Герої України
Тільки той народ, який вшановує своїх героїв, може стати великим
К. Рокосовський

Коссак Григорій Йосипович

Коссак Григорій Йосипович

Оцініть статтю

Сподобалась стаття? Поділіться!

Висловіть свою думку!

comments powered by HyperComments

Григорій Коссак – один із засновників Української Галицької армії, розстріляний НКВС

Григорій Коссак (народився 7 березня 1882 року в м. Дрогобичі, загинув 3 березня 1939 року в м. Москві) – гідний представник славної плеяди українських патрітов – сім'ї Коссаків, активний учасник національно-визвольної боротьби на Галичині. Григорій Коссак гідно пройшов довгий шлях борця за волю України, і його життя для нас може служити справжнім прикладом самопожертви і героїзму в ім'я Батьківщини.

Він був народним учителем, керівником відділення військово-спортивного товариства "Сокіл", одним з перших вступив до складу Легіону Українських січових стрільців, дослужившись до командира полку УСС, стояв біля витоків боротьби за ЗУНР, очолював загони Української Галицької армії під час листопадових боїв за Львів, бився з поляками у 1918-1919 році, потім був табір для інтернованих, довгі роки еміграції, повернення до УРСР, арешт, довгі роки ув'язнення і врешті-решт розстріл в катівнях НКВС.

Головний подвиг Григорія Коссака.

Всіляких подвигів в життя самовідданого патріота було дуже багато, але, можливо, найвидатнішим можна вважати участь у звільнення галицької столиці – міста Львова. У ті важкі дні Григорію Коссаку довелося керувати всіма військовими силами повстанців, і хоч тривало його командування недовго (тільки чотири дні), це був найважчий час для українських бійців. Якраз до 5 листопада поляки зуміли перекинути до Львова значне підкріплення, поступово нарощуючи в місті свою військову присутність. Тоді навіть не дні, а буквально години вирішували, хто ж переможе в боротьбі за Східну Галичину.

У жовтні 1918 року Австро-Угорщина капітулювала перед країнами Антанти. Це був останній місяць в історії клаптикової імперії, яка тут же почала розсипатися, як картковий будиночок. Спочатку незалежність проголосили Угорщина і Чехія. В кінці місяця про відтворення держави заявили і поляки, які оголосили своїми також західноукраїнські землі. Східна Галичину сприймалася ними як невід'ємна частина майбутньої Другої Речі Посполитої, а її адміністративна "столиця" Львів вважався споконвічно польським містом. Дійсно, етнічна карта цієї колишньої австрійської провінції була досить строкатою: у великих містах польське населення становило близько 40%, а у Львові – більше 50%, в той час як українське – тільки 13-14%. Разом із тим у селах 90% жителів говорили українською. Розпалення міжнаціонального конфлікту на цих спірних територіях в умовах відсутності сильної центральної влади було лише питанням часу. Обидві сторони вважали Східну Галичину своєю, мали державницькі плани і, що важливо, національні збройні формування. Підрозділи українських січових стрільців і польських легіонерів були створені як складові частини австро-угорської армії ще у 1914 році. Вони відрізнялися хорошою організацією, озброєнням і екіпіровкою. До того ж це були ідейні воїни з дуже високим рівнем національної самосвідомості. Одним словом, ситуація в регіоні була більш ніж вибухонебезпечна.

1 листопада 1918 року поляки планували урочисто проголосити приєднання Східної Галичини до Польщі, проте напередодні вночі півтори тисячі українських військових несподівано для всіх захопили центр Львова, вокзал, пошту, казарми, а також всі ключові адміністративні будівлі, включаючи приміщення крайового Сейму. Операція була здійснена січовими стрільцями під командуванням сотника Дмитра Вітовського, але незабаром після її вдалого завершення про свою важливу організуючу роль заявила і Українська Національна Рада (сформований напередодні представницький орган). На чолі січових стрільців, крім Вітовського, встали Г. Коссак і Г. Стефанів.

На самому початку листопада галицькі українці, безперечно, заволоділи ініціативою: слідом за Львовом жовто-сині прапори були підняті над міськими ратушами у Станіславі, Теребовлі, Золочеві, Дрогобичі, Коломиї, Жидачеві, Жовкві. У містах Перемишлі та Бориславі при спробі захоплення влади українські військові зустріли збройний опір. 2 листопада 1918 року польська міліція зуміла вигнати з Перемишля українських бійців, їм навіть вдалося відбити один штурм міста. Однак 3 листопада в нього увійшло близько 220 озброєних українців з навколишніх сіл, переможці роззброїли польські загони, заарештувавши близько сотні активістів. Тиждень Перемишль перебував в їх руках, поки 10 листопада до міста не підступили регулярні частини щойно створеної польської армії. 2000 легіонерів під захистом артилерії, броньовиків і бронепоїзда за один день вибили з міста його українських захисників, взявши цей найважливіший стратегічний центр під свій повний контроль. Якраз з Перемишля польські сили і розгорнули свій головний в цьому регіоні наступ – на Львів.

Тим часом в столиці Східної Галичини вже давно йшли вуличні бої. Як і очікувалося, польське населення міста не змирилося з його втратою. 1 листопада там було оголошено мобілізацію до лав польської самооборони, загони якої до вечора того ж дня захопили західну і південно-західну частини Львова. Українська Національна Рада спочатку планувала переговори з польською стороною, але вже вранці 2 листопада в місті почалася стрілянина. Поляки в результаті дій заволоділи міським вокзалом, товарної станцією, а головне – складами зі зброєю. Станом на 3 листопада 1918 року українські підрозділи у Львові налічували 2050 бійців, в той час як польські – тільки 1150. Однак серед останніх було близько 500 добре навчених офіцерів, які пройшли через горнило Першої світової війни. Серед українських січових стрільців і добровольців тільки 70 осіб були професійними військовими, одним з найдосвідченіших якраз і був Григорій Коссак.

Цікаво, що обидві конфліктуючі сторони називали свої дії не інакше, як повстанням. Після того, як 3 листопада австрійська влада офіційно передали місто українським політикам, там почалися по-справжньому запеклі бої. Польські загони спробували захопити центр міста, але були відбиті і відступили. Важливу роль в цій перемозі зіграли січові стрільці, які в цей день увійшли до Львова. Тисяча нових підготовлених бійців не залишила полякам жодного шансу на успіх. Якраз серед цього українського підкріплення були і стрілецькі частини, які пройшли підготовку під командуванням полковника Г. Коссака.

Але незважаючи на локальні провали і відносно малу чисельність, польським ополченцям вдавалося утримувати стратегічно вигідні позиції в своїх руках. Вони оточили українців, що засіли в центрі міста, відразу з трьох сторін: із заходу, півночі і півдня. Якраз в цей час командування всіма українськими частинами у Львові перейшло до Г. Коссака. Протягом 5-11 листопада вуличні бої у Львові не вщухали. Запеклі перестрілки велися в районі поштамту, кадетської школи, Єзуїтського парку і казарм Фердинанда. Однак для українців і особисто для Г. Коссака головним завданням було утримати столицю або як мінімум зберегти в ній свою збройну присутність до проголошення незалежної республіки. І їм це вдалося.

13 листопада 1918 року було проголошено незалежну Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), до складу якої входили Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. Всі збройні формування, які визнали республіку, оголошувалися частинами новоствореної Української Галицької армії (УГА). Це дозволило незабаром створити військові округи і провести мобілізацію в українське військо.

З 13 по 15 листопада у Львові тривали жорстокі бої. Полякам вдалося істотно потіснити лівий фланг противника, майже вийшовши в тил частинам УГА. Українці також зуміли прорватися на північ міста, але цей їхній успіх був недовгим, оскільки польські бійці, оперативно перекинуті в цей район на автомобілях, зуміли вчасно закрити проломи, що утворилися в їхній обороні.

17 листопада було оголошено дводенне перемир'я, яке вороги намагалися максимально використати на свою користь. Уряд ЗУНР відправляв у провінцію депеші з вимогою негайно надіслати до Львова озброєні загони з українських сіл. Однак мобілізаційні плани не були реалізовані через слабку організації українського чиновницького апарату на місцях. На кінець перемир'я в столицю нової республіки прибуло лише кілька погано озброєних загонів. Набагато краще йшли справи у поляків. З боку Перемишля до них підійшло підкріплення – 1400 солдатів при 11 кулеметах, 8 гарматах і 1 бронепоїзді. Після цього розстановка сил в місті істотно змінилася: проти 5800 польських військових боролося лише 4600 українських. При цьому співвідношення офіцерів в цих арміях було не на користь останніх (приблизно 10:1).

21 листопада нетривале перемир'я закінчилося наступом частин польської армії на всіх фронтах. Дві ударні групи під керівництвом полковника Сікорського і капітана Борути-Спеховіча стали брати в кліщі з півночі і з півдня українські частини, які все ще утримували центр Львова. Поляки вміло використовували авіацію для нейтралізації українських артилерійських батарей. Щоб не посилювати і без того важке становище, командування УГА увечері 21 листопада прийняло рішення евакуювати з міста урядові структури ЗУНР і свої підрозділи. Залишивши невеликі заслони, основні сили українських військ таємно покинули місто. На ранок 22 листопада польська армія захопила Львів, хоча цю перемогу важко вважати повною, оскільки чотирьохтисячне українське угруповання все-таки зуміло вирватися з пастки. Протягом півроку (грудень 1918 – квітень 1919 р.) УГА намагалася оволодіти містом Лева і прилеглим районом, але всякий раз ці спроби виявлялися безуспішними.

У молодої ж польської армії "оборона Львова" перетворилася на справжню легенду. 162 учасника тих подій були нагороджені вищим військовим орденом республіки "Віртуті мілітарі", а загиблих в боях з українською армією воїнів з найвищими почестями поховали на міському Личаківському кладовищі, де на їх честь згодом був споруджений великий меморіальний комплекс – "Львівський цвинтар Орлят". Для України Львів був втрачений аж до 1939 року.

Біографія Григорія Коссака.

7 березня 1882 року – в м. Дрогобичі (зараз Львівська область) народився Григорій Йосипович Коссак. Його братами були Іван і Василь Коссаки, які також стали згодом учасниками стрілецького руху. Навчався в місцевій гімназії, потім в учительській семінарії.

Працював учителем у школах сіл Козова, Бережани, Васеніця-Сільна.

1914 р. – з початком Першої світової війни був мобілізований в австро-угорську армію. Отримав офіцерський чин.

3 серпня 1914 року – призначений отаманом Другого куреня УСС.

Січень-березень 1915 року – призначений командиром полку УСС.

Серпень 1915 – березень 1916 року – командує 1-м полком УСС. Бере участь в боях на горі Маківка, за що був нагороджений австрійським військовим хрестом "За заслуги" 3-го ступеня.

1917-1918 рр. – виконує обов'язки заступника командира Легіону УСС з бойової підготовки.

5-9 листопада 1918 року – командує українськими військами у Львові.

Кінець 1918 року – очолює 3-й, а потім і 5-й корпуси УГА.

1919 р. – на знак протесту проти підписання союзницького договору між командуванням УГА і командуванням російської Добровольчої армії залишає службу і їде до Закарпаття, де був інтернований.

1919-1924 рр. – живе в еміграції в Чехословаччині та Австрії.

1924-1931 рр. – повертається до УРСР. Викладав тактику і стратегію у школі червоних командирів у Харкові. Також викладав радянським військовим такий предмет, як... українознавство. Працює в різних ВНЗ України. Навіть очолює військову кафедру Дніпропетровського хімічного інституту.

1931 р. – заарештований за звинуваченням у приналежності до підпільної організації "Український національний центр". Справа була абсолютно сфабрикованою. По ній проходило багато учасників Національно-демократичної революції: Н. Шраг, П. Христюк, В. Голубович, В. Мазуренко, І. Лизанівський. Засуджений на 6 років таборів.

1931-1937 рр. – відбуває покарання спочатку на Соловках, потім на Уралі.

1937-1938 рр. – після звільнення проживає в Москві, де викладає німецьку мову.

1938 р. – заарештований НКВС вдруге.

2 березня 1939 року – Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Григорія Коссака до розстрілу. Вирок був приведений у виконання на наступний день.

Цікаві факти з життя Григорія Коссака.

  • Є версія, що предки Коссаків свого часу перебралися на Галичину з Наддніпрянської України та були, напевно, запорізькими козаками. Нібито саме прізвище Коссак походить від спотвореного "козак";
  • Григорій Коссак був дуже освіченою людиною, листувався з І. Франком, К. Студинським, В. Старосольським, К. Трильовським;
  • Григорій Коссак очолював делегацію українських січових стрільців, які прибули з фронту на похорон Івана Франка, щоб провести Великого Каменяра в останню путь;
  • у травні 1989 року Григорій Коссак був посмертно реабілітований.
  • Історична пам'ять про Григорія Коссака.

    Іменем Григорія Коссака названі вулиці в українських містах Дрогобич та Стрий.

    Григорій Коссак в соціальних мережах.

    У соціальних мережах "Вконтакте", "Однокласники" і Facebook не знайдені спільноти, присвячені Григорію Коссаку:

    Про Григорія Коссака в соціальних мережахПро Григорія Коссака в соціальних мережах

    Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Григорія Коссака?

    Для аналізу популярності запиту "Григорій Коссак" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого, можна зробити висновок: за станом на 4 липня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 5, що видно на скріні:

    За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Григорій Коссак" зареєстровано в листопаді 2015 року – 28 запитів за місяць:

    Читати про інших героїв в книзі