Калнишевський Петро Іванович

Петро Калнишевський - останній отаман Запорізької Січі, що 26 років провів у російській в'язниці

Петро Калнишевський (народився у 1691 році в с. Пустовійтівка, що на Сумщині, помер 12 листопада 1803 року на Соловках) - останній кошовий отаман Запорізької Січі, піднесений російською імператрицею Катериною II спочатку в російські генерали за перемогу в російсько-турецькій війні, а потім на багато років ув'язнений у найпохмурішу в'язницю в Російській імперії. Коли Калнишевський виступив проти розгрому Запорізької Січі, він був заарештований і 26 років провів у російській в'язниці (з них 17 років в Соловецькому монастирі) і відпущений на свободу у віці 110 років за амністією Олександра II. Він став ченцем-схимником і, нарешті, святим Української православної церкви. Ця людина:

ще за життя стала справжньою легендою, за свій довгий вік (112 років) він прожив, здавалося, кілька життів. На Запорізьку Січ майбутній отаман потрапив у (!) восьмирічному віці і пройшов абсолютно всі щаблі козацької кар'єри, досягнувши самої вершини - булави голови всього коша;

його десять років поспіль (!) запорожці обирали своїм ватажком (більша довіра надавалася тільки Івану Сірку). Він намагався відстоювати українські вольності в переговорах з імператрицею Єлизаветою, потім з Катериною II, сприяв розвитку землеробства і торгівлі на території навколо Запорізької Січі;

він був одним з найбільш багатих і могутніх людей в Україні, керівником великого і вірного йому війська відчайдушних бійців. І відразу все втратив, довірившись вчорашнім друзям, які, оточивши Запорізьку Січ, оголосили маніфест Катерини II від 3 серпня 1775 р., в якому вона проголошувала, що “нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве”. 6 пунктів цього довгого указу фактично зводяться до одних звинувачень запорозьких козаків у незаконному захопленні і присвоєнні чужої власності і спробі створити незалежне управління у великій Російській імперії. Так Росія віддячила запорожцям за кілька сот років охорони своїх південних кордонів від набігів кримських татар та турків, а також за спільний розгром Кримського ханства;

бачачи співвідношення сил Січі (у самій Січі було всього кілька сот козаків на чолі з Калнишевським) і стотисячного російського угруповання під командуванням генерал-поручика П. Текелія, що оточило її, запорізький отаман Петро Калнишевський абсолютно свідомо приніс себе в жертву, відмовившись від опору, марного кровопролиття, арештом і своїм життям заплативши за збережені життя побратимів. У результаті колишній кошовий як російський "державний злочинець" провів 17 років в "кам'яному мішку" на Соловецьких островах, сидячи на хлібі і воді в глибокій темній ямі. Можливо, згадував, як його "кращий друг" Григорій Потьомкін просив записати його в "запорізькі козаки" (1772 р.), а "матінка-цариця" “із материнською ніжністю і щедрістю” обіцяла запорожцям золоті гори і вольності перед походом на Крим у 1774-1775 рр.

Сидячи в ямі і виходячи на свіже повітря лише тричі на рік на церковні свята, старий козак не тільки зумів зберегти життя і розум. Він не здався, не писав покаянних листів, не просив про помилування, мужньо приймаючи всі послані долею негаразди і свої ілюзії про "дружбу з Росією". На момент амністії вже не було Запорізької Січі, і Петро Калнишевський залишився ченцем-схимником на Соловках.

Канонізований у 2008 р. Українською ПЦ КП, потім і Московського патріархату (в грудні 2014 р.).

Головний подвиг Петра Калнишевського.

Петро Калнишевський походив з православного шляхетського роду. Однак його мати рано овдовіла, і син, згідно з легендою, подався на Січ. Там він перший час навчався при церковній школі, одночасно осягаючи премудрості козацького життя. Потім служив зброєносцем (джурою), далі - рядовим козаком, курінним отаманом, похідним полковником, військовим осавулом, військовим суддею.

