Полуботок Павло Леонтійович
Павло Полуботок - гетьман України, замучений у Петропавлівській фортеці за часів Петра I
Наказний гетьман України Павло Полуботок (народився у 1660 р. на хуторі Стара Полуботовка, що на Чернігівщині, помер 29 грудня 1724 р. в Петропавлівській фортеці Санкт-Петербурга) правив країною недовго - всього півтора роки (1722-1724 рр.), проте і цього часу йому цілком вистачило, щоб стати легендою.
Полуботка, який загинув в Петропавлівській фортеці за часів Петра I,
Однак до заслуг даного гетьмана слід ставитися без непотрібного пафосу, це була складна особистість, що жила в непростий час. Перш за все Павло Полуботок - природжений політик, що відстоював "українські вольності" гетьманщини, через що змушений був майстерно лавірувати між сильними світу цього (наприклад, між імператором Петром і його улюбленцем Олександром Меншиковим), при цьому залишаючись патріотом України і зберігаючи вірність давнім традиціям. Прославився ж нащадок славного козацького роду двома речами: незліченним багатством і сміливою незалежною політикою. І те, і інше іноді викликає сумнів у істориків, але саме такий образ Павла Полуботка зберігся в пам'яті українців.
Головний подвиг Павла Полуботка.
4 липня 1722 р. козацька старшина обрала Павла Полуботка наказним гетьманом, але його повноваження імператор Петро I затверджувати не поспішав. Він взагалі мріяв про повну ліквідацію гетьманства ще з часів переходу Івана Мазепи на бік шведів. Смерть попереднього гетьмана Лівобережжя Івана Скоропадського представлялася російському самодержцю прекрасною можливістю назавжди позбутися небезпечної для нього посади в українському апараті. У гетьманській столиці місті Глухові з 28 червня 1722 р. вже на постійній основі засідала Малоросійська колегія - колективний орган центральної влади, заснований замість колишнього Малоросійського приказу. Всі діяння наказного гетьмана та його старшини перебували під постійним наглядом царських чиновників. Більше того, український лідер абсолютно офіційно тепер був зобов'язаний управляти спільно зі старшинською радою і Малоросійською колегією. А з 16 квітня 1723 р. особливим петровським указом були суттєво розширені повноваження колегії за рахунок урізання повноважень українського гетьмана.
Однак, навіть незважаючи на обмежені можливості і короткий термін правління, Павло Полуботок встиг зробити для Гетьманщини дуже багато чого, провівши в стислі терміни низку перетворень:
1. Ввів категоричну заборону для світських і духовних феодалів на залучення козаків до будь-яких робіт. Як зазначалося в універсалі, "абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги". Можливо, тут зіграв свою роль негативний досвід самого Полуботка, який у 1721 році очолював десятитисячний загін українських козаків, залучений російськими військами до будівництва Ладозького каналу.
2. Визначив порядок судових апеляцій та регламентував процес судочинства.
3. Всіляко перешкоджав контролю чиновників Малоросійської колегії над фінансовим становищем Гетьманщини. Правда, з іншого боку, надалі це було представлено слідством як сприяння корупції серед представників старшини.
4. Заперечував і пробував скасувати через Сенат деякі розпорядження Малоросійської колегії, яка всіляко гетьману протидіяла.
Президент колегії бригадир Степан Вельямінов відкрито заявив якось Полуботку: "Зігну я вас, що й інші тріснуть. Вже ваші давнини перемінити велено, а поступати з вами по-новому". Конфлікт між ними був неминучий, і пішли до Санкт-Петербургу взаємні доноси із самими різними звинуваченнями. Гетьмана і козацьку старшину звинувачували у всіх гріхах: від хабарництва до зради, ті, у свою чергу, теж у боргу не залишалися і шукали в столиці впливових союзників. Сам князь Олександр Меншиков небезкорисливо допомагав українцям, він намагався переконати сенаторів скасувати деякі постанови Малоросійської колегії. Однак Вельямінов тоді став прямо скаржитися цареві Петру, який для розгляду цієї складної справи послав в Україну свого представника Олександра Румянцева, а в Санкт-Петербург велів негайно з'явитися наказному гетьману Павлу Полуботку разом з генеральним суддею Іваном Чарнишем та генеральним писарем Семеном Савичем.
У імперській столиці навколо українців закрутилися нові інтриги. Феофан Прокопович звинуватив Полуботка у зв'язках з гетьманом у вигнанні Пилипом Орликом, а незабаром і комісія Румянцева підтвердила, що численні чолобитні, які надсилалися Петру нібито від імені народу, складалися наказним гетьманом і полковниками "злодійськи і без дозволу". Однак Павло Полуботок не відступався і, вже перебуваючи в Санкт-Петербурзі, вимагав замінити Малоросійську колегію на Генеральний суд у складі 7 осіб. З вересня гетьмана, суддю і писаря почали допитувати чиновники Таємної канцелярії, а 10 листопада 1723 року всі члени високопоставленої української делегації були заарештовані і поміщені в Петропавлівську фортецю. У середині 1724 р. справу 64-річного гетьмана було відправлено на розгляд до Верховного суду, його звинувачували у розтратах, корупції та незаконному привласненні майна (звинувачень у державній зраді не було). Вже немолодий Павло Полуботок 29 грудня 1724 р. помер у казематах, а його товариші через рік були відпущені на свободу наступницею імператора Петра Катериною I.
Мученицька смерть гетьмана стала однією з причин героїзації його образу. Невідомий автор "Історії русів" зобразив сцену зустрічі в темниці російського царя і українського гетьмана і навіть привів викривальну промову Павла Полуботка, нібито сказану в обличчя всесильному Петру I: "Вступаючись за отчизну, я не боюсь ни кандалов, ни тюрьмы, и для меня лучше найгоршою смертью умерти, як дивитися на повшехну гибель моих земляков".
Біографія Павла Полуботка.
Павло Леонтійович Полуботок народився приблизно у 1660 році в дуже заможній родині. Його батько був родичем самого гетьмана Івана Самойловича, при якому служив спочатку писарем і сотником Чернігівського полку, а потім - бунчужним генеральним осавулом і полковником Переяславським.
У 1670-х роках молодий Павло навчається в Києво-Могилянській колегії. У 1880 році одружується на племінниці гетьмана Самойловича Ефимії.
Починає службу як військовий (а потім значковий) товариш Чернігівського полку.
Але щастя сім'ї Полуботків тривало недовго, через п'ять років після відсторонення їхнього покровителя Івана Самойловича, тобто у 1692 р., новий гетьман Іван Мазепа за сфабрикованим звинуваченням конфіскував всі їхні маєтки на користь казни. Леонтій Полуботок, не витримавши ганьби, незабаром помер.
Однак подальша доля Павла знову здійснює несподіваний поворот - він у 1703 р. зумів повернути багато старих і придбати нові землеволодіння в Чернігівському полку, а у 1705 р. стає там полковником. Вже якими шляхами йому вдалося домогтися цієї посади, залишається загадкою, однак на момент переходу Мазепи на бік Карла XII (1708) Павло Полуботок був саме в цьому званні.
Коли ж російський цар Петро I терміново викликав всю козацьку старшину до Глухова для виборів нового гетьмана, чернігівський полковник негайно туди з'явився. Полуботок був одним з двох претендентів на булаву, однак самодержець категорично відкинув його кандидатуру: "Це людина хитра, з нього може вийти другий Мазепа". Гетьманом був обраний тихий Іван Скоропадський, але і Павло Леонтійович не залишився у програші: за вірність йому було подаровано більше 2000 дворів в Україні, і він там... жив широко і навіть тримав у себе "двір" на зразок гетьманського. Крім реквізованих мазепинських маєтків, Полуботок отримав ряд володінь племінника втіклого гетьмана Івана Обідовського і колишнього генерального писаря Пилипа Орлика. Одним з його найбільш цінних придбань у цей час стало стародавнє місто Любеч. На своїх землях гетьман активно займався економічною діяльністю, вводячи нові види господарювання. При ньому у великій кількості там будувалися млини, розвивалося виробництво спирту, скла і металу. Багато торгував зерном і тютюном. У результаті Павло Полуботок швидко перетворився на найбагатшу людину в Україні, він мав значні колекції старовинної зброї, картин, ікон та рідкісних книг.
Цікаві факти про Павла Полуботка.
Коли ж у 1722 році після смерті Скоропадського Полуботка обрали наказним гетьманом України, примноженню його багатств взагалі нічого не перешкоджало. У всякому разі збереглась легенда, згідно з якою гетьман відправив в один з банків Ост-Індійської компанії в Англію деяку частину свого багатства (200 000 золотих червінців в бочках). Інші джерела вказують суму в 500 000 і навіть 1 000 000 червінців. Також говориться, що він міг їх розмістити під 2,5%, 4% або 7,5% річних. У своєму заповіті нібито Павло Полуботок заповідав 80% від капіталу незалежній Україні, а 20%, що залишилися, - своїм нащадкам.
Вперше про "золото Полуботка" заговорили в 1907 році, коли історичний нарис за слідами цієї історії був опублікований в російському журналі "Новий час" професором Олександром Рубцем. Він, до речі, себе також відносив до нащадків великого гетьмана. Далі Рубець розвинув бурхливу діяльність з пошуку скарбів. Спочатку (у 1909 р.) він розмістив в газетах оголошення: "Олександр Іванович Рубець, колишній професор С.-Петербурзької консерваторії, вважає своїм обов'язком довести до відома осіб, які перебувають в близькій або далекій спорідненості з Павлом Леонтійовичем Полуботком, що обіймав посаду гетьмана Малоросії у 1722-1724 роках, що після смерті названого гетьмана Полуботка залишився значний капітал в Лондонському державному казначействі, покладений ним туди строком до запитання. Капітал цей спадкоємцями П. Л. Полуботка не витребуваний, і в даний час зріс до 80 мільйонів фунтів стерлінгів, або до 800 мільйонів рублів. Вважаючи, що право на витребування зазначеного вкладу через його безстроковість ("до запитання") спадкоємцями не втрачено і, можливо, усвідомлюючи, що одній людині це не під силу, я шанобливо і щиро прохаю всіх з пойменованими нижче прізвищами прибути в місто Стародуб Чернігівської губернії 15 січня 1908 р. для спільного і всебічного обговорення заходів по законному витребуванню з Лондонського Державного Казначейства капіталу Полуботки... А. Рубець".
У Стародубі зібралося тоді близько сотні справжніх і уявних нащадків Полуботка. За підрахунками "спадкоємців", з урахуванням відсотків кожному з них належала астрономічна сума в (!) 1 млн. фунтів стерлінгів. Було навіть вибрано розпорядницьке бюро "спадкоємців", їм вдалося якимось чином зацікавити МЗС Росії, яке доручило консулу в Лондоні зробити відповідний запит. Однак незабаром пошукам завадив початок Першої світової війни.
У 1922 році уряд УРСР з подачі якогось Остапа Полуботка звертався до британського керівництва з проханням розібратися в історії з золотом, обіцяв представити всі необхідні документи (вони нібито були у чергового "спадкоємця").
Є версія, що тема "золота Полуботка" піднімалася керівництвом СРСР ще й у кінці 1940-х років, під час візиту до Лондона радянської делегації на чолі з А. Мікояном. Нібито сторони прийшли до компромісу: Москва відмовляється від претензій на гетьманські скарби в обмін на перерахунок боргу за поставки ленд-лізу.
У травні 1990 року український поет Володимир Цибулько оголосив про те, що якщо золото буде повернуто, то на кожного громадянина незалежної України припаде 38 кілограмів. Підігрів інтересу до золота Полуботка збігся з візитом до Києва у червні прем'єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер. Було навіть створено парламентський комітет на чолі з академіком П. Тронько, і його члени змогли з'їздити в британську столицю "на пошуки золота". Однак знайти сліди гетьманського скарбу, на жаль, не вдалося. Таємниця "золота Полуботка" досі залишається однією з найзагадковіших в українській історії.
Історична пам'ять про гетьмана Павла Полуботка.
На честь гетьмана Павла Полуботка названі вулиці в Чернігові та Дніпропетровську.
У 2010 році за ініціативою президента В. Ющенка в Україні широко відзначалася 350-річна річниця з дня народження видатного гетьмана. У Любечі Чернігівської області були відкриті музей Полуботка та пам'ятна дошка на згадку про нього. У всіх музеях країни були відкриті спеціальні експозиції. Академія наук України провела ряд конференцій та круглих столів, присвячених Павлу Полуботку, були випущені наукові та науково-популярні видання.
У 2010 році була випущена ювілейна монета номіналом 10 гривень із зображенням гетьмана Полуботка.
Павло Полуботок в соціальних мережах.
У соціальних мережах Facebook, "Однокласники", "Вконтакте" спільнот Павла Полуботка не знайдено. У Youtube за запитом "Павло Полуботок" - 52 відповіді.
Документальний фільм "Ось така історія. Павло Полуботок".
Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Павла Полуботка?
Для аналізу популярності запиту "Павло Полуботок" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 21 січня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 519, що видно на скрині:
За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів зареєстровано в квітні 2014 р. - 2 930 запитів за місяць.
Висловіть свою думку!
comments powered by HyperComments