Жаботинський Леонід Іванович
Леонід Жаботинський – штангіст, легенда українського спорту, яким захоплювався Шварценеггер
Леонід Жаботинський (1938-2016) – великий український спортсмен-важкоатлет, справжній богатир, людина-легенда, чиє прізвище в Радянському Союзі стало буквально прозивним – ним називали будь-якого силача. А між тим виходець із простої селянської родини на Сумщині був справжнім самородком з народу, чия спортивна біографія і шлях до успіху могли б лягти в основу захоплюючого голлівудського фільму.
Дворазовий олімпійський чемпіон (1964, 1968) з важкої атлетики, чемпіон світу (1964-1966, 1968), чемпіон Європи (1966, 1968), п'ятиразовий чемпіон СРСР (у 1964-1969), автор 19 (!) світових рекордів, заслужений майстер спорту СРСР Леонід Іванович Жаботинський спілкувався з керівниками держав, вінценосними особами, відомими політиками, світовими зірками, але при цьому завжди залишався простою і доступною людиною. Він багато часу присвячував роботі з молоддю, всіляко популяризував спорт, багато займався педагогікою.
Жаботинський являв собою рідкісний тип важкоатлета-інтелектуала, здатного не просто підняти величезну вагу, але і прорахувати стратегію протистояння з суперником, зуміти обійти його за сумою взятих кілограмів. Саме так Леонід Іванович на Олімпіаді в Токіо у 1964 році зумів обійти свого головного конкурента, іншого суперважкоатлета і живу легенду – Юрія Власова.
Український важкоатлет демонстрував на шляху до перемог завидну завзятість і силу волі. Він зумів взяти золото на двох Олімпіадах поспіль, що для важкоатлетів справжня рідкість. До того ж на другі в своєму житті Олімпійські ігри Леонід Іванович приїхав уже досить "віковим" спортсменом, йому було вже 30 років. Крім того, не варто забувати, що Жаботинський зумів повернутися у великий спорт після чотирирічної (!) перерви, викликаної двома складними операціями.
Все своє життя Леонід Жаботинський виступав за українські клуби СКА – Запорізький, Київський, Одеський. У 2012 році Жаботинський заявив у інтерв'ю: "Я – українець, і всі свої перемоги присвятив Україні і тому місту, де я жив і живу в даний час".
Сумчанин проти харків'янина. Незабутнє змагання українців на токійській Олімпіаді.
"Хто не бачив поєдинку Власова і Жаботинського, то не бачив Олімпіади", – так писали у 1964 році японські газети, захоплюючись головною подією тих Ігор, чудовим і інтригуючим єдиноборством між двома великими важкоатлетами з радянської України. На думку багатьох експертів і просто любителів спорту, саме протистояння цих двох найсильніших людей планети і стало подією номер один токійської Олімпіади.
На Олімпіаду 1964 року в Японії радянський суператлет Юрій Власов приїхав уже всіма визнаним фаворитом. У харків'янина в послужному списку вже було золото попередніх Ігор у Римі, а також безліч інших престижних нагород, включаючи чемпіонати світу та Європи. За ті п'ять років, що пройшли з моменту стрімкого вторгнення видатного спортсмена в важку атлетику, здавалося, рівних йому просто не залишилося. Власне, і золото Токіо багато експертів однозначно пророкували саме Юрію Власову, не бачачи для нього суперників. Однак прогнозам не судилося збутися, оскільки на токійському помості дорогу непереможному Власову перейшов інший українець – Леонід Жаботинський.
Власов був старший за Жаботинського всього на два роки, але вже мав досвід перемоги на Олімпійських іграх і взагалі вважався спортсменом нового типу – своєрідним генієм у важкій атлетиці. До того моменту харків'янин встиг стати культовим спортсменом не лише в СРСР, а й в усьому світі. Однак Жаботинського не лякала гучна слава суперника, а, навпаки, навіть стимулювала. Тренувати сумчанина взявся Олексій Медведєв – перший радянський важкоатлет, що став чемпіоном світу. Багато хто вважає, що поява у великому спорті Юрія Власова поклало кінець кар'єрі Олексія Медведєва. У всякому разі, вони були старими суперниками, і Медведєв добре знав, як слід протистояти Власову. Він прекрасно вивчив звички, тренувальний режим, слабкі сторони Власова і, звичайно ж, використовував свої знання при підготовці Жаботинського. Обидва, і спортсмен, і тренер, пристрасно бажали перемогти визнаного чемпіона, тому розробили чітку стратегію боротьби і жорстко їй слідували.
До моменту старту Олімпійських ігор 1964 року суперництво Власова і Жаботинського вже йшло повним ходом. У березні 1964 року Леонід Іванович зміг встановити світові рекорди в ривку, поштовху та за сумою, відібравши їх у Власова. До жовтня Юрій Петрович зміг їх повернути, і ось в Токіо вирішувалося доленосне питання: хто з них штангіст № 1.
Зал "Сібуя", де проходили змагання з важкої атлетики, перебував у справжній облозі. Його місткість становила 3 тисячі людей, проте бажаючих подивитися битву гігантів виявилося в кілька разів більше. У всьому світі глядачі припали до телеекранів, спостерігаючи за змаганням. Жаботинський мав більшу власну вагу (154,4 кг проти 136,4 кг), тому в разі рівних результатів перевагу отримував Власов. Всього ж реальних претендентів на перемогу в найпрестижнішій важкій вазі було четверо: американці Норберт Шеманські (йому на той момент виповнилося (!) 40 років) і Гері Губнер, а також два радянських спортсмена – Леонід Жаботинський і Юрій Власов. З самого початку змагання атлети зі США стали відставати: Губнер взяв 175 кг, досвідчений Шеманьскі – 180 кг. Жаботинський же з другої спроби підняв 187,5 кг, зате Власов вже почав з цієї ваги, а закінчив, встановивши новий світовий рекорд у 197,5 кг. Таким чином, за золото стали боротися два українця, хоча всім присутнім було зрозуміло, що Юрій Власов на голову сильніший за свого суперника. Ось тут і знадобилася хитра стратегія Жаботинського і Медведєва.
Виходило так, що жим Власов виграв у Жаботинського начисто, обігнавши на цілих 10 кілограмів (197,5 проти 187,5). У ривку Власов взяв 162,5 кг, а Жаботинський – 167,5 кг. Для всіх спостерігачів тоді залишилося загадкою, чому харків'янин впорався з цією нескладною для себе вагою лише з третьої спроби. Власов і сам хотів довести всім і собі, що це прикре непорозуміння, і попросив додатковий підхід, який вже не впливав на залік. Він тоді з легкістю взяв 172,5 кг, встановивши новий світовий рекорд і витративши на це так необхідні йому сили. Таким чином, сумарний розрив в результатах двох фаворитів скоротився до 5 кг. Однак з урахуванням того, що Леонід Іванович був важчий, йому слід було відвоювати більше, ніж 5 кг. Залишалося остання вправа – поштовх штанги.
Перед початком змагання Юрій Петрович почувався впевненим, як ніколи, Жаботинський ж, навпаки, всіляко вдавав, що здався і відмовляється від боротьби. Нібито, стоячи за сценою, Леонід Іванович сказав Власову: "Зробимо по одному підходу на 200 для заліку – і фініш!". Але чемпіон римської Олімпіади не погодився, він планував йти зі спорту і хотів це зробити на хвилі успіху. Жаботинський продовжував в тому ж дусі, він ще більше приспав пильність суперника, знизивши замовлену вагу з 205 до 200 кг. "Всім своїм виглядом я демонстрував, що відмовляюся від боротьби за золото, і навіть знизив початкову вагу. Власов, відчувши себе господарем помосту, кинувся підкорювати рекорди і... зрізався", – так потім в інтерв'ю згадував той драматичний фінал Л. Жаботинський. Сумчанин підняв свої 200 кг з першої спроби, його натхненний суперник, який вже вважав себе дворазовим чемпіоном Олімпійських ігор, взяв 205 кг, потім – 210 кг. З третьої хотів встановити новий світовий рекорд, замовивши 217,5 кг, і не потягнув. Жаботинський ж у свій другий підхід також вирішив підняти вже встановлені 217,5 кг і навіть не зміг відірвати штангу від підлоги. Всі розуміли, що з узятими 210 кг Власов вже чемпіон. І раптом сталося зовсім несподіване, незрозуміле, таке, що взагалі важко піддається аналізу. Ось як писала про це газета "Радянський спорт": "Залишається чергова спроба Жаботинського, тепер уже остання. Для Власова – чистісінької води авантюра. Жаботинський з гарчанням скидає плед. Власов бачив, як він переглянувся з Медведєвим, як рвонувся до сходів – всього п'ять сходинок на сцену. Щось в його жестах, поведінці насторожило. Власов з тривогою вп'явся поглядом в штангу. Вона у нього на грудях! Він встає! Штанга на витягнутих руках!! І крик Медведєва: "Він же олімпійський чемпіон!". Сам же Власов так згодом описував свої враження від несподіваного перетворення свого конкурента: "Я йшов з помосту спустошений боротьбою, трохи розсерджений, але в загальному задоволений. Назустріч піднімався Жаботинський. І потім сталося те, чого я не очікував. Він взяв вагу, яка відразу вивела його на перше місце. Звідки ця зміна? Звідки цей вибух сили?.. Як я прогледів цю зміну? Однак у мене вже не було підходів для відповіді".
Так в чесній і повній справжнього спортивного напруження боротьбі Леонід Жаботинський завоював своє перше олімпійське золото.
Біографія Леоніда Жаботинського.
28 січня 1938 року – Леонід Іванович Жаботинський народився в с. Успенка Краснопільського району Харківської (зараз Сумської) області.
1941 р. – переїхав з батьками до Харкова.
1941-1943 рр. – пережив нацистську окупацію Харкова.
1952 р. – пішов працювати на Харківський тракторний завод. Став займатися в секції важкої атлетики під керівництвом тренера М. П. Світличного.
1957 р. – займає третє місце на чемпіонаті УРСР з важкої атлетики. Вступив до Харківського державного педагогічного інституту.
1958 р. – отримує звання майстер спорту.
1961 р. – бере срібло на першості СРСР в Дніпропетровську.
1963 р. – стає чемпіоном СРСР, встановлює світовий рекорд (165 кг в ривку) і займає третє місце на чемпіонаті світу в Стокгольмі.
1964 р. – перемагає на Олімпійських іграх в Токіо. Встановлює олімпійські рекорди в сумі триборства, в поштовху та ривку. Отримує звання “Заслужений майстер спорту” і “Суддя міжнародної категорії”. Стає членом КПРС.
1968 р. – бере золото на Олімпійських іграх в Мехіко з відривом від срібного призера в сумі триборства на 17,5 кг. Повторив свій токійський успіх – 572,5 кг в трьох видах змагань.
1969 р. – переніс складну операцію з видалення каменя з нирки.
1973 р. – зумів повернутися у великий спорт. Виграє Кубок СРСР і встановлює світовий рекорд – 183,5 кг в ривку.
1974 р. – внаслідок перенесення ще двох складних операцій (перитоніт черевної порожнини і травма коліна) змушений піти з великого спорту і перейти на тренерську роботу. Був тренером збірної Збройних сил, начальником відділу єдиноборств спорткомітету МО СРСР.
1987-1991 рр. – служив військовим радником на Мадагаскарі.
1991 г. – звільнився в запас у званні полковника.
1990-ті рр. – працює в Московському торговому інституті. Отримує звання доцента, потім – професора.
1996 р. – проректор з виховної роботи Московського інституту підприємництва і права.
2000-ті рр. – переїхав до Запоріжжя, в якому тренувався більшу частину своєї спортивної кар'єри. Був депутатом міської ради Запоріжжя.
В ніч з 13 на 14 січня 2016 р. Леонід Іванович Жаботинський у віці 77 років помер. Похований на Першотравневому кладовищі міста Запоріжжя.
Цікаві факти з життя Жаботинського.
Історична пам'ять про Леоніда Жаботинського.
Великий спортсмен є почесним жителем міст Запоріжжя і Суец.
Старший син Жаботинського Руслан написав книгу про легендарного спортсмена "Мій батько – Леонід Жаботинський".
Леонід Жаботинський в соціальних мережах.
У соціальних мережах "Вконтакте" і Facebook знайдені спільноти, присвячені Леоніду Жаботинському:
В Youtube за запитом "Леонід Жаботинський" – 1 070 результатів пошуку:
Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Леоніда Жаботинського?
Для аналізу популярності запиту "Леонід Жаботинський" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого, можна зробити висновок: за станом на 7 серпня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 1 439, що видно на скріні.
За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Леонід Жаботинський" зареєстровано в січні 2016 року – 46 661 запит за місяць.
Висловіть свою думку!
comments powered by HyperComments