Ще будучи осавулом, Калнишевський керував виступом гайдамаків на Правобережжі, в районі Бугу. Тоді безліч запорожців зі схвалення Росії переходили через Дніпро, таємно пробираючись в Річ Посполиту з метою проведення диверсій, організації повстань та іншої підривної роботи. Квінтесенцією цієї "дивної війни" проти Польщі стала знаменита Коліївщина, розпочата російським підданим Максимом Залізняком. Петро Калнишевський не тільки не перешкоджав походам своїх побратимів на Правий берег, але, як бачимо, і сам у них раніше активно брав участь.

Пройшовши всі необхідні ступені козацької кар'єри, генеральний суддя Петро Калнишевський у 1762 році був обраний кошовим отаманом всього низового воїнства. Але в перший раз йому не судилося довго займати цей пост. У тому ж році за наполяганням російської імператриці Катерини ІІ Калнишевський був відсторонений від своїх обов'язків. Це сталося після їхньої зустрічі в Москві, і, можливо, отаман знову підняв перед царицею питання про повернення багатьох козацьких вольностей. Раніше, у 1756 році, Калнишевський входив до складу запорізької делегації на чолі з Гладким, яка їздила до Санкт-Петербургу з вимогами до імператриці Єлизавети Петрівни.

Однак через три роки, у 1765, старого отамана знову обрала загальна козацька рада Запорізької Січі, причому зроблено це було всупереч бажанню російської правительки. Петру Івановичу вдалося повністю виправдати довіру як побратимів, так і центральної влади: за бойові заслуги в ході російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) козацьке військо отримало безліч нагород від цариці, а його ватажок, 80-річний Калнишевський, був удостоєний вищої нагороди імперії - ордену Андрія Первозванного і отримав чин генерал-майора. У 1771 р. він був нагороджений іменною Золотою медаллю з діамантами на Андріївській стрічці з написом "Війська Запорізького кошовому Калнишевському за відмінну хоробрість проти ворога, вчинки і особливе до служби старання".

Під час цієї довгої військової кампанії кошовий отаман зумів подружитися з головнокомандуючим російською армією князем Г. Потьомкіним, до якого Калнишевський неодноразово звертався з проханнями про збереження козацьких вольностей. Такі ж прохання він регулярно направляв і Катерині ІІ, не забуваючи, однак, при цьому виклопотати дещо і для себе особисто. Дуже скоро Калнишевський став одним з найбільших землевласників півдня України - власником хуторів, зимівників, орних полів і пасовищ, 16 000 голів худоби. Кошовий отаман прославився і як меценат: на власні кошти спорудив церкви в Лохвиці, Ромнах, Петриківцях, козацькому Межигірському монастирі під Києвом. Храму рідного села отаман подарував дорогоцінне Євангеліє вартістю 600 руб. золотом.

Петро Калнишевський дбав про економічне процвітання Запоріжжя, всіляко стимулюючи господарську діяльність козаків. При цьому він категорично відмовляв поміщикам в поверненні їм назад втікачів, викупив з турецько-татарської неволі безліч українських полонених, розселяючи всіх на землях Війська Запорізького. Козакам подобалася пильність їх командувача, серед січового братства в ті роки ходила приказка: "Як був кошовим Лантух – то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш – то лежав на столі цілий книш".

Однак отаман поступово почав обмежувати права козаків і старшини, потроху зосереджуючи владу в своїх руках. Йому навіть довелося пережити "бунт сіроми", що спалахнув на Січі у 1768 році.

У квітні 1775 р. фельдмаршал Григорій Потьомкін виступив з пропозицією про необхідність ліквідації Запорізької Січі, яка заважала успішній колонізації Південного краю. Причин для ліквідації козацької республіки було безліч:

південна вольниця ніколи не була і не могла в принципі стати повністю підконтрольною царському уряду;

деспотична, самодержавна манера управління Російською імперією вступала в різке протиріччя з демократичним устроєм Запорізької Січі;

запорожці мали необережність підтримати (на словах) повстання Омеляна Пугачова в Росії, що дало привід імператриці Катерині вважати їх нелояльними бунтівниками;

в імперії готувався масштабний проект закріпачення селянства. Природно, вольниця, що дає притулок усім збіглим, не потрібна була нікому з можновладців;

одвічні вороги запорожців - Річ Посполита та Кримське ханство - вже або були ліквідовані, або доживали останні роки. Тобто необхідність в захисниках пограниччя якось відразу відпала сама собою;

запорожці, залишившись без діла, часто вдавалися до банального розбою;

задумана Катериною ІІ масштабна колонізація південноукраїнських чорноземів була поставлена ​​під загрозу небезпекою, що виходила з Січі для майбутніх колоністів.

У результаті цариця повністю підтримала ініціативу свого фаворита, і 4 червня 1775 р. російські війська під керівництвом генерала П. Текелія оточили козацьку фортецю. Калнишевський через значну чисельну перевагу супротивника вирішив не чинити опір і здатися без бою. Запорожці були розгублені подібним віроломством, адже ще вчора вони пліч-о-пліч з російськими солдатами воювали проти турків. Багато хто з козаків ще навіть не встиг повернутися з фронту останньої російсько-турецької війни. Січові архів, казна і артилерія були вилучені, січовий храм, за деякими даними, піддався розграбуванню, козаків розпустили по домівках, а Петра Калнишевського разом зі старшиною заарештували і відправили в далекий Соловецький монастир для ув'язнення. Українцям на перших порах було суворо заборонено не тільки писати листи рідним, але і спілкуватися між собою.

Петро Калнишевський провів на Соловках довгих 28 років і помер у дуже поважному віці - 112 років. Перші 17 років ув'язнення отаман провів в одиночному казематі №15, потім був переведений в іншу в'язницю, де його також помістили в одиночну камеру. На цей час старезний дід вже повністю втратив зір і практично розучився розмовляти. З одягу на ньому залишалися лише зотлілі клаптики матерії.

За два роки до смерті колишній отаман отримав свободу, яку дарував йому новий російський імператор Олександр I з нагоди своєї коронації. Але соловецький в'язень не став повертатися на Батьківщину, побажавши залишитися при монастирі. Старець хотів "...в цій обителі очікувати зі спокійним духом близький кінець свого життя", де він звик "насолоджуватися свободою уповні". Як здавна заведено було у запорожців, смерть свою від старості Петро Іванович вирішив прийняти в монастирських стінах. Він помер 12 листопада 1803 р. у віці 112 років і був похований на головному подвір'ї монастиря перед Преображенським собором.

У самому Соловецькому монастирі і зараз зберігається могильна плита з текстом: "Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю".

Сторінки біографії Петра Калнишевського.

1691 р. - Петро Калнишевський народився в с. Пустовійтівка, яке зараз знаходиться в Роменському районі Сумської області.

1699 - Прибув на Запорізьку Січ.

1752-1761 рр. - Неодноразово обирається військовим полковником, тобто очолює різні військові операції, у тому числі і гайдамацьке повстання на Правобережжі.

1754 - Обраний військовим осавулом, тобто відповідав за організацію війська.

1756 р. - Входить до депутації козаків, що їздила у Санкт-Петербург до імператриці Єлизавети Петрівни.

1763-65 р. - Обраний генеральним суддею.

1762 - Вперше обраний кошовим отаманом Запорізької Січі.

1765 -1775 рр. - Калнишевський обраний кошовим отаманом Запорізької Січі, тобто є першим серед козаків.

1775 рр. - Заарештований царським урядом і засланий до Соловецького монастиря. Після ліквідації Січі колишнього кошового отамана перевезли до Петербургу. Військова колегія визнала його винним у непокорі уряду. Старого отамана засудили до смертної кари, яку на прохання його "друга" Потьомкіна замінили довічним ув'язненням у Соловецькому монастирі.

1801 р. - Калнишевський отримав свободу, проте не побажав нею скористатися, залишившись жити при монастирі.

12 листопада 1803 р. останній кошовий отаман Запорізької Січі помер на Соловках.

Цікаві факти про Петра Калнишевського.

У січні 1767 р. полковий старшина Запорізького війська Павло Савицький доніс у столицю на кошового, звинувативши його в таємних задумах перейти під опіку турецького султана і перенести Січ за Дунай. У Санкт-Петербурзі ніхто не повірив наклепникові, проте всі матеріали до слушного часу приберегли. Потім при ліквідації Січі та арешті Калнишевського вони якраз і стали в нагоді.

Під час "бунту сіроми", що виник на Запоріжжі у 1768 році, кошовий отаман разом з представниками старшини ледве встиг втекти від побратимів, сховавшись в найближчому російському гарнізоні. Придушувати бунт також з'явилися царські війська, які й повернули в той раз Калнишевському владу і булаву.

Майно останнього кошового отамана Запорізької Січі після арешту було присвоєно державою, але дещо з конфіскованих грошей виділялося на його утримання. Калнишевський був не простим в'язнем і отримував 360 рублів на рік, тоді як інші арештанти і ченці жили всього на 9 рублів. Гроші старець витрачав не на себе. У 1794 році він пожертвував Спасо-Преображенському собору срібний хрест вагою більше 30 фунтів (13,6 кг), а на честь свого звільнення подарував монастирю Євангеліє в оправі з позолоченого срібла вагою більше двох пудів (32 кг).

"Дбайливий" граф Григорій Потьомкін періодично цікавився у Синоду, чи живий ще запорізький отаман. Однак Петро Калнишевський пережив і "ясновельможного князя", і "імператрицю Всієї Русі" Катерину ІІ. За весь час ув'язнення в'язень жодного разу не звернувся ані до неї, ані до її наступників з проханням про помилування. Однак і злоби до цариці старий козак не плекав, навіть на схилі літ свою тюремницю-царицю він поминав не інакше, як "блаженна і вічнодостойна пам'яті найясніша імператриця велика Катерина". А коли після 17 років в одиночній камері сліпого Калнишевського вперше вивели на світло (щоб просто перевести в іншу в'язницю), першими його словами були: "Хто царем тепер? Як царі живуть нині, і які гаразди на Русі тепер?".

Історична пам'ять про Петра Калнишевського.

Петро Калнишевський перший був канонізований у 2008 році Помісним Собором Української православної церкви Київського патріархату у зв'язку з 1020-річчям Хрещення Русі. Собор постановив відзначати пам'ять праведного Петра Багатостраждального - 14/1 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва. 23 грудня 2014 він був приєднаний до лику святих також Українською православною церквою Московського патріархату. День пам'яті встановлено 31 жовтня/13 листопада, в день його смерті.

28 червня 2004 р. Петру Калнишевському було встановлено пам'ятник на території Соловецького монастиря.

24 жовтня 2012 р. запорізькому отаману був встановлений пам'ятник на рідній Сумщині, в с. Петриківка.

У 2012 році була випущена ювілейна монета номіналом 10 гривень із зображенням Петра Калнишевського.

Петро Калнишевський в соціальних мережах.

У соціальних мережах Facebook, "Однокласники", "Вконтакте" спільнот Петра Калнишевського не знайдено. У Youtube за запитом "Петро Калнишевський" - 10 відповідей:

Петро Колнашевський на Youtube

Документальний фільм:

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Петра Калнишевського?

Для аналізу популярності запиту "Петро Калнишевський" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що станом на 28 січня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 294, що видно на скрині:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Петро Калнишевський" зареєстровано у квітні 2015 - 1 932 запита за місяць: