжди знайдеться людина з батогом;

любов до української землі прокинулася в Телізі, коли вона перебувала за кордоном, але виявилася настільки сильною, що поетеса віддала за неї своє життя;

про патріотизм жінка говорила, що почуття це передається на генетичному рівні, як і інформація про будову тіла або колір волосся. Від своїх батьків Теліга з генами патріотизму отримала більше ніж достатньо для її короткого життя;

у Києві, окупованому фашистами, вона видавала літературний журнал «Литаври» всупереч забороні німців, що і стало причиною облави на Спілку письменників під час одного із засідань;

про майбутній візит на засідання фашистів Теліга знала і навіть мала можливість виїхати і врятувати тим самим своє життя. Їхати відмовилася, лише підкресливши, що вдруге Київ не покине;

у віці 35 Теліга була розстріляна гестапівцями, імовірно, в Бабиному Яру;

смерть Теліги справила незабутнє враження навіть на бувалих багато гестапівців. Один з офіцерів гестапо потім згадував про поетесу. Німець стверджував, що жоден чоловік не йшов на страту так гідно і мужньо, як ця гарна жінка.

Перехід на спілкування виключно українською мовою у Теліги відбувся під час її перебування в Чехії, куди сім'я переїхала після розгрому сил УНР. Благодійним комітетом російських монархістів було влаштовано бал в Народному домі на Винограді (один з районів Праги). Посеред шуму Олена почула, як хтось із натовпу кавалерів, присутніх біля неї, нешанобливо відгукується про українську мову, називає її «собачою». Розгнівана дівчина назвала кривдника хамом і вигукнула, що українська є її мовою, якою розмовляють також мати і батько.

Можна з упевненістю сказати, що Теліга належить до числа пророків української нації, слова її зберігають актуальність протягом багатьох років після смерті самої поетеси:

за 10 років до свого повернення в Україну вона передбачила обставини у вірші «Поворот». Написала про «перехід бродом бурхливих вод» і про те, що рідні місця виявляться чужими, адже окупований Київ без електрики, опалення та водопостачання дійсно важко назвати місцем аж надто гостинним;

передбачила поетеса і свою власну смерть. У творі «Лист» вона, звертаючись до Всевишнього, просила для себе «гарячої смерті, а не холодного вмирання».

На окрему увагу заслуговує її стаття «Партачі життя», яка представляє один із елементів публіцистичного доробку поетеси. У ній Теліга з дивовижною точністю описала українську сучасність. Вона підкреслювала, що життя псують ті люди, які при будь-якій владі залишаються політичною елітою, пристосуванці, які вміють тільки брехати і лицемірити, але на громадянську відвагу нездатні.

Висміюючи пороки, характерні для типового українського чиновника, вона висловлювала впевненість у тому, що в першу чергу українцям треба сподіватися на самих себе, оскільки ніхто ззовні не допоможе. Зокрема, в публікації Теліга викладає ряд наступних тез:

непевні надії і мрії на міжнародні зв'язки;

одиниці героїчних людей здійснюють подвиги не заради нагород, а виключно з духовної потреби;

дружба всередині народу набагато важливіша будь-який «дружби народів»;

правдивих прийнято цькувати, але підтримувати фальшивих, слова яких сприймають як нове Євангеліє;

лібералізм - це відсутність принципів, націлена лише на отримання вигоди.

Людиною, яка більше за всіх псує життя, називала Теліга Володимира Винниченка. До речі, аналогічної думки дотримувалася Леся Українка. Літератора і громадського діяча Теліга критикувала за проголошення філософії згоди з самим собою, яка дозволяла людині відмовитися від виконання тієї чи іншої роботи, якщо діяльність не приносить задоволення.

З цією позицією поетеса не погоджувалася, оскільки була впевнена, що робити потрібно те, для чого покликана кожна конкретна людина. Крім того, обидві жінки, будучи сильними за духом, критикували Винниченка за чоловічу слабкість духу. Ймовірно, слабкість його, як лідера УНР, Теліга вважала однією з причин втрати державності і безславного кінця непоганого по суті своїй починання.

Цікаве про Олену Телігу.

Народилася поетеса в українсько-білоруської сім'ї, в якій говорили російською мовою;

батько Теліги Іван Шовгенов був одним з найвидатніших інженерів свого часу, як провідний гідротехнік і меліоратор керував проектом зрошення Голодного степу неподалік від Ташкента, а також обіймав посаду міністра в уряді УНР;

після смерті матері письменниці батько одружився вдруге, на росіянці. З мачухою спільну мову Теліга знайти так і не змогла, зустрічалася з батьком «на нейтральній території», оскільки походи в гості незмінно закінчувалися голосною суперечкою на політичні теми між двома жінками;

в сім'ї Шовгенова народилося 3 дітей, двоє з яких стали поетами і двоє були українськими патріотами. Старший син Андрій воював в армії УНР, ще один брат Теліги став російським поетом, популярність до якого так і не прийшла;

хрещеною матір'ю Олени є Зінаїда Гіппіус, відома поетеса «Срібного віку». Теліга вважала символічним поворотом долі те, що хрещениця також стала поетесою;

чоловік поетеси Михайло Теліга за освітою був інженером, одним з учнів Шовгенова. Завоювати серце дочки ректора молодий чоловік, син козацького отамана і бандурист, зумів тим, що при спілкуванні з нею не перейшов на російську мову;

поетеса була жінкою дивовижної краси. В неї була ідеальна фігура, свого часу при відсутності інших джерел доходу вона працювала навіть живим манекеном для демонстрації одягу. Любила Теліга красиво одягатися, по можливості купувала для себе модне вбрання, на людях з'являлася тільки з макіяжем і укладеними волоссям. Не дивно, що поетеса завжди перебувала в центрі чоловічої уваги;

особливою пристрастю великої українки були капелюшки. Після придбання чергового головного убору вона фотографувалася, знімки підписувала фразами типу «Я і мій новий чорний капелюшок»;

у часи УНР Михайло Теліга командував військовим підрозділом в армії країни. За свідченнями сучасників, він був мужнім, сміливим, патріотичним, для своєї дружини став справжнім лицарем;

після облави на приміщення, де проводилося засідання Спілки письменників, гестапівці дали можливість піти всім, хто не має відношення до літературної діяльності, яку фашисти вважали неприпустимою на території, що призначена для подальшої роздачі землі солдатам. Один літератор скористався можливістю врятувати своє життя. Михайло також був у приміщенні, але назвався поетом. Історики стверджують, що Олена загинула за Україну, а Михайло - за Олену;

у Олени Теліги був тривалий роман із Дмитром Донцовим. Завершилася романтичний зв'язок тим, що жінка звинуватила коханця в зраді за небажання повертатися в Україну для продовження боротьби;

у своїх спогадах про Телігу Донцов називав її «поетесою вогняних меж» і розповідав, що слова для віршів Олена підбирала з особливою ретельністю, але потім вони сяяли в творі, як діамант в короні;

можливо, ретельний підбір слів став причиною того, що поетична спадщина Теліги невелика. За все своє коротке життя вона написала близько 30 віршів, кожен з яких просто дивовижний;

у камері №34 київського гестапо залишився останній автограф Теліги. На сірій стіні камери вона видряпала український герб і фразу «Тут сиділа і звідси йде на розстріл О. Теліга».

Фрагмент тексту, написаного рукою Теліги

Біографія Олени Теліги.

У 1918 році родина переїжджає до Києва з Петербурга, Олена вчиться в Жіночій гімназії Олександри Дучинської, після заборони приватної освіти продовжує навчання у звичайній школі;

навесні 1922 року слідом за батьком і сином Андрієм мати з двома молодшими дітьми виїжджає спочатку до Польщі, потім до Чехословаччини. У Чехії Теліга отримує атестат, після чого закінчує історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту в Празі. Під час навчання знайомиться з майбутнім чоловіком, виходить за нього заміж;

з 1929 по 1941 рік жила у Польщі, куди переїхала після повторного одруження батька. Працювала манекеном, виступала з музичними номерами в кабаре і викладала в молодших класах;

у 1937 році виступила перед українськими студентами у Варшаві, де з захопленням розповідала про фашистські рухи у Німеччині та Італії як про ідеологію всепоглинаючої любові до власної батьківщини й готовність працювати на благо країни.

Варте уваги, що у 1937 році ніяких натяків на те, чим в результаті обернувся для всього світу фашизм, не було. Навряд чи можна було припустити, до яких катастрофічних наслідків, у тому числі і для самої поетеси, призведе подальше зміцнення фашизму і поява в ньому інших інтонацій;

Наприкінці 1939 року вступає в ОУН;

22 жовтня 1941 року повертається до Києва;

22 лютого 1942 року Теліга розстріляна разом з чоловіком і декількома соратниками.

Увічнення пам'яті Олени Теліги.

У 1993 році одна з вулиць неподалік від Бабиного Яру названа на честь Теліги;

ім'я поетеси носять також вулиці в Дніпропетровську, Ковелі (Волинська область), Конотопі (Полтавська область), у Львові, містах Рівне та Ужгород;

у 2006 році меморіальну дошку на честь Теліги відкрито на будинку в місті Заліщики Тернопільської області, де в серпні 1936 року проживала поетеса;

в лютому 2009 року відкрита меморіальна дошка на будинку №25 по вулиці Льва Толстого в Києві, де проживали останні місяці свого життя Олена з чоловіком;

пам'ятник поетесі відкритий 31 серпня 2009 року в Києві, на території скверу біля 12 корпусу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Автором проекту є Володимир Щур. Споруджений монумент на кошти, зібрані громадськістю. Частину коштів пожертвував меценат і випускник КПІ Дмитро Андрієвський, ще частина зібрана студентами та педагогічним колективом ВНЗ;

на вулиці, що носить ім'я Теліги, розміщена школа №97 з поглибленим вивченням англійської мови, також названа на її честь. На 4 поверсі школи відкрито музей поетеси. Багато інших навчальних закладів в українських містах названо ім'ям Теліги;

ім'я Теліги носить 20-й курінь юнацької організації «Пласт»;

у липні 2007 року Національним банком України випущена монета із зображенням Олени Теліги номіналом 2 гривні в рамках серії «Видатні особистості України».

Олена Теліга в соціальних мережах.

Проаналізувавши найпопулярніші соціальні мережі «Однокласники», Facebook, «Вконтакте» і відеохостинг Youtube, можна зробити наступні висновки:

в «Однокласниках» не знайдено груп:

за запитом «Олена Теліга» в соціальній мережі «Вконтакте» знайдено 3 спільноти:

у Facebook спільнот не виявлено:

На одному з відеоканалів Youtube виявлено відео про Олену Телігу:

У Youtube також розміщено відео «Приватний лист світові. Олена Теліга (2007)».

Олена Теліга в пошуковій системі Яндекс.

Для аналізу популярності запиту «Олена Теліга» використовуємо сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що станом на 8 січня 2015 року кількість запитів за місяць склала 1 995, що видно на скрині:

Простежити кількість запитів за певний період в Яндексі можна у wordstat.yandex. Згідно з даними сервісу видно, що 8 063 запити було зроблено в березні 2014 року.