Олег Ольжич (Кандиба Олег Олександрович)

Олег Ольжич - поет, археолог, заступник голови ОУН(м), замучений у німецькому концтаборі

Олег Ольжич (справжнє ім'я Кандиба Олег Олександрович) народився 21 липня 1907 року в Житомирі, загинув від тортур у концтаборі Заксенхаузен 10 червня 1944 року. Український археолог, поет, громадський і політичний діяч.

Олег Ольжич - син класика української літератури Олександра Олеся і повна його протилежність в поетичній творчості. Якщо батькові властиві більше ліричні настрої, то син зробив вибір на користь мілітаризму і боротьби за незалежність України:

вступив у 22 роки в ОУН (1929);

у 31 рік (1938) поет національного героїзму очолював культурну реферантуру ОУН в Чехії і Ревтрибунал ОУН, покинувши викладання в Гарварді заради визволення рідної країни від комунізму;

з 1942 року він заступник голови ОУН(м), один з керівників партизанського опору на українській території у воєнний час, змінив Андрія Мельника на посаді голови ОУН(м) в травні 1944 і так само, як Мельник, опинився в катівнях німецького концтабору, де і загинув від рук нацистів 10 червня 1944 року.

Він безуспішно намагався примирити "мельниківців" і "бандерівців" заради створення "500 тис. української армії ОУН", здатної протистояти і нацистам, і комуністам.

В радянські часи вся інформація про Олега Ольжича була прихована від українців, заборонені його наукові праці з археології та збірки віршів "Рінь" (1935), "Вежі" (1940) і видана після смерті "Підзамче" (1946), хоча літературний критик Михайло Слабошпицький називав Ольжича українським Кіплінгом, а кожну строфу поета порівнював з кроком конкістадора або римського легіонера. Сам літератор суть свою передавав порівнянням себе з каменем, випущеним з Божої пращі;

за розкіш бути самим собою він заплатив дуже високу ціну - це розлука з батьками і коханою жінкою, блискуча наукова кар'єра, здоров'я і саме життя, яке він віддав за свободу і незалежність України.

Подвиг Олега Ольжича.

Сучасники згадують Ольжича як молодого, дуже енергійного чоловіка, який умів під час публічного виступу донести свою точку зору до всіх. Практично на кожному кроці поета супроводжувала смерть, проте звичні для більшості страхи йому були не властиві. Він не боявся за власне майбутнє, не боявся холоду, голоду, важкої фізичної праці або війни;

ім'я Ольжича добре відомо світовій науковій спільноті, його знали як видатного історика і археолога. З урахуванням значення його для науки і літератури деякі експерти висловлюють думку про те, що таку людину керівництву ОУН слід було уберегти від смерті, хоча б заради світової науки. Проте дуже сумнівно, що на життя в "енергозберігаючому режимі" погодився б сам Ольжич;

поет вірив у те, що будь-яка духовна зброя набагато сильніша за мілітаристську. Він стверджував, що без самоідентифікації нації мертвим буде будь-яка, навіть найсильніша духовна зброя. Як керівник реферантури, Ольжич головною своєю метою визначає ведення просвітницької діяльності за допомогою видання літератури та інших методів як засобу зміцнити націю;

чимала заслуга особисто Ольжича в тому, що за кордоном, куди українська інтелігенція виїхала після розгрому УНР, вдалося не тільки зберегти, але і примножити культуру нації. Саме представники першої хвилі імміграції створили в Чехії за підтримки президента Томаша Масарика сприятливі умови для розвитку культури, мови, науки. За твердженням експертів, під час перебування в Чехії в душі Ольжича прокинулася дійсно сильна любов до України;

як організатор партизанських загонів, є Ольжич одним із засновників УПА. Підтримував він ідею формування об'єднаної міжнародної армії партизан-диверсантів для спільної боротьби. Згідно з підрахунками поета, чисельність цієї армії могла досягти близько 500 тисяч чоловік. Ольжич був упевнений, що включення об'єднаного партизанського війська до складу антигітлерівської коаліції стане відмінним приводом для легалізації патріотичних сил в кожній з країн;

Для досягнення цієї мети він вів переговори з представниками інших країн. Саме ця діяльність була для гітлерівців загрозою, оскільки ніяка українська державність в їх плани не входила. Намір Ольжича об'єднати зусилля партизан став для фашистів головним аргументом при прийнятті рішення про його ліквідацію;

передбачаючи швидке завершення свого життєвого шляху, Ольжич поспішав виконати всі обов'язки як воїн і чоловік. Поет усвідомлював, що ідея української державності не влаштовує багатьох, тому на щасливу старість йому розраховувати особливо не треба.

