Русова Софія Федорівна

Софія Русова - берегиня української національної освіти

Русова Софія Федорівна народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня (сучасна територія Чернігівської області), померла 5 лютого 1940 року в Празі. Український педагог, літератор, літературознавець, громадський діяч, одна з першопрохідців жіночого руху і піонерів шкільної освіти в Україні.

Софію Русову можна з упевненістю віднести до плеяди видатних українців, які беззавітно присвятили все своє життя служінню науці та освіті в ім'я України. Заради духовного утвердження нації великий педагог Русова знаходила нові способи пробуджувати любов до батьківщини в серцях найменших українців. Методика виховання, розроблена Русової, у багатьох моментах схожа на прийоми знаменитої Марії Монтессорі.

Як жінка-борець, Русова стала на захист нації, яку гнобила імперська машина. Вона брала активну участь в діяльності демократичних політсил та громадських організацій. Важко переоцінити внесок Русової в задачу створення національної педагогіки, яка відповідає не тільки вимогам сучасності, а й кращим традиціям європейської освіти.

Протягом понад півстоліття праці Русової були надійно заховані від громадськості створеним інформаційним завісою. Клеймо української націоналістки стало причиною того, що тривалий час її праці з педагогіки не тільки не визнавалися радянською владою, а й всіляко піддавалися дискредитації. Праці Русової являють собою не стільки частину історії педагогіки і психології, скільки актуальний погляд на проблематику школи і освіти в цілому, визначення її цілей і принципів, методів організації навчального процесу.

Дослідники вважають, що за обсягом і загальним рівнем роботи в освіті Русову можна сміливо ставити в один ряд з Оленою Пчілкою і Христиною Алчевською. У той же час за силою і пристрасністю слів, що звучали від Русової на захист української мови, духовності і культури, педагога і літератора можна порівняти тільки з Лесею Українкою. Все своє життя дочка шведа і француженки Русова віддала Україні, яка стала її рідною і нескінченно улюбленою країною.

Заслуги Софії Русової перед Україною і народом.

Життя Софії Русової було довгим і по-справжньому насиченим подіями в рамках боротьби за сильну українську націю. В активну діяльність Русова включилася ще у 15-річному віці, коли разом з сестрою заснувала перший дитсадок. Після початку роботи в юному віці, різною діяльністю на благо рідної країни, яка перебувала під постійним тиском імперських гнобителів, педагог займалася протягом 69 років.

1. Увага до наукових праць Русової з педагогіки і дошкільного виховання пояснюється в першу чергу національними і громадянськими поглядами педагога, її сприйняттям освітнього процесу як головного обов'язку кожного свідомого українця.

В процесі роботи вчителем і вихователем педагог акумулювала величезний обсяг практичних знань і досвіду, який в працях Русової поєднується з глибокими знаннями в теорії і прагненням постійно вдосконалювати педагогіку. Вона відстоювала необхідність перенесення української ідеї з політичної площини в освіту. Ідею цю Русова втілювала на практиці, не тільки викладала в своїх наукових працях.

2. У бібліографію творів з педагогіки, що належать Русової, входить безліч монографій, наукові дослідження, науково-популярні публікації і рецензії. Також Русова видавала конспекти лекцій для студентів і дитячу «лектуру», підручники та програми навчально-виховних курсів. Зі змістом праць Русової можна ознайомитися також за опублікованими текстами її виступів на міжнародних педагогічних з'їздах, конгресах і інших заходах.

У зазначеній літературі відображені погляди вченого на майже всі сторони освіти шкільної і дошкільної, інформація про прогресивні педагогічні ідеї, нові умови взаємодії всередині соціуму. Не менш важливо і те, що в матеріалах, що виходили з-під пера Русової, враховується не тільки педагогічний досвід, а й уроки побудови державності і національного культурно-освітнього життя, які українська нація отримала у 1917-1920 роках.

