Івасюк Володимир Михайлович

Володимир Івасюк - український поет, композитор, який міг стати другим Миколою Лисенком

Івасюк Володимир Михайлович народився 4 березня 1949 року в місті Кіцмань на території Чернівецької області, помер 24-27 квітня 1979 року в передмісті Львова. Український поет, художник, композитор, один із засновників жанру естрадної музики, Герой України (звання присвоєно посмертно у 2009 році).

Доля відміряла дивовижному українцю всього 30 років життя. Коротким часовим проміжком талановитий композитор скористався сповна, хоча при іншому повороті подій цілком міг стати другим Миколою Лисенком. Проблема полягала лише в тому, що розвиток української музики як окремого мистецтва, а не способу вихваляння комуністичної влади, було неприпустимим.

За 30 років життя Івасюк створив 107 пісень, також він є автором 53 інструментальних творів і музичного супроводу до кількох спектаклів. Безпосередньо перед смертю він писав музику до опери про запорозьке козацтво, партитури зникли з портфеля, знайденого біля мертвого тіла композитора. Професійний медик Івасюк добре грав на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі, чудово виконував власні пісні.

Також відомий Івасюк як талановитий живописець з цікавою манерою малювання. Він малював портрети близьких людей, автопортрети, шаржі. Можна з упевненістю сказати, що тільки передчасна смерть не дозволила належним чином розвинутися і цій грані таланту Володимира Івасюка.

Тим часом його пісні добре відомі, вони користуються незмінною популярністю протягом багатьох десятиліть після смерті автора. Композиції «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви» та ряд інших пісень стали воістину народними. Численні гвинтики радянського механізму, які змушували рідних і близьких Івасюка забути про нього, давно пішли в небуття, композитор і його творіння стали безсмертними.

Заслуги Володимира Івасюка перед народом України.

Не можна вважати Івасюка тільки музикантом, поетом або живописцем. Це була людина, що на диво сильно любила свою країну і її культуру. Своїми творами він відроджував у співвітчизників любов до української культури і протистояв радянській пропагандистській машині.

Своїм життям і творчістю Івасюк спростовував одну з основних тез радянської пропаганди - твердження про наявність «єдиного і великого радянського народу». Композитор возвеличував саме український народ як носія унікальної культурної спадщини, на диво милозвучної мови і багатого фольклору;

показовою є навіть причина виключення Івасюка з числа студентів медичного університету в Чернівцях. Всупереч офіційній версії, причиною не була неуспішність композитора.

Справа в тому, що у 1966 році група підлітків скинула з п'єдесталу пам'ятник Леніну. Майже за 50 років до початку декомунізації Івасюк з товаришами не вважав чимось священним радянську символіку. За такий зухвалий вчинок майбутньому композитору довелося заплатити золотою медаллю в школі і труднощами в університетському навчанні;

навіть обласканий славою в Країні Рад Івасюк відмовлявся від ролі одного з елементів пропагандистської машини. Івасюк не хотів писати музику до текстів російською мовою, називаючи себе українським композитором. Тим часом така позиція відомого музиканта, авторитету для українців, могла стати серйозною проблемою для радянської влади;

кардинально відрізнялася поведінка Івасюка від дій більшості українських творців у 1979 році, коли союзна преса рясніла хвалебними одами на честь 325-ї річниці підписання Переяславської угоди. Віршомази-пристосуванці вихваляли «рідну Росію», дякували їй за правду, вірність і братню любов. Цілком очікувано Івасюку надійшла пропозиція написати музику для цих віршів.

Влада очікувала, що разом з іншими композиторами Володимир віддасть данину слави історичній події сумнівної значущості. У Москві знали, що ідеологічний ефект від приєднання Івасюка до хору пропагандистів важко переоцінити. Однак композитор на компроміс із власною совістю не пішов.

Вкладу Івасюка в загальну кількість хвалебних од на честь сумнозвісного «возз'єднання» комуністична влада так і не дочекалася. Замість цього композитор приступив до написання опери. Твір настільки монументального музичного жанру був для композитора новим досвідом, для нього він обрав тематику з історії козацтва. Партитуру написаної частини опери знайти так і не вдалося;

вокальний ансамбль, в якому, крім Івасюка, співали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару та інші, сучасники називали «українськими Бітлз», колектив збирав величезні стадіони, а сам Івасюк мав унікальну здатність об'єднувати людей навколо себе;

за 2 місяці до смерті Івасюка викликали на допит у КДБ. Темою бесіди був гонорар, який композитору перераховували з Канади за випуск платівок з піснями. Грошову суму композитору настійно рекомендували перерахувати у «Фонд миру», обіцяючи за це дати дозвіл на відвідування США в рамках гастролей. Однак закордон Івасюка не цікавив, хоча за межами СРСР він був відомий.

Згідно зі статистичними даними, на початку 70-х років минулого століття близько половини населення земної кулі за віком було молодше 25 років, що є однією з причин активного розвитку естрадної музики. У ті роки на піку своєї популярності перебували найрізноманітніші вокально-інструментальний ансамблі. У числі засновників цього жанру в Україні значиться Володимир Івасюк.

Твори свої Івасюк писав не тільки за велінням часу, але й зі значним його випередженням. Композитору вдалося вдало сплести в композиціях інструментально-танцювальні ритми свого часу з мелодикою і неповторним колоритом українського фольклору. Творчість музиканта на офіційному рівні підтримки не знайшла, але навряд чи це можна вважати провиною самого Івасюка.

Справа в тому, що у Спілці композиторів України і багатьох інших високих кабінетах сиділи люди в кращому випадку похилого віку. Тому гідно дати оцінку новому естрадному напрямку вони просто не могли. Швидше, навпаки, партійні функціонери всіляко намагалися противитися новим віянням.

Нелегким було життя Володимира Івасюка і з точки зору моральної. Після здобуття композитором всесоюзної слави знайшлося чимало заздрісників. Ще одним мінусом в біографії музиканта радянська влада вважала те, що членом Компартії він не був. У перший час навчання в консерваторії дуже сильним був вплив на творчість композитора з боку його наставника, Анатолія Кос-Анатольського.

Безліч нюансів в біографії композитора призвела до того, що при житті ніякі офіційні нагороди йому не вручалися. Тільки у 2009 році Івасюку було присвоєно звання Героя України. Однак висока популярність пісень Івасюка, безсумнівно, є однією з кращих нагород, яка тільки може бути дарована композитору народом.

Природа нагородила Івасюка величезною кількістю талантів - умінням писати музику, малювати, даром віртуозного виконавця. Композитор мріяв, крім естрадних пісень, писати і класичні твори, але часу на це Івасюку просто не вистачило. 18 травня 1979 році тіло композитора знайшли в лісі біля Брюховичів (передмістя Львова) в напіввисячій-полустоячій неприродній позі з поясом від плаща на шиї.

Між днем зникнення Івасюка та виявленням тіла є солідний проміжок часу. Ще 24 квітня вранці композитор пішов на заняття в консерваторію, близько 13 години повернувся додому. Після телефонного дзвінка він взяв деякі ноти і повідомив, що повернеться приблизно за годину. В рамках пошуку ув'язнених, які втекли з колонії для неповнолітніх у Бережанах, 18 травня рядовий Жамсунбек Чернобаєв в лісі знайшов тіло Івасюка.

Знайдене тіло Володимира Івасюка. Фото з матеріалів слідства

Примітно, що правоохоронці займалися пошуком композитора з 27 квітня до 11 травня. Без будь-яких результатів було закрито кримінальну справу під дивною назвою «Пошукова справа за фактом смерті композитора В. Івасюка», хоча про його смерть на момент завершення процесу розслідування ще не було відомо. Близькі люди композитора впевнені, що правоохоронці добре знали, що насправді сталося з Івасюком.

Сестра композитора Галина в одному з інтерв'ю повідомила, що пошуки сім'я почала безпосередньо в день зникнення - обдзвонювали знайомих і людей, у яких Івасюк міг перебувати. У міліцію з заявою родина звернулася 25 квітня. Прохання матері оголосити про розшук композитора по телебаченню залишилося без уваги, зайвого шуму навколо зникнення кумира влада створювати не хотіла.

Матері Івасюка про виявлення тіла, що імовірно належить її синові, повідомили вранці 19 травня. На упізнання після багатьох годин очікування пустили тільки мати, яку підтримувала Неоніла Братунь, батька до тіла померлого сина допустили тільки після телеграми на ім'я Брежнєва. Цікавою деталлю є те, що очолював команду судмедекспертів, які працювали у справі Івасюка, Володимир Зеленгуров, добре відомий громадськості по скандальному упізнанню тіла розвідника Миколи Кузнєцова.

Через деякий час стали відомі деталі про стан знайденого тіла. Неоніла Братунь розповіла, що все тіло композитора було покрито синцями, обличчя понівечене, були відсутні очі. Крім того, пальці музиканта були переламані, слід від петлі на шиї свіжий, а тіло явних ознак розкладання або характерних ознак тривалого перебування на відкритому повітрі не мало.

Незважаючи на всі обставини, слідство відразу ж основною версією визначило самогубство. Паралельно в союзній пресі публікувалися матеріали про те, що Івасюк нібито мав психічне захворювання, наркотичну залежність і перебував в стані творчої кризи. Неофіційно вказували тільки на одну версію - усунення композитора співробітниками КДБ за наказом радянського керівництва. Архіви цієї справи досі зберігаються в Москві, доступ до них закритий як до матеріалів секретних.

Окрема неприємна історія вийшла з похованням композитора. Визнання і всенародна любов змушували виділити Івасюку місце на почесному Личаківському кладовищі, версія про самогубство, якої дотримувалося партійне керівництво, передбачала поховання за межею міста або на кладовищі в Сихові. Один з партійних функціонерів на спеціальному засіданні навіть закликав «викинути Івасюка на задвірки», поет Ростислав Братунь звертався в усі інстанції за дозволом на поховання на Личакові.

Генріх Бадровський, секретар обкому компартії того часу, прийняв єдино правильне в даній ситуації рішення, дозволивши поховання на Личаківському кладовищі. Бадровський підписав відповідний лист, але був покараний за вчинок негайно. Зі Львова чиновника прибрали максимально швидко, наступним його місцем роботи було Закарпаття. Громадськість про майбутній похорон офіційні джерела інформації не повідомили.

Некролог був опублікований тільки в малотиражній газеті «Львівський залізничник». Офіційній версії про самогубство ніхто не вірив, пошепки люди, які знали композитора, говорили про вбивство. Незважаючи на спроби створити інформаційний вакуум навколо поховання, на похорон прийшла величезна кількість людей. Церемонія перетворилася на справжню антирадянську демонстрацію за участю понад 10 тисяч людей. Транспаранти ніхто не ніс, але всі розуміли причину смерті молодого і талановитого композитора.

Всіма можливими способами влада намагалася заборонити львів'янам йти на похорон Івасюка. Тим, хто прийшов провести композитора в останню путь, погрожували звільненнями і виключенням з навчальних закладів. У ВНЗ міста на час похорону були назначені комсомольські збори з обов'язковою явкою, церемонія прощання з Івасюком, якого за вказівкою влади ховали в закритій труні, перетворилася на масову акцію громадянського протесту.

У день похорону на могилу було покладено безліч квітів і вінків з траурними стрічками. Очевидці згадують, що в день похорону в квіткових магазинах Львова неможливо було купити живі квіти. Після похорону всі квіти міліція викинула, але на наступний день люди принесли ще більше букетів. Паралельно почалася кампанія по ігноруванню творчості композитора.

Фото з поховання Володимира Івасюка

Батько Івасюка, розповідаючи про той час, згадує, що в свідомості населення композитора намагалися зробити автором всього 2 пісень - «Червона рута» і «Водограй». При цьому ніхто не звертав уваги на те, що у 80-ті роки Івасюк написав понад 80 творів, які за складністю набагато перевищують найвідоміші пісні композитора. Молодому автору більш пізні твори принесли успіх і навіть заздрість з боку деяких колег. Проте навіть за часів популярності молодий композитор залишався людиною скромною, чесною, жив мрією про красу і добро.

Цікаві факти про Володимира Івасюка:

Народився майбутній композитор також в непростій сім'ї. У містечку Кіцмань сім'я Івасюків була одним з центрів культурного життя. В інтерв'ю виданню «Факти» сестра Оксана розповідала про те, що батьки були людьми талановитими.

Батько, Михайло Григорович Івасюк, під час війни був засланий до Сибіру, ​​повернувся в рідне місто тільки через рік після завершення Другої світової. Він мав хороший музичний смак, володів 11 мовами, 8 з яких знав досконало. Завдяки батькові Володимир Івасюк добре говорив французькою мовою. Михайло Івасюк відомий як дослідник історії Буковини, письменник і автор трьох збірок казок з місцевого фольклору.

Михайло Івасюк, батько композитора

Софія Івасюк, матір Володимира Івасюка

Мати, Софія Іванівна (в дівоцтві Карякіна), народилася на Херсонщині, мала видатні вокальні дані. Мати працювала вчителем і в педагогічному колективі створила хор. Уже в трирічному віці маленький Володимир любив відвідувати разом з матір'ю репетиції хору. Музичну освіту здобув не тільки Володимир, а й дві його сестри;

Сім'я Івасюків

одну з перших написаних пісень Володимир Івасюк присвятив молодшій на 11 років сестрі, це «Колискова для Оксаночки». Помилково в деяких публікаціях вона фігурує як перша, але в інтерв'ю сама Оксана Івасюк розповідає, що перед цією композицією брат написав ще кілька, ще у 15 років. Перші пісні автор називав композиторськими пробами, виконував їх у шкільному ансамблі «Буковинка»;

уваги гідна також історія з пам'ятником Леніну, яку розповіла сестра Оксана в інтерв'ю. Незадовго до закінчення шкільного навчання Івасюк з друзями гуляв у парку Кіцмані. Хтось із хлопців жартома вирішив закинути свій кашкет на голову вождю пролетаріату. Коли головний убір спробували зняти з монумента, виявилося, що гіпсовий бюст на постаменті не закріплений.

В результаті падіння пам'ятник був пошкоджений, а хлопчаки опинилися в міліції. Подальшого ходу справи допоміг уникнути добре відомий на той час актор Іван Миколайчук. Проте за жарт Івасюку довелося заплатити шкільною золотою медаллю. Аргументом справа про повалений пам'ятник стала і під час відрахування композитора з першого курсу медичного інституту.

Після відрахування Івасюк пішов працювати на завод «Легмаш», де, на подив колег, працював слюсарем. Співробітники дивувалися тому, що молода людина з руками скрипаля може працювати слюсарем. У наступному році Івасюк повторно вступив до медичного ВНЗ, паралельно грав у місцевому оркестрі, а ще через 3 роки вже написав «Червону руту»;

Текст пісні, написаний рукою Івасюка

Івасюк з одногрупницею Марією Соколовською, котрій присвятив Червону руту

Вперше пісня «Червона рута» прозвучала у виконанні Олени Кузнєцової, вчительки музичної школи, яка мала сильне сопрано. Перше виконання відбулося на Театральній площі в Чернівцях. Згідно з іншими даними, вперше пісня була виконана Кузнєцовою разом з Івасюком 13 вересня 1970 року в програмі «Камертон доброго настрою» в ефірі українського телебачення;

пісня дала назву першому українському музичному фільму, який знімався в горах біля Яремче. Режисером фільму є Роман Олексів, головні ролі виконували Софія Ротару і Василь Зінкевич, в картині використано багато пісень, написаних Івасюком;

на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71» перемогу отримала «Червона рута». На фінальному концерті вона прозвучала у виконанні солістів ансамблю «Смерічка» Назарія Яремчука, Василя Зінкевича і Володимира Івасюка. Текст і ноти пісні були опубліковані в тижневику «Україна»;

Автограф пісні «Водограй»

перемогу на фестивалі «Пісня-72» отримав твір Івасюка - пісня «Водограй». Ця пісня також стала переможницею телеконкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», в цей же час популярності набирає ще одна пісня композитора - «Балада про дві скрипки». Потім з піснею «Водограй» Ротару стає лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Успіх Івасюка цілком очікувано став причиною появи заздрісників;

зростаюча популярність Івасюка була неприємною тенденцією для радянського керівництва. Позиція композитора також була добре відомою, він називав себе українським музикантом, публічно говорив, що найбільше любить свою рідну мову, культуру і традиції;

режисери з Талліна у 1975 році зняли фільм «Ель у Карпатах», в якому використовуються пісні Володимира Івасюка. Радянським глядачам картина так і не була показана, в оскільки в самий розквіт насильницької русифікації виконавці виступали на тлі синьо-жовтого прапора. Випуск повністю українського фільму в ті часи можна порівняти тільки з протестом проти радянської влади;

серед чуток, які розпускала влада після смерті композитора, було і те, що Івасюк погодився на переїзд до Москви. Сестра Оксана ці дані спростовує і підкреслює, що творити її брат міг тільки в Україні, де знаходилися головні джерела його натхнення;

з особливою любов'ю ставився Івасюк до Криму. Під час подорожей півостровом композитор міг писати музику, розклавши партитури прямо на каменях. Музикант досконало знав історію Криму, любив Коктебель і міг довго розповідати про життя і творчість Максиміліана Волошина і легенди про кожну з бухт Нового Світу;

версію про те, що брат міг піти з життя добровільно, Оксана відкидає категорично. Проте сестра композитора пам'ятає, що в останні кілька років життя він був мовчазним, зосередженим і намагався вберегти родину від неприємних моментів зворотного боку своєї популярності.

Сестра композитора гадає, що він прекрасно розумів, що його творчість виходить за рамки фольклору, встановлені радянською владою. При бажанні покровителів з ​​числа партійного керівництва Івасюк міг знайти, але не зробив цього. Про свої переживання музикант не говорив навіть з батьками, був людиною гордим і самодостатнім, з сильним характером;

не виключено, що останні дні життя композитора були спотьмарені особистою драмою. Протягом 5 років Івасюк зустрічався з солісткою Львівської опери Тетяною Жуковою. На концертах вона виконувала пісні, написані композитором. Разом з тим репутацію співачки не можна назвати кришталево чистою, тому батьки Івасюка були проти потенційного шлюбу, у 1977 році батько навіть серйозно розмовляв на цю тему з сином. Композитор пообіцяв, що одружуватися на Жуковій не буде.

Володимир Івасюк з Тетяною Жуковою

Батьки впевнені, що Тетяна має відношення до загибелі Володимира. Також жінку називають єдиною людиною, яка може знати, що відбувалося з Івасюком протягом 24 днів невідомості, коли вела себе Жукова дуже дивно. Після звістки про смерть композитора співачка відразу ж виїхала зі Львова. Серед можливих місць перебування її вказувалися Білорусь, Туркменістан і Харків.

Негативно ставилися до оперної співачки також друзі Івасюка. У спогадах одного з товаришів, Петра Романюка, Жукова фігурує як «чорна фея»;

пісні у Івасюка народжувалися спонтанно, навіть в найнесподіваніших місцях. Композитор постійно носив з собою портфель, де знаходилися чернетки творів. Знайомі розповідають, що в останні дні життя музикант працював над кантатою «Чуття єдиної родини» на замовлення радянського Мінкульту, а також над романсами і оперою «Дарина». Більша частина останніх творів втрачена, врятувати вдалося тільки фрагмент кантати «Зустрічай мене» на слова Ростислава Братуня і деякі романси, музику до творів Максима Рильського і Павла Тичини;

офіційне свідоцтво про смерть Івасюка видано 21 травня 1979 року. У документі сказано, що причиною смерті композитора є «механічна асфіксія, самогубство через повішення в петлі». Прокуратура, яка вела кримінальну справу, припинила слідство, оскільки в результаті прийшла до висновку про самогубство, і було це тільки 17 липня. Аргументи батька про те, що версія про самогубство не узгоджується з цілою низкою обставин, залишилися без уваги;

радянська влада боялася Івасюка навіть після смерті. Мати композитора одного разу прийшла на прийом до Віктора Добрика, секретарю Львівського обкому партії, з проханням про дозвіл встановити на могилі сина пам'ятник. Чиновник до прохання залишився байдужим, тільки розпорядився вивести жінку з кабінету. Інсульт, що трапився з Софією Іванівною після візиту, в родині з легкої руки Михайла Івасюка називали «інсультом імені Добрика»;

Ростислав Братунь на момент смерті Івасюка займав посаду голови Львівської обласної організації Спілки письменників і головного редактора журналу «Жовтень». Але це не завадило поетові виголосити промову над могилою товариша, хоча Ростислав Андрійович прекрасно розумів, що довго чекати на розплату не доведеться. Незабаром Братунь втратив посаду і залишався безробітним до кінця життя, цілих 17 років;

Петро і Василь Січки (батько і син) прочитали на могилі присвячені Івасюку вірші, що незабаром обернулося для них тюремних вироком;

батько композитора часто розмірковував над тим, що ж стало причиною вбивства сина. Він прийшов до висновку про те, що краса в умовах тоталітарного режиму небезпечна, оскільки пробуджує людську свідомість, закликає населення до внутрішньої розкутості і збагачує інтелект.

Володимир Івасюк із батьком

Саме цих процесів боялися ті, хто хотів утримати в певних рамках український народ. Тобто ще традиційні пісні типу «Розпрягайте, хлопці, коней» співати дозволяється, але не більше того, за оперу і інші більш серйозні твори братися заборонено. «Кордон таланту», встановлений Москвою, Володимир Івасюк перейшов;

закритою кримінальною справою, порушеною за фактом «самогубства через повішення», розслідування не завершилося. Потім справа ще кілька разів порушувалася і закривалася на підтвердженні суїциду, в залежності від політичної ситуації в країні.

У 2014 році розслідування в черговий раз відновлено. Слідство прийшло до висновку про те, що мало місце вбивство радянськими спецслужбами. У лютому 2015 року про висновки слідства заявив Роман Федик, прокурор Львівської області. З матеріалів силових структур Львова, які вдалося зберегти дивом, відомо, що незадовго до смерті за композитором було встановлено стеження. Багато моментів з історії вбивства вічно молодого музиканта залишається таємницею і по нинішній день.

Біографія Володимира Івасюка.

1955-1963 - навчання в музичній школі міста Кіцмань;

1956-1966 - навчання в Кіцманській середній школі;

1964 рік - на вірші батька Івасюк пише пісню «Колискова для Оксаночки»;

1966 рік - після переїзду родини Івасюків до Чернівців Володимир вступає до Чернівецького державного медінституту. Після відрахування працює слюсарем на заводі «Легмаш»;

1967-1972 - навчання в медінституті, паралельно Івасюк пише свої найвідоміші хіти, бере участь у концертній діяльності, телезйомках, музичних конкурсах;

1972 рік - переїзд композитора до Львова, де Івасюк навчається в медінституті і на підготовчому відділенні консерваторії, починає співпрацювати з Ростиславом Братунем;

1973 рік - завершення навчання в медінституті і вступ до аспірантури професора Митіної;

вересень 1974 року - початок навчання Івасюка в консерваторії на композиторському відділенні в класі Анатолія Кос-Анатольського;

1974-1975 - композитор працює над музикою до вистави «Прапороносці» за романом Олеся Гончара. Прем'єра відбулася 19 березня 1975 року та отримала високі оцінки критиків;

липень 1976 року - відрахування Івасюка з консерваторії за численні пропуски занять, в наступному році він відновлюється. Надалі навчанням Івасюка як композитора займається педагог Лешек Мазепа;

1977 року - виходить платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірник композитора «Моя пісня»;

Платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару»

квітень 1978 року - піаністка Десяткіна виконує «Сюїту-варіації на тему народної пісні «Сухая верба» в рамках Всесоюзного конкурсу молодих композиторів, що пройшов у Єревані;

квітень 1979 року - член журі на I Республіканському конкурсі артистів естради, що проходив у Хмельницькому, до Львова виїхав в ніч з 23 на 24 квітня;

24 квітня 1979 року - після телефонного дзвінка виходить з дому, куди більше не повертається;

18 травня 1979 року тіло композитора знайдено в лісі біля Брюховичів, точна дата смерті невідома. Поховання відбулося 22 травня 1979 року, після чого творчість Івасюка на багато років опинилася під негласною забороною.

Могила Володимира Івасюка

Увічнення пам'яті Володимира Івасюка:

2 березня 1994 року - президент Леонід Кравчук підписує указ про присвоєння Івасюку Державної премії імені Шевченка;

4 березня 1999 року в Чернівцях відкрито Меморіальний музей Володимира Івасюка;

у 1999 році також випущена поштова марка з портретом Івасюка;

на V церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії в галузі музики та масових видовищ у 2001 році Івасюк нагороджений в номінації «За внесок в музичну культуру 20 століття»;

2003 рік - випуск компакт-диска «Наш Івасюк», де пісні композитора виконує Тарас Чубай та гурт «Плач Єремії»;

2009 рік за рішенням депутатів Чернівецької та Львівської обласних рад визнаний роком Володимира Івасюка;

указом президента в 2009 році Івасюку присвоєно звання Герой України;

також в цьому році опубліковано монографію Олега Василишина «Володимир Івасюк: сила серця и таланту»;

у 2009 році випущений конверт зі спецпогашенням і монета з серії «Видатні особистості України» на честь Івасюка;

у 2011 році у Львові на проспекті Шевченка відкрито пам'ятник Івасюку. Скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник. Монумент зведений на кошти, надані Святославом Вакарчуком;

у 2013 році «Проект Івасюк» створюється Тарасом Чубаєм, колективом «Піккардійська терція», Павлом Табаковим, Оксаною Мухою та хоровою капелою «Трембіта». В рамках проекту проведено всеукраїнський тур, в репертуарі якого пісні, написані композитором і на його честь;

меморіальна дошка композитору встановлена ​​на будові Буковинського державного медичного університету в Чернівцях;

ім'ям Івасюка названі вулиці в Дніпропетровську, Івано-Франківську та інших населених пунктах, 27 курінь «Пласт» з Івано-Франківська також носить ім'я композитора.

Володимир Івасюк в соціальних мережах.

У соціальних мережах «Однокласники», Facebook, «Вконтакте» знайдені шанувальники таланту українського композитора:

в ok.ru знайдено тематичні музичні композиції.

публічна сторінка Івасюка у Facebook.

В Youtube за запитом «Володимир Івасюк» - 7 270 пошукових запитів.

Також є сайт, присвячений Івасюку: www.ivasyuk.org.ua

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Володимира Івасюка?

Для аналізу популярності запиту «Володимир Івасюк» використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого, можна зробити висновок: за станом на 20 квітня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 1 134, що видно на скрині:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів «Володимир Івасюк» зареєстровано в травні 2015 року - 2 100 запитів за місяць: