Кропивницький Марко Лукич
Марко Кропивницький - український Шекспір, батько театру світового рівня
Кропивницький Марко Лукич народився 22 травня 1840 в селі Бежбайраки на території сучасної Кропивницької області, помер 21 квітня 1910 в Херсонській області. Український театральний діяч, актор і драматург, один з видатних знавців і популяризаторів козачого побуту.
Частиною української історії Кропивницький став як видатний драматург, режисер і актор, один із засновників українського театру. За своє життя він написав близько 40 п'єс, з них багато стали широко відомими. Свого часу з-під пера Кропивницького вийшли драматургічні твори «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», а також «Глитай, або ж Павук» і «По ревізії».
Як режисер Кропивницький створив реалістичну школу сценічного мистецтва, засновану на щепкінських вимогах до театру. Під керівництвом Кропивницького свого часу почали творчий шлях такі корифеї українського сценічного мистецтва, як Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський.
В золотий фонд українського театру увійшли і образи, створені Кропивницьким на сцені. У безсмертної «Наталці Полтавці» Котляревського він зіграв Виборного, в «Тарасі Бульбі» - роль Тараса Бульби, в своїй п'єсі «Глитай або ж Павук» актор виконав роль Бичка. Сучасникам Кропивницький запам'ятався також у багатьох інших ролях.
Крім того, Кропивницький відомий як автор пісень. Талант його виявився під час створення ліричних пісень «За сонцем хмаронька пливе», «Де ти бродиш, моя доле» та «Соловейко». Багато з його вокальних творів популярні і зараз, через багато років після смерті їхнього творця.
П'єси, написані Кропивницьким, відрізняються соціальною значимістю, в них присутня художня сила, ідейний вага. Для українського театрального мистецтва переоцінити значення творчої діяльності Кропивницького неможливо. Його акторський талант став легендою серед українських лицедіїв.
Вдячні нащадки називають Кропивницького «українським Шекспіром» і «українським Мольєром». За своє життя він виконав від 500 до 700 ролей. Крім того, Марко Лукич став автором близько 50 п'єс, керував сценічними постановками десятків драматургічних творів. За довгий час роботи в театрі Кропивницький став учителем і ідейним натхненником для сотень послідовників.
В Україні Кропивницький став батьком професійного театрального лицедійства. У Великобританії на професійний рівень це мистецтво вивів Шекспір, який в рідній країні відзначається на державному рівні. Україна має повне право пишається своїм засновником театру. Історія показала, що для України в цілому театр, створений Кропивницьким у вкрай важкі часи, мав величезне значення.
Заслуги Марка Кропивницького перед Україною.
Життя і творчість Кропивницького припали на важкий для України час. В середині 19 століття театр і драматургія знаходилися в глибокій кризі, багато в чому викликаній політикою царської влади. Одним з головних акцентів царської політики було знищення будь-яких проявів українського духу. У 1817 році була закрита Київська академія, єдиний на той час в Україні ВНЗ, в подальшому видано Валуєвський циркуляр і Емський указ.
Незважаючи на перешкоди, національний театр Кропивницького зумів встати в один ряд з кращими театральними школами Європи. В цілому особистість Кропивницького з точки зору його творчості і заслуг перед Україною умовно можна розділити на кілька іпостасей:
1. Театрал. В театральному мистецтві ім'я Марка Кропивницького є символом цілої величезної епохи. Він виступав актором, режисером, драматургом, активним громадським діячем і засновником українського театру.
Сам Марко Лукич виховав цілу плеяду зірок світової сцени, театр Кропивницького увійшов в число кращих національних театрів Європи і здобув світову славу. Театральна трупа режисера з незмінним успіхом давала гастролі не лише по всій території Росії, але і в Мінську, Варшаві, Тифлісі, Галичині, на території Австро-Угорщини;
2. Просвітитель Кропивницький максимум зусиль доклав для того, щоб якомога більше українців могли самостійно ознайомитися з творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Марка Вовчка та інших талановитих письменників. Завдання було непростим, оскільки більшість населення на той час була неписьменною.
Протягом довго часу саме театр Кропивницького служив одним з головних джерел культурного відродження пригнобленої нації. Займаючись просвітницькою діяльністю, він ніс в народ правду. Театральна трупа Кропивницького стала імпульсом, який викликав подальший розвиток української культури. З упевненістю можна назвати театр одним з базисів, на яких потім було побудовано незалежну Українську державу.
3. Борець за звільнення України. Кропивницький за допомогою доступних способів (література, мистецтво і суспільна діяльність) вів боротьбу за духовне визволення України. Як драматург і актор словами Кропивницький намагався пробудити в населенні національну свідомість, закликав всіляко зберігати особливості українського народу, відстоювати його права на власну культуру.
Вустами героїв своїх драматургічних творів Кропивницький озвучував протест проти соціальної несправедливості. Твори через короткий час після видання потрапляли під забороною цензорів, Кропивницькому постійно погрожували арештом. Неприємної долі Великому драматургу допомогали уникати тільки слава і народна любов.
4. Драматург Кропивницький в своїй драматургії демонструє знання людської душі. Він акцентував увагу в творах на присутні в суспільстві того часу соціальні конфлікти. Злободенні теми надавали творам сили ідейно-виховної.
За все своє життя Кропивницький став автором близько 40 п'єс. Критики дають дуже високу оцінку творам, порівнюючи їх із шедеврами світової класики. Особливістю драматургічних творів Кропивницького є те, що в них автор головну роль відводить своєму улюбленому герою, простому українському селянинові. Демонстрація переживань та емоцій, властивих звичайній людині, знаходила позитивний відгук в серцях українців;
5. Режисер Кропивницький першим надав українському театру соціальної значущості, наблизив його до народу. В умовах епохи, коли жив режисер, така зміна театрального мистецтва стало кроком сенсаційним. Дуже часто Марко Лукич говорив, що і режисер, і актори повинні добре знати життя народу і знаходити в ньому образи, які допомагають більш точно і правдиво відкривати всю глибину сценічного образу.
Кропивницький стверджував, що всі елементи вистави повинні служити тільки одній меті - допомагати розкривати зміст драматургічного твору. Однаково уважно Кропивницький стежив за гармонією тексту, руху, інтонації, міміки, гриму, костюмів, сценографії та музичного оформлення. Згідно із задумом режисера, всі ці елементи повинні створювати єдиний образ.
У всій своїй режисерській роботі Кропивницький намагався неухильно виконувати заповідь створення на сцені гармонійної, цілісної картини. Потім працювати в аналогічному напрямі почали послідовники Кропивницького, кілька поколінь українських акторів і режисерів, вихованих на заповітах знаменитого корифея.
6. Актор Кропивницький створив на сцені понад 500 образів. За довгий час роботи в різних театрах він виконував ролі в постановках творів українських, російських і західноєвропейських письменників. За різними підрахунками, Кропивницький виконав від 500 до 700 ролей, активна творча діяльність не дозволяє встановити точне число.
У будь-якому випадку кожна роль була шедевром сценічного перевтілення. Великий актор умів досягати на диво глибокого розкриття, він дуже чітко розумів образ і створював правдиві характери, зачаровуючи при цьому глядачів своїм виконанням. Робота на сцені Кропивницького високо оцінювалася критиками. Ще за життя актора називали «українським Мольєром» і «українським Шекспіром». Навіть у 21 столітті прогресивні ідеї Кропивницького зберігають актуальність.
7. Меценат і благодійник. Нерідкими були випадки, коли Кропивницький відмовлявся від власного гонорару, щоб надати допомогу численним аматорським театральним трупам, в спектаклях яких брав участь. Крім того, він з радістю приймав у себе вдома колег по сценічному цеху і представників інших творчих професій.
На своєму хуторі Затишок Кропивницький дозволяв проживати на умовах повного пансіону творчим людям тривалий час. Відомо, що довго у популярного театрала жили рідні Тараса Шевченка, а також композитор Микола Лисенко. Частими гостями на хуторі були інші діячі культури і мистецтв - вчені, художники, актори. Дослідники історії української культури називають хутір Затишок одним із центрів культурного життя Слобожанщини.
Не слід думати, що Кропивницький надавав допомогу тільки талановитим людям і співвітчизникам, які займаються різного роду творчою діяльністю. При можливості і бідні селяни отримували посильну підтримку від режисера. Побутова допомога разом з просвітою позитивно впливали на якість життя селян.
8. Свідомий громадянин. Кропивницького можна назвати прикладом громадянського подвигу звичайної людини. Відомим є той факт, що російський цар Олександр III під враженням від спектаклю трупи Кропивницького запропонував режисерові грати в імператорському театрі.
У разі згоди Кропивницький міг розраховувати на безтурботне життя забезпеченої і відомої людини. Однак від пропозиції царя актор і режисер відмовився. Він пояснив, що для нього ніякого значення не мають матеріальні цінності і слава, але важливо зберігти вірності своїй землі і своєму народу. Кропивницький відповів цареві, що кращою для нього буде робота в повну силу для блага рідної України.
9. Сміливий новатор. Свого часу Кропивницький першим виконав пісню «Реве та стогне Дніпр широкий». Музику до твору Шевченка написав композитор Данило Крижанівський, присвятивши її Кропивницькому. Перше виконання пісні відбулося у 1892 році на вечорі пам'яті Кобзаря, що проходив в Одесі, і ледь не закінчилося арештом актора.
Царський указ забороняв читати твори та тексти до музичних нот українською мовою. Згідно доносу в поліцію, на вечорі пам'яті Шевченка пісню, яку виконував Кропивницький, підхопив весь зал. Стоячи, публіка виконувала пісню, коли перелякані жандарми увірвалися в приміщення і почали виштовхувати присутніх людей із залу. У відповідь на дії поліції гості вечора тільки голосніше продовжували співати пісню, яка стала духовним гімном української нації.
З самого початку функціонування українського світського театру до репертуару включалися твори класичної драматургії дореволюційного періоду. Навіть зараз твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького та драматургія Марка Кропивницького користуються популярністю на сцені. Класичними п'єсами продовжують захоплюватися нові покоління українських глядачів.
Одне з найпочесніших місць в списку видатних діячів української культури кінця 19 - початку 20 століття належить Марку Кропивницькому. Він був на рідкість талановитою, різнобічно обдарованою особистістю. Крім діяльності драматурга, актора і режисера-новатора, Кропивницький є засновником театру світової слави, відомим поетом, композитором, диригентом, співаком, перекладачем. Марко Лукич керував театром і займався навчанням майбутніх акторів і режисерів, талановитих учнів шукав, як правило, серед народу.
Також Кропивницького називають видатним майстром розмовного жанру. Він створював дуже хороші публіцистичні твори, а своїми виступами захоплював увагу публіки повністю. Режисер є одним з перших творчих людей, які працювали в жанрі реалістичного художньо-декоративного мистецтва. Слід також пам'ятати, що Кропивницький є засновником єдиного в усій Російській імперії театру для дітей.
Як і Тарас Шевченко, режисер дуже тонко відчував загрозу зникнення українського етносу, розчинення українців у російському народі, який панував на той час Все своє життя Кропивницький присвятив боротьбі за духовне визволення української нації. У своєму театрі він зібрав найталановитіших акторів з числа українців і перетворив їх у лицедіїв світової величини. Сучасники нерідко називали Кропивницького батьком українського театру.
Театр Кропивницького став осередком непокори імператорській владі і валуєвщині. Утиски і сильний тиск з боку влади не зуміли завадити створенню в Україні театру, що з упевненістю можна назвати життєвим подвигом Кропивницького, його революційною місією. Марко Лукич був справжнім лідером нації в нелегкі для України часи і постійно перебував на гребені епохи.
Преса Петербурга, столиці Російської імперії того часу, називала Кропивницького «сонцем України» і другою за популярністю і рівнем любові народної людиною в українській культурі після Тараса Шевченка. Твори Кропивницького журналісти порівнювали з блискучими взірцями світової літератури.
В умовах найтемніших часів, коли всі самобутні культурні явища незмінно викликали опір з боку царської влади, театр Кропивницького відстоював українство, боровся за збереження української нації, її історії та побуту, милозвучної мови. Вистави театру корифеїв в Петербурзі були справді унікальним явищем для того часу, вони були справжньою презентацією української культури.
У драматургії Кропивницького спостерігається дуже цікавий генетичний зв'язок з українським фольклором і кращими зразками української класичної літератури - творчістю Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя. У той же час відчувається вплив на твори драматурга творчості класиків світової літератури - Вільяма Шекспіра, Жана-Батіста Мольєра, Оноре де Бальзака, Олександра Грибоєдова, Льва Толстого.
Через тривалий час після смерті Кропивницького здивування викликає величезний обсяг організаційної роботи, яку вів режисер багато років. Безсумнівно, Кропивницький був людиною нереально енергійною, повністю відданою обраній справі - створенню театру. Сценічне мистецтво в розумінні Кропивницького служило потужним засобом освіти українського населення.
Режисер стикався з утисками і політичною цензурою царського режиму, але долав усі перешкоди. Кропивницький вірив, що прийде час, коли справжніми господарями на своїй землі стануть ті самі люди, яких він оспівував у своїх творах. Він був переконаний, що в свій час люди чесної і вільної праці зможуть жити по-справжньому повноцінним життям, в гармонії і достатку.
Слова про неминучу «Марсельєзу» Кропивницький говорив, незважаючи на те, що за ним постійно велося таємне стеження і нависала загроза арешту. Щоразу ув’язненню режисера в казематі заважала його популярність і любов публіки. Вустами героїв своїх драматургічних творів Кропивницький різко критикував існуючу на той час в імперії соціальну нерівність, виступав з викриттям нелюдського ставлення до народу з боку поміщиків. Саме через акцент на соціальній тематиці царські сатрапи забороняли твори драматурга. Влада намагалася виключити з творчості режисера всі правдиві риси і зломити волю мужнього творця.
Через все своє життя Кропивницький проніс нескінченне повагу і любов до творчості Шевченка. Режисер є першою людиною, що почала наближати слово Кобзаря до народу. З властивою акторам майстерністю Кропивницький читав на публіці твори Шевченка, полум'яні рядки незмінно знаходили відгук у серцях українців. Публічні читання потім трансформувалися в традицію проведення шевченківських вечорів.
Цікаве про Марка Кропивницького.
Сам режисер часто говорив, що всіма своїми досягненнями в житті він зобов'язаний батькам. З упевненістю можна сказати, що виріс Кропивницький в нетиповій сім'ї. Батьки, які були яскравими особистостями, відповідне виховання дали синові.
Батько Кропивницького Лука Іванович служив управителем маєтків Фундуклея і Катакузена на території сучасної Херсонської області. Кропивницький-старший походив із старого шляхетського роду. Перші згадки про цей рід в письмових історичних джерелах датуються 1583 роком.
Голова сімейства був крутої вдачі, він любив коней і випивку, з 15 років міг виходити на поєдинок один проти трьох людей. У зрілому віці Лука Кропивницький більш спокійним не став, що в значній мірі пояснюється місцем проживання. Херсонщина в 19 столітті була краєм мало освоєним, цю місцевість вважали привабливою для себе біглі невільники і гайдамаки, тому мало хто з місцевого населення наважувався виходити з дому без зброї.
Мати майбутнього актора і режисера Капітоліна Іванівна була позашлюбною дочкою поміщиці і гусара. Як показали подальші події, такий дивний союз батьків мав деякий вплив на характер дочки. За вдачею вона була кокеткою і так само, як і чоловік, дуже сильно любила коней. У деяких джерелах містяться непідтверджені дані про те, що первістка Марка жінка народила прямо в маєтку, на колінах у батька дитини.
Коли хлопчикові виповнилося 5 років, мати втекла з сім'ї з гусарським ротмістром. Знайомі з ситуацією люди потім розповідали, що розсерджений батько взяв 2 пістолети і пішов до маєтка кривдника, якого як раз не було вдома. У дворі ротмістра гуляла пара дрохв, яких Кропивницький-старший застрелив з пістолета однією кулею, після чого виразно подивився на дворецького і мовчки пішов.
Через деякий час Капітоліна розкаялася. У деяких джерелах є дані про те, що вона вірила в прощення Бога, якщо наверне у віру якомога більше іудеїв. Заковика полягала тільки в тому, що представники обраного народу не бажали вихрещуватися безкоштовно, за одну людину просили не менше 15 рублів. Примітно, що таку платню син Капітоліни Іванівни Марк отримував за місяць роботи столоначальником в Бобринці.
Спілкуючись з журналістами, онук великого драматурга Ігор Кропивницький розповідав, що прабабуся Капітоліна була натурою артистичною, вона разом з княгинею Кантакузен здійснювала верхові поїздки і дуже добре грала на гітарі. У сім'ю мати Кропивницького повернулася лише тоді, коли її син став відомою людиною.
Разом з сім'єю сина Капітоліна Іванівна жила на хуторі Затишок. Вона надавала допомогу подружжю у вихованні дітей. Трьом онукам вона дала музичну освіту в домашніх умовах, онукам Олександрі і Ользі потім це дуже знадобилося.
Від батька Марко успадкував круту вдачу, а від матері - майже жіночу вразливість. До кінця життя він пам'ятав випадок з дитинства, коли виростив у маєтку двох лисенят. Хлопчик був сильно прив'язаний до лисенят, але, подорослішавши, звірята цілком очікувано почали красти домашню птицю. Батько попросив сина пристрелити їх, але прохання хлопчик виконати не зміг.
Він вивозив лисів далеко в степ і залишав там, але незабаром вони поверталися назад до місця, де виросли. Від сильних переживань майбутній відомий актор захворів, а коли одужав - лисенят у дворі вже не було.
Як і батько, Кропивницький любив зброю і коней. В юності він навіть стрілявся на дуелі, а в «козацьких» спектаклях завжди були присутні живі коні, якщо дозволяла обстановка і будова сцени.
Якщо сцена мала вихід в сад - звідти в ході вистави запускали 9 вершників. Для участі у виставах залучали коней пожежних і поліцейських, які не боялися звуків оркестру. Навіть коли спектакль давався на зовсім тісній сцені, режисер намагався залучити хоча б одного коня.
Іноді залучення тварин до вистави на маленькій сцені створювало неоднозначні моменти. Акторкам нерідко доводилося грати драматичні, навіть трагічні сцени на тлі кінських хвостів.
Від батька успадкував Марко Лукич і пристрасть до алкоголю. Він вважав, що лицедійство неможливе без вживання алкоголю, оскільки вкрай важко виходити з ролі, наприклад, мільйонера.
Спиртні напої Кропивницький називав способом уникнути шкідливого для психіки роздвоєння особистості. Нерідко режисер згадував, що після виходу Емського указу «сильно залив очі», протягом цілого тижня заливав горе. У той же час ані собі, ані акторам Кропивницький не дозволяв перебування в нетверезому вигляді на сцені, алкоголь при підготовці і під час вистав був під суворою забороною.
У дитячі роки життя майбутнього відомого актора нічим не відрізнялося від буднів звичайних сільських хлопчаків. Однак уже в дитинстві стало очевидно, що дитина відрізняється від інших наявністю таланту - він самостійно писав пісні, вірші.
Без будь-якої системи здобував освіту в дитинстві Кропивницький. Деякий час він навчався у приватній школі, закінчив яку з похвальною грамотою. В цей же час хлопчик брав участь в діяльності аматорського театрального гуртка, де ставилися п'єси переважно українських і російських драматургів. Спроба продовжити навчання в гімназії Києва виявилася невдалою, він повернувся додому і вступив в Бобринці на службу в районний суд.
Знаковим для майбутнього знаменитого актора став 1862 рік, коли він як вільний слухач відвідував лекції юридичного факультету Київського університету. Увечері після занять Кропивницький ходить на вистави в театр, постановки сильно його вражають. Надихнувшись перекладним спектаклем, Кропивницький пише п'єсу «Микита Старостенко, або Не зчуєшся, як лихо спобіжить».
Твір цей ясно вказував, що автор є новачком в драматургії. Сам Кропивницький критично оцінював п'єсу, в ній була присутня велика кількість зовнішніх ефектів і «жахливих» пристрастей. Згодом автор дав п'єсі друге життя, в доопрацьованому вигляді вона була поставлена на сцені під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю», але навіть після переробки викликала у критиків неоднозначні враження, з критикою виступив навіть Іван Франко.
Сучасні глядачі мають можливість дивитися цю п'єсу в значно зміненому вигляді, вона неодноразово піддавалася коректуванню. Поступово Кропивницький додавав в неї нові елементи з урахуванням обстановці в соціумі. На перший план для автора в цій п'єсі вийшли саме проблеми морального спектра. Він акцентував увагу на відповідальності кожної людини перед самою собою за безглузде розтрачання своїх можливостей і талантів.
В силу різних причин освіту Кропивницький отримати так і не зміг. Режисер цікавився питаннями з різних сторін життя суспільства і культури, при цьому залишався людиною широких поглядів, йому органічно були чужими провінційна обмеженість і замкнутість виключно на професійній тематиці.
Удосконаленням і поповненням своїх знань Кропивницький займався впродовж усього свого життя. Особливо плідним у цьому плані був період його проживання в Єлисаветграді з 1865 року. У молоді роки режисер цікавився філософськими працями відомих мислителів - від Оуена до Смайлса.
З 1871 року розпочинається професійна діяльність Кропивницького як актора, він погодився працювати в трупі одеських графів Моркових. Протягом наступних 10 років Кропивницький працював в російських театральних трупах, за цей час набув чималого досвіду, детально ознайомився із специфікою роботи і законами театрального мистецтва. Також в цей період актор зрозумів місце театру в житті суспільства, сформував власний набір принципів творчості.
У 1881 році царська влада скасувала заборону на українських театр, хоча безліч обмежень залишилося. Навіть з обмеженнями, але зміни атмосфери відчувалися, відразу ж в різних містах почали виникати українські трупи - у Києві, Харкові, Одесі. У деяких з них працював Кропивницький, але прагнення до кардинальних змін у творчості при цьому залишалося мрією.
Михайло Старицький, Марія Заньковецька и Марко Кропивницький
Незабаром актор засновує свою трупу, яка приблизно через рік самостійної роботи об'єднується з колективом Михайла Старицького, Кропивницький став провідним режисером у новій трупі. Саме ці події увійшли в історію як початок нової епохи в житті театру, коли на сцені виступали професійні та дуже талановиті актори.
Люди, які бачили Кропивницького, часто згадують про його «богатирський зріст», але сильно високим актор насправді не був - його зріст був трохи більше середніх показників. Однак в сценічному образі - від ролі Стецька і до Отелло і Тараса Бульби - Кропивницький виглядав дійсно вражаюче.
Московські журналісти звертали увагу на вміння Кропивницького швидко міняти образ - костюм і грим. Іноді за один вечір він міг грати на сцені 2 або 3 ролі, за що преса називала актора «перевертнем».
Незважаючи на безліч талантів, Марко Лукич не міг освоїти 2 простих вміння - фотографію і проголошення промов. Навчитися мистецтву зупинки моменту на фотоплівці актор дуже хотів, але завдання виявилося занадто складним. Промови в разі необхідності він писав заздалегідь і проголошував з заготовленої шпаргалки або ж замість них читав вірші.
Популярність самого Кропивницького і його театру була дійсно величезною. Під час виступів в Харкові місцеві студенти просили режисера поїхати з міста, оскільки встигли продати всі свої подушки, щоб купити квитки на вистави. Заповзятливі одесити навіть використовували в своїх комерційних цілях популярність трупи - вони продавали в 5 разів дорожче придбані за рубль квитки «на Кропивницького».
Відомий актор і режисер користувався великою популярністю у жінок. Разом з тим спілкування Кропивницького зі слабкою статтю супроводжувалося низкою труднощів. Першою його дружиною стала актриса Олександра Вукотич, вона народила мертвими 3 дітей і померла у 1880 році. У шлюбі пара усиновила Костянтина, який потім також вибрав для себе шлях лицедія.
Сина Павла народила Кропивницькому актриса Любов Квітка. Бурхливим був роман режисера з актрисою Антоніною Маркович, Кропивницький хотів одружитися, але в певний момент плани не склалися, а стосунки попсувалися.
У 1887 році режисер побрався з лікаркою Надією Гладущенко, з якою познайомився під час гастролей в Петербурзі. Жила сім'я щасливо, в шлюбі вони дали життя 3 дітям - Володимиру, Ользі і Олександрі. Всі троє дітей потім своє життя пов'язали з театральним мистецтвом.
Дочка Марка Кропивницького Олександра мала гарний голос - меццо-сопрано, вона вчилася в консерваторії Парижа, а також в Італії та виступала на сцені театру «Ла Скала» в ролі Аїди і однойменній опері Верді.
У дореволюційний час Олександра Кропивницька виступала на італійській сцені, але після Жовтневої революції кар'єра оперної співачки за кордоном стала неможливою. Співачка повернулася в рідні краї і зайнялася педагогічною діяльністю. Разом з чоловіком Михайлом Михайловим, який був провідним співаком оперети Петербурга, Олександра пережила блокаду.
Під час війни Михайлов виступав перед військовими на фронті для підняття бойового духу в боротьбі проти фашизму. За виступи співакові платили продуктами харчування, що в голодний воєнний час було дуже цінним.
Ольга Кропивницька (в заміжжі Рябова) мала ліричне сопрано приємного тембру, вона отримала освіту в Петербурзі, Харкові та в Італії. Її чоловік Олексій Рябов відомий як композитор, автор ряду опер, його називають батьком української оперети. Сама Ольга Марківна співала на сцені, асистувала чоловікові при написанні музичних творів, займалася громадською роботою і популяризацією творчості знаменитого батька.
Ігор Кропивницький (син Ольги Кропивницького і Олексія Рябова, онук Марка Кропивницького) відомий українському загалу як талановитий художник і піаніст;
У старості Кропивницький захопився філософією Шопенгауера. Режисер вірив, що з часом людство все більше наближається до звірячого вигляду.
Також в пізні роки здоров'я актора значно погіршилося, що позначилося на сценічній роботі. До кінця свого життя Кропивницький продовжував грати на сцені, хоча прогресуюча глухота йому все більше заважала. Про погіршення слуху Кропивницький говорив, що його вуха назавжди відібрали в нього суфлера.
Будівля Театру корифеїв Кропивницький
Досить оригінально відстоював Кропивницький своє право на використання в побуті української мови. Очевидці розповідали, що під час візиту в перукарню він українською вимовляв «Поголити!». Якщо персонал сказаного не розумів - актор прохання не повторював і роз'ясненнями не займався, просто йшов в інший подібний заклад, де його розуміли.
Сам Кропивницький російську мову знав дуже погано, але на сцені характерну вимову росіян передавав дуже точно. Насправді навчитися російської мови в юності у Марка Лукича можливості не було. Він ріс в краї, де населення розмовляло на самих різних мовах, в побуті родина спілкувалася українською, в побуті був також польський. Ролі на сцені з російським текстом давалися Кропивницькому виключно силою акторської майстерності.
До різних національностей режисер ставився без будь-якої стереотипної неприязні. Сучасники розповідали, що коли в театр приходили найматися євреї, вони запитували, чи потрібно їм вихрещуватися. Кропивницький відповідав, що немає сенсу міняти віру, оскільки на типаж це навряд чи будь-яким чином вплине.
Грати на сцені з Кропивницьким акторам було важко - метр дуже любив смішити партнерів прямо під час вистави. Іноді Іван Карпенко-Карий не витримував і тікав за лаштунки, де міг досхочу посміятися. Самого Кропивницького розсмішити на сцені було неможливо. Він умів сміятися, зберігаючи при цьому серйозне обличчя. Про те, що великий актор все ж сміється, говорили тільки рухи його живота. Колеги по сцені називали такий сміх актора «танцем живота».
Як правило, трупа корифеїв давала не менше 100 вистав на рік. Паралельно Кропивницький займався організаційною роботою, опрацьовував гастрольні маршрути для творчих об'єднань, в тому числі і тих, що не мали стаціонарного театру. Гастролі велися по Україні, Росії, Польщі, Білорусі, Молдові, Закавказзю.
Під час гастролей в Петербурзі в грудні 1886 року спектаклі трупи Кропивницького відвідали 20695 глядачів. Для порівняння можна відзначити, що за цей же місяць вистави гастролерів з Франції побачили 18350 чоловік, а в російській опереті зафіксовано 13850 глядачів.
Величезний обсяг роботи залишав для творчості літературної мало місця в графіку режисера. Справлятися із завданнями допомагав ентузіазм, любов до обраного одного разу мистецтва і різнобічна обдарованість. Крім того, театральний репертуар постійно вимагав поновлення. В результаті Кропивницький написав понад 40 п'єс різного жанру, включаючи переробки та інсценізації творів Шекспіра і деяких п'єс російських драматургів.
В останні роки життя через погіршення здоров'я Кропивницький майже постійно жив на хуторі Затишок. Проте він виїжджав на гастролі, активно створював нові п'єси, намагаючись при цьому робити акценти на найбільш злободенних темах часу. Також Кропивницький займався створенням шкіл для селян та їхніх дітей, на своєму хуторі заснував дитячий театральний гурток. Діти селян грали ролі в п'єсах за сценарієм Кропивницького.
Кропивницький на смертному одрі
Помер режисер також як справжній лицедій, хоча і не на сцені, як Мольєр. Повертаючись з гастролей в Одеській області, в поїзді він помер від інсульту на території Херсонської або Миколаївської області. Похований великий актор і режисер в Харкові.
Біографія Марка Кропивницького.
У 1856 році закінчив навчання в повітовому училищі Бобринця. Після невдалої спроби вступити до гімназії і відвідування лекцій юрфаку Київського університету почав служити писарем у повітовому суді Бобринця.
1864 рік - написання Кропивницьким першої п'єси. Разом з Іваном Тобілевичем (Карпенко-Карий) він організовує театральний гурток у Бобринці. У числі акторів участь у виставах приймає мати режисера.
13 листопада 1871 року Кропивницький в ролі Стецька дебютував на сцені одеського народного театру. Через 3 роки режисер створив свою першу трупу.
У 1881 році в Єлисаветграді Кропивницький створив Об'єднання українських артистів, іменованих корифеями (Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та інші). В цьому ж році новостворена трупа отримує дозвіл на виступ в Києві. Приголомшливий успіх обернувся для артистів 10-річною забороною на відвідування міста.
На стику 1886-1887 року корифеї гастролюють в Петербурзі і Москві. Дві вистави актори дали спеціально для імператора Олександра ІІІ. Ці гастролі стали останніми для успішної трупи, після цього сезону Театр корифеїв припинив своє існування, Кропивницький створив нову трупу.
У 1889 році Кропивницький придбав хутір Затишок поблизу Куп'янського на території Харківської області, через рік сім'я оселилася в маєтку.
17 квітня 1910 року після гастролей у Білгород-Дністровському Кропивницький помер від крововиливу в мозок.
Увічнення пам'яті Марка Кропивницького:
Марко Кропивницький в соціальних мережах.
У соціальних мережах «Однокласники», Facebook, «Вконтакте» знайдено групи шанувальників таланту українського драматурга:
В Youtube за запитом «Марко Кропивницький» - 150 відповідей:
Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Марка Кропивницького?
Для аналізу популярності запиту «Марко Кропивницький» використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 28 липня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 2 396, що видно на скріні:
За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів «Марко Кропивницький» зареєстровано в травні 2016 року - 146 запитів за місяць:
Висловіть свою думку!
comments powered by HyperComments