Частиною української історії Русова стала як видатний педагог, автор концепції національного виховання. Проте протягом багатьох років її твори з педагогіки, а також мемуари та щоденникові записи були приховані від громадськості. Загальнодоступними напрацювання вченого стали порівняно недавно. З цілком зрозумілих причин розвиток освіти з національним акцентом радянську владу не влаштовував.

3. Перший в Україні дитячий садок був відкритий у 1871 році з ініціативи педагога. Вихователями працювали в ньому Софія Русова (на той час ще з прізвищем Ліндфорс) зі своєю старшою сестрою Марією. Спочатку дитсадок був розрахований тільки на 20 дітей, відвідували його переважно діти інтелігенції того часу, спадкоємці дворянських родів.

У мемуарах Русова писала, що на момент початку роботи першого дитячого садка на величезному просторі імперії був відомий тільки один заклад подібного типу - дитсадок Дараган у Петербурзі. Тим часом відкриття дитячого садка в Києві на початковому етапі зіткнулося з труднощами. Опікуни шкільної округи неохоче видали дозвіл на відкриття подібного закладу, оскільки прохачці Софії Русовій на момент початку роботи вихователем було всього 15 років.

Сестри Софія и Марія Русови

У числі перших вихованців дитсадка були двоє дітей з роду Старицьких. Малюки знаходилися в закладі приблизно до першої години дня. Готуючись до занять, сестри не шкодували свого часу, але паралельно займалися і реалізацією інших цікавих ідей. Через сім'ю Старицьких сестри Ліндфорс познайомилися з Миколою Лисенком, вже у 1872 році вони стають повноправними членами українського товариства, названого потім «Старою Громадою».

Згодом дитячий сад сестер Ліндфорс перетворився на один з центрів розвитку української національної культури. Нерідко вечорами в приміщенні дитячого садка відбувалися заняття народного драматичного гуртка. Іноді постановки для акторів-аматорів робили Михайло Старицький і Павло Чубинський.

4. Займалася Русова не лише педагогічною працею. Вагомими є здобутки наукового діяча в напрямку громадської роботи. Українську національну жіночу раду можна назвати першим справді масштабним об'єднанням українок з активною громадянською позицією.

У 18-річному віці Русова їде до Санкт-Петербурга, де бере участь в роботі українського земляцтва. Вона допомагає чоловікові в підготовці до видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, яке побачило світ у Празі у 1876 року, після чого було нелегально переправлено в Україну. Видання книги, саме існування якої суперечило знаменитому Валуєвському циркуляру, було протестом української інтелігенції. Особливістю цього видання була повна відсутність цензури, на сторінках двотомника опубліковані твори, раніше громадськості невідомі.

5. Усім своїм життям Русова показала дивовижний приклад безоглядного служіння народу і батьківщині. Особливо важливо, що «своїм» український народ став для жінки свідомо. Вибір жінка зробила з повним усвідомленням майбутніх наслідків і труднощів на обраному шляху. Діяльність Русової демонструє, що справжній патріотизм і українськість містяться у вчинках, а не в родовому дереві або словесних конструкціях.

У 25 років Русову заарештовують імперські силовики за зв'язок з рухом народовольців, після звільнення молодий педагог постійно перебувала під наглядом поліції. Незважаючи на безперервний тиск, Русова продовжує вести активну громадську діяльність. Постійно міняючи місце проживання, педагог організовує таємні школи і публічні народні читання.

У період підпільної діяльності Русова бере участь в роботі громадських організацій Одеси, Харкова, Києва, очолює «Національний комітет вчителів» та інші об'єднання. Під час проживання в Одесі протягом 4 років Русова займалася класифікацією українських літературних творів, деякий час перебувала в одеській в'язниці.

6. Незважаючи на солідний вік, у 1917 році Русова активно включається в революційні події. У нову добу української історії педагог бере участь у революції, обирається в Центральну Раду, а потім і в Малу раду. У діючому на постійній основі органі Центральної Ради було всього двоє депутатів-жінок, однією з них стала Софія Русова.

У роботі Центральної Ради Русова очолювала урядовий департамент дошкільної та позакласної освіти. У цей період педагог активно займається українізацією шкіл, паралельно викладаючи педагогіку в Кам'янець-Подільському університеті. Через 5 років разом з родиною Русова вимушено покидає територію СРСР.

7. Під час роботи в Україні і за кордоном Русова розробила власну систему національного виховання. Вона є автором букваря, а також підручників з географії та французької мови. Як науковий діяч, Русова підготувала безліч книг з педагогіки, займалася дослідженням творчості Миколи Гоголя, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Рабіндраната Тагора, Михайла Драгоманова та Григорія Квітки-Основ'яненка.

8. Також Русова є співзасновником українського жіночого руху. Свого часу педагог і науковий діяч очолювала Українську національну жіночу раду, а також Всесвітній Союз українок. Її роботу «Наші видатні жінки» можна назвати одним з перших фундаментальних досліджень творчості українських жінок-літераторів.

Не можна сказати, що в еміграції Русовій довелося зіткнутися з неприємностями або важким життям. Швидше за все, набагато більш драматичною була б доля дивовижної жінки в разі її подальшого перебування в Україні. Безсумнівно, Русова увійшла б у число фігурантів вигаданої чекістами справи про «Союзі визволення України».

Але і комфортним життя Русової за кордоном назвати не можна. Вимушене життя в Галичині і Празі було для громадського діяча тяжким, оскільки головне своє призначення Русова бачила в роботі на благо незалежної України. Праці Русової, в тому числі написані за кордоном, стали невід'ємною частиною української педагогіки. Потім напрацювання педагога стали в нагоді при організації навчального процесу за часів української незалежності.

Особливо важким перебування за кордоном було для Русової в складні для українського народу часи. У перші місяці 1933 року українські емігранти-інтелігенти почали масово отримувати відомості про голодомор на території радянської України. В середині лютого 1933 року Українська національна жіночий рада в Празі випустила відозву до всіх народів світу. У посланні українки просили звернути увагу на катастрофічне становище населення України й надати допомогу по лінії Червоного Хреста. Заяву підписала голова Національної ради жінок України, професор Софія Русова.

Для історії української культури і її розвитку Софія Федорівна Русова є особистістю насправді видатною. Її можна назвати воістину народною вчителькою і просвітителем. Активно брала участь педагог в знакових подіях культурного простору України у важкі для національної культури часи царської заборони. У числі знаменних подій феномен «Старої Громади», першого в Україні дитячого садка, першої опери українською мовою - «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка та опери «Коза-дереза», першого твору оперного жанру для дітей.

Безсумнівно, важко переоцінити важливість видань не підданого цензурі «Кобзаря» в Празі для розвитку української культури. Не менш важлива і діяльність Русової в якості члена Центральної Ради. Людина з музичним і педагогічним талантом, Русова стала подвижницею, радикальні погляди якої спричинили перебування її під постійним наглядом протягом 20 років і багаторазові арешти.

Більшу частину свого життя Русова провела в умовах невлаштованого побуту. Без належних умов педагогу довелося не тільки жити, але й народжувати дітей. Русова була невтомною жінкою, яка жила заради України, не втрачаючи при цьому людської гідності. Про свій спосіб життя Русова говорила, що весь день працює, читає лекції, щоб забезпечити своїх дітей, але вечора повністю віддає політиці.

Свій підхід до виховання дітей Русова пояснювала як необхідність застосування дисципліни любові і ласки. У той же час головними якостями педагога вона називала повагу до свободи особистості разом з різко негативним ставленням до насильства над людською гідністю. Українську дитину педагог називала дуже вразливою особистістю, до якої необхідно підходити з ласкою і прагнути пробудити інтерес до пізнання нового.

У наукових працях з педагогіки Русова представляє своє бачення головних принципів створення національної школи і дитячого садка. Вона описує умови, в яких дитина може повноцінно розвиватися як особистість, і вимоги, яким повинні відповідати вихователі.

Ще на початку минулого століття вчений розробила концепцію освіти з національним ухилом. Русова підкреслювала, що нація народжується в колисці. Тільки на рідній землі, в оточенні рідної природи і у властивому народу мовному середовищі, на її думку, може вирости дійсно свідома людина і громадянин своєї країни.

Великий обсяг уваги приділяла педагог у своїй роботі питанням національного мистецтва і значення його для навчання і виховання. На думку Русової, національне мистецтво входить в число першорядних факторів, що сприяють пробудженню художнього чуття у дітей в ранньому віці. Українську народну творчість у всіх її проявах Русова називала одним з обов'язкових елементів у вихованні дитини, а також могутнім чинником художнього розвитку і появи у підростаючого покоління нових творчих сил.

Не менш важливим для гармонійного розвитку дитини називала педагог рідну мову як потужний засіб, джерело неповторного національного світогляду. Рідну словесність Русова розглядала як систему, за допомогою якої в свідомості дитини виникають і формуються особливості сприйняття, а також відображення навколишньої дійсності. Присутність рідної мови в атмосфері, що оточує дитину, Русова визначала одним з ключових елементів в механізмі сприйняття дійсності і усвідомлення специфіки художньо-образного мислення.

Сучасні педагоги в своїй практиці мають можливість переконатися в правдивості висновків Софії Русової. Вона була впевнена, що гармонійна людина може бути вихована тільки в умовах, коли педагогічні прийоми будуть індивідуальними, пристосованими до природних талантів окремої дитини. Крім того, методика викладання, згідно переконанням педагога, повинна відповідати національним і соціально-культурним вимогам часу, але зберігати незалежність від вимог чиновників.

Цікаве про Софію Русову:

Народилася Софія Ліндфорс в лютому 1856 року в родовому маєтку родини на території села Олешня (сучасна Чернігівська область). Батько майбутнього видатного педагога був шведом за походженням, служив в чині полковника в Омську. Дружиною його стала француженка Анна Жерве. Після народження другої дитини він подав у відставку, після чого повернувся в родовий маєток. Однією з причин переїзду були медичні показання, оскільки близьке розміщення соснового бору допомагало боротися з туберкульозом, невиліковною на той час хворобою;

Софія була п'ятою дитиною в сім'ї, мати померла, коли їй було 4 роки, в подальшому дорослішання дівчинки відбувалося під наглядом старшої сестри Марії. Мати померла, не витримавши горя, після смерті двох дітей - доньки Наталії та сина Володимира. Батька діти втратили також в ранньому віці.

Існує інформація про те, що правильність виразу про націю, що бере початок в дитячій колисці, Софія Федорівна мала можливість відчути на своєму прикладі. У дитинстві вихованням дівчинки займалася няня, мешканка одного з прилеглих сіл. Щоб потрапити до маєтку Ліндфорсів, жінці доводилося щодня долати пішки відстань в 7 кілометрів. Як людина з народу, няня добре знала фольклор, з яким ознайомила дітей. Крім того, відомо, що в процесі дорослішання діти з родини не цуралися селян, тому народну творчість знали і любили;

коли Софії Федорівні було 9 років, родина переїхала до Києва, дівчинку віддали в Фундуклеєвську жіночу гімназію, навчальний заклад вона закінчила із золотою медаллю;

в процесі навчання у дівчинки виявився музичний талант. Їй пропонували вступати до консерваторії Петербурга, але з пропозицією майбутній педагог не погодилася. Для себе вона обрала інший шлях. Проявивши силу духу, вона заявила, що робити егоїстичний вибір не збирається. Майбутнє життя педагога показало, що рішення на користь всього людства, часто на шкоду власним інтересам, стали типовими для Русової;

в середовищі української інтелігенції після відкриття дитсадка спілкувалися сестри Ліндфорс з Лисенком, Чубинським, Старицьким, а також Володимиром Антоновичем, Ольгою О'Коннор, Павлом Житецьким, Федором Вовком, Михайлом Драгомановим, його сестрою Ольгою. Ще більш приємною громадська робота стала для Софії Ліндфорс після знайомства Олександром Русовим.

Софія Русова в молодому віці

У мемуарах педагог потім писала, що саме Олександр Русов першим відкрив для неї красу народної пісні. Під час знайомства юнак одразу заговорив до дівчини українською мовою. В результаті педагог ще більше полюбила фольклор і українську мову, захоплення виявилося тривалим, на все життя Софії Федорівни;

Олександр Русов відрізнявся дивовижної краси голосом, а також добрим і веселим характером. Лисенко і Чубинський називали юнака «Сашко Ангел». Українській історії він відомий як етнограф, фольклорист, громадський діяч, або ж «батько української статистики».

Як і для Софії Федорівни, українофільська позиція була для Олександра Русова, народженого в російсько-грузинській сім'ї, усвідомленим вибором, а не обов'язком по народженню. Разом з дружиною Русов займався громадською діяльністю, на початку наступу царської влади на українську культуру і мову вже на той час подружжю Русовим інтелігенція доручає виконання завдання видання «Кобзаря» в Празі.

У братів поета члени «Старої Громади» купили рукописи творів Шевченка, обробкою первинного матеріалу займався Федір Вовк. На зібрані від забезпечених і патріотичних співгромадян кошти Русови змогли деякий час жити в Празі і займатися при цьому відповідальною роботою;

Олександр Русов у молодості

вінчання Софії і Олександра відбулося у 1874 році в Петербурзі. Весільним батьком на весіллі виступив Михайло Драгоманов. Весільним подарунком від інтелігентів стала написана Миколою Лисенком рапсодія на «Золоті ключі». Поїздка в Прагу з відповідальною місією стала одночасно і весільною подорожжю для молодят;

моментом, коли її доля була визначена, Русова в своїх мемуарах називала час прийняття рішення про початок педагогічної кар'єри. Вчений зізнається, що після прийнятого рішення вона неодноразово каялася, особливо в періоди, коли педагогічна робота тим чи іншим моментом розчаровувала. Проте після деякого часу розчарування Русова знову знаходила красу в роботі вчителя;

численні утиски з боку царизму змусили сім'ю на деякий час припинити громадську роботу. Русови придбали земельну ділянку на території сучасної Чернігівської області, де жили серед простого народу, вели господарство, паралельно займаючись просвітницькою діяльністю.

У цей період Софія Федорівна не тільки допомагала селянам освоїти грамоту, а й лікувала їх від хвороб, виконувала навіть обов'язки повитухи. Можливість рятувати людські життя дали Русовій знання, отримані на медичних курсах. Через деякий час разом з чоловіком, який займався статистикою, Русова змінює місце проживання;

під час проживання в Харкові, куди Олександр Русов переїхав через службову необхідність, педагог відроджує «Суспільство грамотності», яке фінансувалося за гроші місцевих меценатів. За підтримки організації в світ виходить ряд неоднозначних творів - «Сестра Катерина», «Зрадник Григорій Савич Сковорода» і деякі інші.

Ця діяльність Русової подобалася далеко не всім харківським патріотам. У роботі товариства і окремо педагога Русової вони бачили спроби русифікації українців. Сама ж Русова пояснювала, що російська мова також може стати на службу українському народу, який на час заборони рідної мови може освоювати грамоту в московських школах, оскільки знання зайвими не бувають.

Педагог стверджувала, що знання знімають запону з очей, будять в людині свідомість, в тому числі національну. Відомо, що подібної точки зору дотримувався Михайло Драгоманов і його прихильники. Замість цього Борис Грінченко і Олена Пчілка виступали проти Русової, називаючи педагога москвофілкой;

з метою посилення контролю над діяльністю сім'ї Русових царська влада домагається переїзду їх у Петербург. Зміна місця проживання мала несподівано благотворний вплив на громадську діяльність Софії Русової. Саме завдяки їй у 1905 році проходить з'їзд народів Російської імперії, в рамках якого було обговорено питання розвитку кожного з них в окремому ключі з урахуванням особливостей і історії. Також учасники заходу говорили про самостійний розвиток національностей в економічному і культурному аспекті;

протягом декількох наступних років Русова займається розвитком власної наукової діяльності - вона видає «Український буквар», 4 роки (з 1910 по 1914 рік) виступає редактором журналу «Світло», першого періодичного видання для українських педагогів. Крім викладацької роботи, в цей період Русова також бере участь в різного роду масових заходах, в числі яких Всесвітній з'їзд представників преси, що пройшов в Брюсселі;

у воєнний час Київський комерційний інститут, в якому викладав Олександр Русов, був евакуйований до Саратова. У цьому місті 8 жовтня 1915 року в нього трапився напад астми, від якого Русов помирає. Через тиждень, 15 жовтня, вчений був похований на Байковому кладовищі в Києві;

Олександр Русов у зрілому віці

на хвилі позитивних очікувань після лютневої революції 1917 року Русова починає активно займатися розвитком української національної педагогіки. Вона входить до складу Центральної Ради і очолює відділ дошкільної та позашкільної освіти у структурі Міністерства освіти УНР. У цей період педагог також керує Всеукраїнським союзом учителів, у педагогічній діяльності акцентує увагу в першу чергу на національному вихованні;

на початку 1919 року разом з іншими чиновниками УНР Русова їде до Кам'янця-Подільського, де в будівлі місцевого університету розміщувалося Міністерство освіти. Крім педагогічної та громадської діяльності, в період спроби відтворення української державності педагог надає допомогу рядовим бійцям, в тісній співпраці з представниками Червоного Хреста допомагає врятувати багатьох військових, які потрапили в полон;

коли перемога більшовиків сумніву вже не викликала, Русову запросили працювати в інститут імені Бориса Грінченка. Педагог відмовляється, мотивуючи свою відмову тим, що за неспокійні 1919-1920 роки психологія колег дуже сильно змінилася - з'явилися 2 окремих типи українців, однаково патріотичних. Одному вдається пристосовуватися до різних умов життя, в тому числі співпраці з ворогами, для інших, прихильників старих традицій, краще імміграція, яка допомагає врятувати вірність своєму кредо. Софія Русова виявилася в другій групі. Після 2 невдалих спроб разом з онукою Ольгою вона нелегально переходить кордон по річці Збруч;

в Празі Русова стала частиною дивовижної плеяди патріотів, головним завданням яких було збереження української ідентичності. Софія Федорівна засновує Український педінститут, очолює Українську жіночу раду, бере участь в конгресах і заходах іншої спрямованості. У Чехії педагог видає кілька підручників з географії та дошкільного виховання.

Одним з головних своїх завдань Русова визначала популяризацію ідеї української незалежності і пошук прихильників цієї ідеї в західних країнах. Також відомий епізод, коли Союз українок виступив із заявою і засудженням Голодомору, організованого для винищення українського народу. Завдяки цьому українським дітям з-за кордону було відправлено допомогу;

Софія Русова в старшому віці

виїзд Софії Русової за кордон свого часу дуже позитивно сприйняв Симон Петлюра. Він був переконаний, що вимушена еміграція дасть педагогу можливість об'їздити всю Європу і розповісти про ситуацію, в якій опинилася Україна. В цьому випадку слід враховувати, що за кордон Русова виїхала, будучи жінкою похилого віку. У міру можливості вона займалася громадською діяльністю, але нерідко перебувала в досить складному становищі.

Софія Русова в Празі з онукою Олею та праонукою Людмилою

Суспільною та педагогічною роботою Русова займалася практично до самої смерті. Вона жила в Празі, де померла 5 лютого 1940 року. Похована педагог на Ольшанському цвинтарі, недалеко від могили Олександра Олеся;

Могила Софії та Романа Русових

сама Русова стала матір'ю 2 синів - Михайла та Юрія. Народжений у 1876 році Михайло Русов відомий як український політичний діяч, прихильник ідей Драгоманова та один із співзасновників Революційної партії. Він брав участь у студентських протестах 1901 року, за що був заарештований, у 1909 році Михайло Русов помер від хвороби.

Юрій Русов

Юрій Русов, 1895 року народження, відомий як біолог, представник української науки в еміграції, автор понад 30 наукових досліджень з іхтіології. Після 1920-х років вчений працював за кордоном - в Румунії, Чехословаччині, Канаді. Помер 2 серпня 1961 року.

Біографія Софії Русової.

Після отримання освіти у 1871 році разом з сестрою Марією відкриває перший дитячий садок у Києві, займається позакласною освітою дорослих;

1874-1876 роки - Русова - член українського земляцтва в Санкт-Петербурзі, надає допомогу чоловікові в підготовці до видання «Кобзаря» Шевченка;

з 1879 року Русова працює вчителем у рідній Олешні;

1881 рік - педагога заарештовують за зв'язок з революціонерами;

1879-1883 - проживання разом з чоловіком в Одесі, де Русова працювала над складанням каталогів української літератури і перебувала під арештом в Одеській в'язниці;

в січні 1913 року на першому Всеросійському жіночому з'їзді Русова виступає з промовою про захист викладання рідною мовою;

1917 рік - Русова входить до складу Української Центральної Ради, працює в одному з міністерств;

у 1920 році педагог читає лекції в Кам'янець-Подільському державному українському університеті, викладає на курсах українознавства, де навчання проходили вищі чиновники і еліта УНР;

після перетину кордону у 1922 році починає жити в Празі, з 1923 року - професор педагогіки в Українському педагогічному інституті імені Драгоманова.

Увічнення пам'яті Софії Русової:

в сільській школі Олешні працює кімната-музей. На будівлі встановлена ​​меморіальна дошка;

функціонує благодійний фонд імені Софії Русової;

в селі Олешня створено історико-культурний комплекс «Садиба-музей Софії Русової». Музей розміщується в реконструйованій будівлі рідного дому педагога;

також в цьому селі встановлено пам'ятний знак на честь Русової;

у 2005 році українське Міносвіти ввело нагрудний знак «Софія Русова». Цієї нагороди удостоюються вчені і педагоги, які домагаються значних результатів у розвитку шкільної та позакласної освіти;

18 лютого 2016 року Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету «Софія Русова» номіналом в 2 гривні. Випуск монети з серії «Видатні особистості України» приурочений до 160-ї річниці від дня народження педагога;

22 лютого 2016 року на території гімназії в селищі Ріпки встановлено перший пам'ятник Софії Русовій в Україні.

Софія Русова в соціальних мережах.

Про Софію Русову є згадки в наступних соціальних мережах:

В ok.ru не знайдені тематичні групи.

у «Вконтакте» знайдено 4 тематичні групи.

публічних сторінок Софії Русової у Facebook не знайдено.

В Youtube за запитом «Софія Русова» - 421 пошуковий запит.

Є сайт благодійного фонду ім. Софії Русової.

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Софію Русову?

Для аналізу популярності запиту «Софія Русова» використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого, можна зробити висновок: за станом на 17 травня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 716, що видно на скріні.

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів «Софія Русова» зареєстровано в лютому 2016 року - 4 739 запитів за місяць.