На окрему увагу заслуговує праця Олега Ольжича під назвою "Дух руїни". Експерти називають цей твір першою фундаментальною спробою осмислити невдачі, що переслідували українську націю. Поет розмірковував над тим, що протягом багатьох століть Україні не вдається жити як окремій державі, хоча спроби її створити є.

До моменту написання "Духу руїни" були праці, в яких історики дослідили окремо "велику руїну" часів міжусобиць гетьманів, були присутні публікації про часи роздробленості Київської Русі. Окремі дослідницькі напрацювання розглядали тільки деякі проміжки української історії, коли після певного успіху в побудові державності на Україну чекала поразка.

Тільки Олег Ольжич розглянув кожен з епізодів, помістивши фундаментальний аналіз в один твір. Як історик і політичний діяч, він звернув увагу на Київську Русь після смерті Ярослава, Запорізьку Січ після Богдана Хмельницького. У цьому контексті він проаналізував також спробу створення УНР. Після аналізу всіх зазначених періодів він прийшов до висновку про те, що на догоду ворогам України в найкритичніші для народу моменти на шляху виникали руїна і бунт.

За твердженням поета, саме бунт і руїна завжди приходили в парі і разом руйнували все, що було створено українцями до цього. Тим самим створювалися оптимальні умови для поглиблення внутрішнього розриву всередині народу, який вороги успішно використовували в своїх цілях. В сучасних українських реаліях аналогами бунту і руїни Ольжича можна сміливо називати апатію і меркантильність політичних діячів.

Членом ОУН Ольжич став у 1929 році, в рік заснування організації. Добрими були відносини між поетом і Євгеном Коновальцем. Із системи світогляду Коновальця з'явилися погляди самого Ольжича. Коли в рядах націоналістів стався розкол, Ольжич встав на сторону Мельника, хоча хороші відносини підтримував і з Бандерою.

Точку зору Бандери літератор не поділяв. Ольжич був упевнений, що категорично не можна допускати тотального опартизанення українців, оскільки в результаті загине величезна кількість людей. Використовуючи методи наукової аналітики, Ольжич прийшов до думки про те, що за допомогою проникнення диверсійно-розвідувальних груп для реалізації точкових операцій з'явиться можливість мінімізувати кількість жертв.

Сам Ольжич першочерговим завданням в процесі формування української державності називав створення парламенту, в якому з'явиться можливість демократично вирішувати подальшу долю країни. Незважаючи на розбіжності у виборі тактики, обидві течії ОУН були впевнені в необхідності створення сильної України, в тому числі у мілітаристському аспекті. Діячі того часу були впевнені, що ніколи не бачити перемоги у війні стороні, яка постійно просить про мир.

Людину Ольжич називав синтезом 3 констант. Мілітаризм поет вважав необхідною складовою натури, оскільки неживою є людина при відсутності в неї бойового інстинкту. Також він був переконаний в необхідності наявності високої духовності, його ідея про етику і честь у війні передбачає шанобливе ставлення навіть до ворога на полі бою, протиборство тільки між двома озброєними людьми. Обов'язковою умовою для здоров'я української нації, виходячи з історії, Ольжич називав наявність експансивного духу.

Оптимальним називав Ольжич формування в українців характеру безкомпромісних воїнів з готовністю в разі потреби віддати життя за свою країну. Проте людське життя поет називав найвищою цінністю. Його вибір на користь тактики диверсійно-розвідувальних груп передбачав збереження максимальної кількості життів однодумців і цивільного населення.

Різко негативно ставився поет до нацизму і комунізму. Ольжич ставив між цими двома режимами знак рівності. Ідентичними комунізм і нацизм, на його думку, є як тоталітарні системи. Для уникнення тоталітаризму акцент при побудові державності поет робив саме на формуванні парламенту, в якому можуть звучати різні думки. Гасло парламенту, над створенням якого працював Ольжич, визначалося формулюванням "Свобода - народам, гідність - людині".

Безсумнівно, величезний вплив на формування особистості молодого Ольжича мав його батько. Саме Кандиба-старший жорстко направляв сина на шлях істинний, вказував на деякі помилки і безглузду витрату часу. Повчання синові не завжди подобалися, Ольжич іронічно відгукувався про лірику Олеся. Син нерідко говорив, що батько пише "віршики для телефоністок і секретарок".

Між батьком і сином, талановитими, але дуже різними людьми, нерідко виникали дискусії. Іноді суперечки були настільки гарячими, що, перебуваючи в одній кімнаті, батько і син могли спілкуватися виключно за допомогою записок. Навіть літературний псевдонім Ольжич взяв, щоб виключити будь-які випадкові паралелі зі своїм батьком. На старослов'янський манер слово "Ольжич" означає “Олегович”.

Олександр Кандиба в поезії більш схильний до лірики, проте він добре розумів суть і наслідки подій 1919 року. Його впевненість у необхідності боротьби за Україну краще відчувається в творах сина. Кандиба-старший свого часу сформулював імператив для сина фразою "крила є тільки у того, хто володіє сильною волею". Ольжич розумів, наскільки зобов'язаний своїм розвитком суворому у вихованні батькові, відчував вдячність, що видно з листів.

Цікаве про Олега Ольжича.

Народився в Житомирі, хоча батьки на той час постійно проживали в Києві. Неподалік від місця проживання батько працював на бойні, мати - в торговому училищі;

вірші Ольжич почав писати в 5 років, з перших спроб можна було вгадати в творіннях великий творчий потенціал. Також з раннього дитинства полюбив маленький Олег історію, що в майбутньому вплинуло на вибір ним життєвого шляху;

після виїзду батька за кордон у 1919 році сім'ї довелося нелегко. У непростий час в підконтрольній більшовикам Україні юний Ольжич дуже швидко подорослішав. Уже тоді, спостерігаючи за убогістю, яка оточила її з сином, в листі Віра Антонівна писала чоловікові, що їх дитя стане жертвою на вівтарі патріотизму;

після отримання освіти в Чехії набуває Ольжич популярності в наукових колах як талановитий історик і археолог, він читав лекції в Гарварді, де був доцентом археології;

докторську роботу по археології Ольжич писав на тему кераміки культур періоду неоліту в Галичині, похідні групи ОУН брав і координував в наддніпрянському регіоні;

під час роботи над вивченням неолітичної культури в археологічній експедиції біля югославського Старчево Ольжич познайомився з Етель Лессер. Дослідники життя Ольжича стверджують, що між молодими археологами могло бути щось більше, ніж просто дружня приязнь;

Етель Лессер і Олег Ольжич

вінчання Ольжича відбулося в серпні 1943 року в віддаленому селі Яблінка Вижня на території сучасної Львівської області. Обраницею поета стала Катерина (Калина), дочка київського літературознавця Леоніда Білецького. Весілля молоді люди провели далеко від цивілізації, оскільки Ольжича на той час уже розшукувало гестапо. Через короткий час після смерті поета (31 липня 1944 року) у нього народився син, якого також назвали Олегом.

Катерина (Калина) Білецька, дружина Олега Ольжича

Примітно, що обручки у Ольжича та його дружини були зроблені з так званого “французького золота”, тобто позолоченого заліза. Незважаючи на те, що поет мав можливість придбати обручки золоті, оскільки міг розпоряджатися грошима ОУН, він не вважав за потрібне витрачати кошти на себе. Він навіть дружині своїй пояснив, що є постійна потреба в зброї, оплаті конспіративних квартир і фінансуванні інших статей витрат, тому немає сенсу витрачати гроші на обручки;

з Євгеном Коновальцем познайомився Ольжич в Європі в кінці 30-х років. Саме ця зустріч багато в чому стала визначальною для майбутнього життя поета. Незабаром після вступу в ОУН він займає в структурі організації керівну посаду. В його обов'язки серед іншого входило керівництво культурною реферантурою;

тільки Ольжичу вдавалося навіть у найскладніших ситуаціях знаходити спільну мову з двома опонентами, головами двох фракцій ОУН Бандерою і Мельником;

наукові дослідження видавав чеською, англійською, німецькою мовами, керував кафедрою археології. Все, чого досяг у житті, Ольжич покинув заради ведення підпільної боротьби за українську незалежність;

при появі інформації про небезпеку перебування в окупованому гітлерівцями Києві, як голова проводу ОУН того часу, Ольжич наказував всім агентам, які не були під конспірацією, залишати українську територію , чим допоміг врятувати життя багатьом націоналістам. Як відомо, Олена Теліга від виїзду відмовилася, тому разом з 600 іншими членами організації була розстріляна в Бабиному Яру. Сам Ольжич надовго пішов у підпілля, переховувався в одному з будинків Києва, розстріл Теліги для нього став сильним ударом;

25 травня 1944 року у Львові, на конспіративній квартирі за адресою Личаківська 32, поета затримали гестапівці. Згідно з однією з версій, затримання стало результатом зради. Арешту Ольжичу вдавалося уникати навіть під час його перебування в Києві, де гестапо більш уважно стежило за ситуацією, у Львові можливостей уникнути арешту було набагато більше. Існує також думка про те, що Ольжич сам вирішив піти на смерть, оскільки втомився нескінченно ховатися.

Катувати поета почали прямо в квартирі, потім доставили в табір Заксенхаузен, де на той час перебувало майже все керівництво ОУН, включаючи Степана Бандеру, Андрія Мельника, Ярослава Стецько. Очевидці стверджують, що Ольжича відразу ж помістили в ізолятор, де утримувалися злочинці особливо небезпечні. На допити поета водили щодня. Загинув Ольжич у 36-річному віці під час тортур, які проводила знаменита на той час "гестапівська трійка" (Вольф, Візінг, Шульц);

син поета Олег Кандиба протягом багатьох років, як і Олексій Зарецький (син Алли Горської), вів розслідування з метою визначення обставини ув’язнення та смерті Ольжича. Певних успіхів сину українського генія вдалося досягти, громадськість він обіцяв ознайомити з результатами розслідування дещо пізніше, після смерті всіх людей, причетних до загибелі Ольжича. Він навіть хвилювався, щоб про діяння батьків, які зрадили поета, не дізналися їх діти.

Олег Кандиба-молодший, громадянин Канади і голова місцевого проводу ОУН

Біографія Олега Ольжича.

1917-1923 - навчання в середній школі Пущі-Водиці поблизу Києва;

1923 рік - переїзд з матір'ю до Берліна до батька, потім сім'я переїздить до Чехословаччини;

1924-1929 - навчання в Карловому університеті Праги, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного інституту, Ольжич вивчає археологію в Українському вільному університеті;

у 1930 році захистив докторську дисертацію, до 1931 року працював поет асистентом кафедри археології в УВУ;

у 1937 році Ольжич очолив культурно-освітню реферантуру ОУН;

у 1938 році викладає в Гарварді, бере активну участь у створенні державності Карпатської України, боротьбі місцевого населення проти угорської влади (Л. Винар доводить, що Ольжич не працював у США);

у 1939-1941 роках Ольжич очолював Революційний трибунал ОУН;

у 1941 році переїхав до України, де разом з Буковинським підрозділом ОУН бере участь у формуванні адміністрації і поліції регіону;

в жовтні разом з соратниками засновує політично-громадський центр УНР в Києві, паралельно формує підпільну мережу, після початку репресій переїжджає до Львова;

в травні на конференції ОУН в Почаєві Ольжича обирають заступником голови проводу ОУН, після арешту Андрія Мельника в січні 1944 обіймає посаду керівника;

25 травня 1944 року гестапівці заарештовують Ольжича, під час тортур в ніч з 9 на 10 червня поет помирає в концтаборі Заксенхаузен.

Увічнення пам'яті Олега Ольжича.

У 1996-2000 роках режисер Аркадій Микульський зняв повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм-трилогію "Я камінь з Божої пращі ...". Автором сценарію є Леонід Череватенко. У 2002 році фільм удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка;

на честь Ольжича названі вулиці в Києві, Чернівцях, місті Стрий (Львівська область), Івано-Франківську, ряді інших населених пунктів;

наукова бібліотека імені Ольжича відкрита у 1994 році в Києві;

у 2007 році на честь 100-річчя від дня народження поета випущені монета, конверт;

на будинку в Києві, де у 1941-1942 роках жив Ольжич, встановлено меморіальну дошку;

пам'ятний знак встановлено також у Житомирі, де вулицю назвали на честь Ольжича, позначивши тим самим місце, де літератор народився;

анотаційна дошка з інформацією про Ольжича встановлена ​​в Чернівцях;

на будинку у Львові, де поета затримали гестапівці, також встановлено меморіальну дошку.

Олег Ольжич в соціальних мережах.

У соціальних мережах "Однокласники", Facebook, "Вконтакті" знайдені шанувальники таланту українського письменника:

у "Вконтакті" знайдено тематичні групи.

публічна сторінка Олега Ольжича у Facebook.

В Youtube за запитом "Олег Ольжич" - 191 відповідь.

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Олега Ольжича?

Для аналізу популярності запиту "Олег Ольжич" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 12 лютого 2016 року кількість запитів за місяць склала 5 483, що видно на скрині.

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Олег Ольжич" зареєстровано в березні 2014 року - 5 739 запитів за місяць: