Самойлович Данило Самійлович

Данило Самойлович – засновник епідеміології та фундатор першого в Україні медичного товариства

Ім'я нашого великого земляка, українця Данила Самойловича, на жаль, незаслужено забуте нащадками, хоча ця людина, як ніхто інший, заслуговує на народну пам'ять. Син простого сільського священика з Чернігівщини, він проміняв приготовану йому долю духовного пастиря на повну небезпек кар'єру лікаря-епідеміолога. Все своє життя Самойлович присвятив боротьбі з найбільш глобальною загрозою того часу, що висіла справжнім прокляттям над людством протягом багатьох століть. Він намагався знайти ліки проти чуми і досяг чималого успіху на цьому терені. Талант ученого-медика поєднувався в ньому дивовижною самовідданістю і вірністю своїй справі. Самойлович завжди поспішав туди, де розгорялася епідемія чуми, довго перебував у самому її епіцентрі, рятуючи людей і серйозно ризикуючи власним життям. При цьому допитливий розум лікаря постійно шукав спосіб якщо не зупинити хворобу, то хоча б захистити від неї людей. Йому належить дуже багато новаторських для того часу пропозицій – від ідеї щеплень до примусового миття і змащення дьогтем взуття.

Заслуги талановитого українця були визнані далеко за межами його батьківщини. Самойлович, по суті, став першим українським медиком, який отримав загальноєвропейську популярність. Він був першим вченим з Російської імперії, чию докторську дисертацію видали за кордоном і перевели на європейські мови. Данила Самойловича обрали своїм членом Паризька, Марсельська, Тулузька, Дижонська, Мангеймська, Падуанська і ще шість інших хірургічних академій.

При цьому народний самородок залишався дуже скромною людиною. В Лейденському та Страсбурзькому університетах він навчався виключно за свої кошти. Під час російсько-турецьких воєн 1768-1770 і 1887 рр. він завідував армійським польовим госпіталем, залишаючись в тіні великих полководців П. Румянцева і О. Суворова. Уже будучи європейским медичним світилом, Данило Самойлович енергійно керував боротьбою з чумою в українській провінції – в Кременчуці, Єлисаветграді, Одесі та Криму.

Головний подвиг Данила Самойловича – боротьба з чумою.

Вперше з загрозою чуми Самойлович зіткнувся восени 1770 року, коли служив військовим лікарем в Копорському полку 1-ї російської армії. Тоді «чорна смерть» з вражаючою швидкістю поширилася з території суміжних Молдавії та Валахії на Правобережну Україну, досягла Києва та дамокловим мечем нависла над Чернігівщиною. Саме тоді український доктор і занурився з головою у вирішення цієї проблеми, прийшовши до висновку, що чума, всупереч поширеній думці, передається не повітряним шляхом, а внаслідок безпосереднього контакту з хворим, а також через його речі.

Борючись з епідемією в Україні, Самойлович істотно підірвав власне здоров'я, і на початку літа 1771 року начальство було змушене відправити його для відновлення самопочуття подалі від епіцентру епідемії. Полковий лікар отримав припис відбути в Оренбург, однак шлях туди лежав через Москву, стін якої вже досягла всепроникна хвороба. Самойлович не зміг залишитися осторонь від страждань багатьох тисяч простих людей і на свій страх і ризик залишився в стародавній столиці. Місто було закрито на карантин, але досвідченого доктора прийняли з розпростертими обіймами. Московська медична рада доручила українцю, не дивлячись на його молодий вік (27 років), дуже відповідальний пост – керівництво інфекційною лікарнею при одному з підмосковних монастирів. Невдовзі здатний медик зумів заслужити визнання і повагу колег, і йому було доручено завідування двома лікарнями – при Даниловому і Симонову монастирях, – де одночасно лікувалося понад дві тисячі хворих.

Якраз в цей час Данило Самойлович пропонував міському начальству почати масово прищеплювати москвичів від чуми, однак зіткнувся з неприйняттям з боку інших докторів, а також чиновників. Все ж Самойлович на своєму рівні постійно вводив певні новаторські ідеї, наприклад, весь персонал у нього в лікарнях був одягнений в халати, змочені в оцті, а взуття у лікарів і санітарів спеціально обмазували дьогтем. Самовідданість і громадянський подвиг Самойловича не викликають жодних сумнівів, бо він ніколи не покидав своїх пацієнтів і навіть під час чумного бунту, що спалахнув у 1771 році в Москві, українець не злякався і сміливо вийшов до натовпу розлючених городян. Заворушення, затіяні представниками міських низів, були спрямовані в першу чергу проти лікарів, яких звинувачували у всіх гріхах. Тоді багато ескулапів визнали за краще тимчасово піти з Москви, але не Самойлович. Він залишився з хворими і навіть був побитий натовпом.

Коли ж епідемія чуми в Москві пішла на спад, Данило Самойлович зміг продовжити навчання. Бажаючи розширити свої знання про найнебезпечнішу в світі хворобу, він виїхав до Європи, де став вивчати досвід європейських медиків з протидії поширенню чуми. Протягом трьох років українець знайомився у Франції, Голландії, Німеччини, Англії та Австрії з останніми досягненнями в області епідеміології та акушерства (російський фонд княгині Н. Голіциної частково оплатив Самойловичу подорож за умови освоєння ним професії гінеколога).

Після повернення з-за кордону Самойлович написав кілька теоретичних праць з акушерства, але зі справжнім ентузіазмом і науковим азартом займався тільки однією справою – боротьбою з поширенням чуми. Восени 1783 роки хвороба знову прийшла в межі Російської імперії, спалахнувши на півдні України. Особливо постраждала Херсонщина, де тільки в губернському місті за півроку померло більше чотирьох тисяч чоловік. Проблемою серйозно перейнялася навіть самодержиця всеросійська Катерина ІІ, яка побоювалася за успіх колонізації південноукраїнських просторів. Вона в ті дні писала своєму наміснику в Україні графу Григорію Потьомкіну: «Пронісся слух, ніби зараза в Херсоні, як і раніше, лютує і ніби пожерла більшу частину адміралтейських працівників. Зроби милість, візьмись сильною рукою за винищення херсонської зарази». Всесильний фаворит, шукаючи порятунку від злої напасті, звернувся до визнаного фахівця Данили Самойловича. «Відоме мистецтво і старанність у здійсненні звання вашого – писав граф доктору – спонукали мене вам доручити головне, за посадою медика, спостереження всіх тих способів, яких вживання є потрібним для пригашення і викорінення прилипливих хвороб, які відкриваються іноді. Херсон, потерпілий від зарази і по сусідству з турками, близький до цього нещастя, повинен бути найпершим предметом піклування вашого...».

З червня 1884 року Самойлович був призначений на посаду губернського лікаря Катеринославського намісництва і всієї Таврії. Головними своїми завданнями він бачив ліквідацію епідемії в Херсоні та Кременчуці і організацію карантинних заходів на безмежному просторі Південної України. Буквально за рік видатний медик домігся помітних успіхів, відмічених як Г. Потьомкіним, так і командувачем херсонським гарнізоном генералом А. Самойловим, який запропонував нагородити Самойловича орденом Святого Володимира. Потьомкін же згадав про особливі заслуги медика в листі на найвище ім'я: «...особливо відзначив себе доктор Самойлович, який власним своїм прикладом... велике число позбавив від смерті і про рід заразливої хвороби дуже важливі вчинив відкриття».

За час своєї роботи на Херсонщині Самойлович значно збагатив власні знання про чуму. У своїх наукових працях він зумів обґрунтувати необхідність щеплень ослабленою вакциною, розробив і перевірив на практиці систему дезінфекції, першим в світі використовував мікроскоп для виявлення збудника чуми і багато іншого.

На посаді головного карантинного лікаря Півдня України Самойлович зобов'язаний був постійно їздити по регіону з інспекторськими поїздками. В середньому в рік він робив близько 30 таких відряджень.

Біографія Данила Самойловича.

11 (22) грудня 1744 року – народився Данило Самойлович в селі Янівка на Чернігівщині в сім'ї парафіяльного священика Самуїла Сушковського. Початкову освіту здобув у Чернігівському духовному колегіумі. Згодом під час вступу до Київської духовної академії змінив прізвище з Сушковського на Самойловича.

1761 р. – закінчив Київську духовну академію. У тому ж році за дорученням Медичної канцелярії Російської імперії професор І. Полетіка відібрав в українських навчальних закладах 30 кращих студентів, які висловили бажання вивчати медицину. Серед добровольців виявився і Д. Самойлович.

1761-1765 рр. – Самойлович вчиться медичних наук в Адміралтейській госпітальній школі в Санкт-Петербурзі. Крім власне навчання в обов'язки студента входило і багато практичних доручень: догляд за хворими, доставка ліків, нічні чергування, допомога лікарям.

1766 р. – після закінчення школи Самойлович був атестований на звання «лікаря» і згодом навіть очолив першу венерологічну лікарню у Санкт-Петербурзі.

1768 р. – Данило Самойлович стає військовим лікарем в складі Копорського полку 1-ї російської армії.

1770 р. – веде боротьбу з епідемією чуми у Правобережній Україні.

1771 р. – добровільно залишається в Москві для допомоги міській владі в подоланні чуми.

1776 р. – виїжджає для навчання і роботи за кордон. Навчається у Страсбурзькому, а потім у Лейденському університетах.

1778 р. – публікує в Росії посібник з акушерської справи під назвою «Міська і сільська повитуха».

1780 р. – захищає в Лейденському університеті докторську дисертацію, тема якої була присвячена застосуванню кесаревого розтину при пологах.

1780-1783 рр. – продовжує навчання і роботу в різних медичних закладах Франції, Англії, Голландії, Німеччини та Австрії.

1782 р. ​​- публікує французькою мовою свої дослідження щодо застосування щеплень проти чуми. Подає відповідну аналітичну записку в російську імператорську канцелярію.

1783 і 1785 рр. – публікує в Парижі і Лейпцигу свої дослідження, засновані на досвіді боротьби з чумою в Москві. Там, серед іншого, пропонує застосовувати обтирання хворих льодом і використовувати тютюновий порошок.

1784 р. – стає губернським лікарем Катеринославського намісництва і всієї Таврії. Веде боротьбу з епідемією чуми. Створює в Херсоні перше в імперії медичне товариство «Собрание медицинское в Херсоне».

1786 р. – за видатні заслуги в боротьбі з епідемією чуми Самойловича обирають членом чотирьох зарубіжних медичних академій.

1787 р. – знову змушений служити військовим лікарем через початок нової російсько-турецької війни.

1790 р. – видав книгу про організацію медико-хірургічної служби в армії.

1792 р. – публікує у Санкт-Петербурзі «Краткое описание микроскопических исследований о существе яда язвенного».

1793 р. – був призначений на посаду головного карантинного лікаря півдня України.

1796 р. – був нарешті нагороджений орденом Святого Володимира, до якого був представлений двічі: за боротьбу з чумою на Херсонщині та за участь у російсько-турецькій війні.

1800 р. – карантинну службу на Півдні України скасували, а Самойловича призначили керівником Чорноморського медичного управління з центром в Миколаєві.

1804 р. – після тривалого службового відрядження по південних містах України Данило Самойлович захворів на важку форму гепатиту (хворобу Боткіна).

1805 р. – Данило Самойлович помер і був похований в м. Миколаїв.

Цікаві факти про Данила Самойловича.

Під час російсько-турецьких воєн доктор Самойлович взяв участь в найзнаменніших битвах, наприклад, брав участь у захопленні фортеці Акерман і штурмі Ізмаїла. Завдяки його діяльності кількість смертей серед поранених солдатів різко скоротилася. Безперечні заслуги Самойловича відзначалися в рапортах командувачів – графів П. Румянцева і О. Суворова, однак нагород за свою роботу Самойлович так і не отримав.

Виявляється, Самойлович врятував життя великого російського полководця Олександра Васильовича Суворова, який восени 1787 році отримав цілих два поранення. Український лікар не тільки надав йому першу медичну допомогу, а й протягом місяця доглядав знаменитого фельдмаршала. Потім в своєму рапорті на ім'я Григорія Потьомкіна Суворов писав: «Доктора Самойловича праці та відмінні подвиги, випробувані в тутешніх місцях, відомі. І я по справедливості можу сказати, що його мистецтвом і працями вельми задоволений». Також Суворов представив свого рятівника до ордена Св. Володимира, який Самойлович отримав тільки через 9 років.

Саме Самойлович задовго до Луї Пастера запропонував застосування щеплення. Коли в 1770 році епідемія чуми спалахнула в Москві, Данило Самойлович, незважаючи на небезпеку, приїхав туди. Простий народ в російській столиці свято вірив, що ікона Богоматері на Варварських воротах Кремля має лікувальну силу. Але велике скупчення москвичів біля цього образу призводило лише до ще більшого розповсюдження епідемії. За порадою українського доктора архієпископ Амвросій розпорядився зняти ікону, що призвело до справжнього бунту, під час якого, до речі, і постраждав Самойлович.

Було б дивно, якби сміливий доктор, постійно спілкуючись з великою кількістю людей, що страждають від чуми, сам не заразився цією хворобою. Самойлович справді двічі (а за деякими даними, навіть тричі) переніс чуму, однак вижив. Вважається, що він щоразу випробовував на собі винайдену вакцину, а також нові методи лікування чуми.

Історична пам'ять про Данила Самойловича.

У місті Миколаєві є вулиця імені Самойловича, на ній же встановлене і погруддя великого цілителя. У Херсоні на меморіальній дошці на будівлі міської адміністрації ім'я Данила Самойловича вписано серед імен інших видатних діячів в історії міста.

Данило Самойлович в соціальних мережах.

У соціальних мережах «Вконтакте», «Однокласники» і Facebook не знайдено спільнот, присвячених Данилу Самойловичу:

В Youtube за запитом «Данило Самойлович» знайдений 131 результат:

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Данила Самойловича?

Для аналізу популярності запиту «Данило Самойлович» використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 7 серпня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 18, що видно на скрині:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів «Данило Самойлович» зареєстровано в березні 2016 року – 139 запитів за місяць: