Богомолець Олександр Олександрович
Олександр Богомолець - українець, який продовжив життя людству
Олександр Олександрович Богомолець (народився 12 (24 травня) 1881 року в Києві, помер 19 липня 1946 року в Києві) - видатний український вчений, академік, основоположник школи патофізіології, ендокринології та геронтології, з 1930 по 1946 рік обіймав посаду президента Академії наук України, був віце-президентом Академії наук СРСР з 1942 по 1945 рік і Академії медичних наук СРСР (1944), академік з 1932 року.
Засновник перших в Україні і Росії медичних науково-дослідних установ, творець унікальної «сироватки Богомольця». Його роботи про продовження життя, боротьбу з багатьма на той час невиліковними хворобами стали величезним науковим проривом, який послужив фундаментальною основою для сучасної медицини.
150 років життя - це важливіше за атомну бомбу.
У 1945 році військовий департамент США з метою підняття престижу відомства запропонував одному відомому журналісту опублікувати матеріал про найбільш сенсаційну подію року. Багато хто був упевнений, що мова піде про використання американцями атомної бомби. І яке ж було здивування мільйонів читачів, коли журналіст визнав сенсаційною подією року, набагато важливішою за атомну бомбу, «дивовижне відкриття радянського ученого Богомольця під назвою «АЦ-сироватка», яка продовжує людині життя»
.
Стаття вийшла під заголовком «Завтра ви можете стати молодше» і розповіла багатомільйонній аудиторії видання про феноменальний геній українського вченого, який присвятив більше сорока років свого життя дослідженню і запобіганню хвороб, що ведуть до передчасної старості.
Американський журналіст наводив цитати з книги Богомольця «Продовження життя» (після виходу матеріалу в американській газеті її розбирали буквально за хвилини), в якій її автор стверджував:
«Основні положення боротьби за довголіття: ніякого пересичення! Потрібно берегти бажання. Воно могутній стимул творчості, любові, стимул довгого життя... 150 років повинні бути визнані нормальною тривалістю життя людини».
А раніше Олександр Богомолець став наймолодшим в російській імперії доктором медицини, захистившись у 28 років. При цьому його докторську дисертацію вельми високо оцінив всесвітньо відомий російський фізіолог академік Іван Павлов.
Іван Павлов був вражений сміливістю, глибиною, новаторством в роботі молодого українського вченого, що відкривала, на його думку, «нові, набагато ширші, ніж раніше, перспективи в медичній науці».
Крім іншого, саме Олександр Богомолець перетворив Київ на один з найпрестижніших наукових центрів СРСР завдяки розробленим і впровадженим інноваціям в медицині, а також створенню унікальних інституційних медичних установ, серед яких Інститут експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров'я УРСР та Інститут фізіології, Київський диспансер боротьби з передчасною старістю.
За свої революційні відкриття, що зробили величезний вплив на розвиток не тільки української, а й світової медицини, Олександр Богомолець неодноразово нагороджувався найпочеснішими у СРСР титулами, званнями і преміями, в тому числі ставав лауреатом Сталінської премії 1-го ступеня, був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці, нагороджений двома орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та ін.
Для нього наука була нареченою, а життя - служінням людям.
Світ давно визнав, що Україна завжди була багата на надобдарованих людей, більшість з яких здійснювали воістину немислимі наукові, технологічні, спортивні, культурні, соціальні, військові подвиги. З часів київських князів до сучасних героїв на українській землі ніколи не виводилися таланти, якими не втомлюється захоплюватися планета (Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера, Тарас Шевченко, Леся Українка, Микола Гоголь, Олександр Довженко, Володимир Хавкін, Андрей Шептицький, Сергій Корольов, Ігор Сікорський, Надія Савченко, Микола Амосов, Іван Франко, Григорій Сковорода, Валерій Лобановський, Олег Блохін, Богдан Ступка та багато-багато інших).
В одному ряду з уславленими на століття українцями золотими літерами безсмертної слави сяє ім'я геніального вченого Олександра Богомольця. Він зробив революцію в медицині, досліджуючи можливості продовження людського життя, чим, до речі, вельми цікавився Сталін, підтримуючи вченого з чисто егоїстичних мотивів «якщо не вічно жити, то якомога довше».
Сам же українець прагнув не так знайти Чашу Грааля, фізично обезсмертивши людину, скільки позбавити людей від хвороб, які «крадуть мільйони сонячних днів». А якщо він цього досягне, вважав Богомолець, значить, йому вдасться продовжити життя людям, заради яких він жив і працював.
На відміну від Сталіна, що знищував мільйони безвинних громадян, Олександр Олександрович всю свою енергію спрямовував на поліпшення життя людей в цілому, і не тільки в плані здоров'я. Показово, що він врятував від репресій тирана безліч видатних діячів України та Росії. Хоча згодом Сталін, образившись, що «Богомолець помер» (кажуть, дізнавшись про смерть українця, він гнівно випалив: «Цей шахрай всіх обдурив!»), не відкривши таємницю вічного життя для Вождя, переслідував його родичів, та й саме ім'я вченого намагався очорнити, назвавши його школу «ідеалістичної», що не вписується в уклад радянського суспільства.
Час показав, що Сталін сам «не вписався» в криваві канони власного режиму, що розпадався (відразу після його смерті був розвінчаний культ особистості), і його егоїстичне бажання жити вічно було переможено вченим, який став безсмертним в пам'яті людей. Адже українець любив людей і життя, і його мрією завжди було служіння людині і батьківщині, тоді як Сталін не цінував людські життя.
Олександр Богомолець: «Кожен на своїй ділянці повинен прагнути прожити життя не для себе - для людей, для Батьківщини. До цього я завжди прагнув... Я все своє свідоме життя віддав людям, пошукам можливостей зробити життя довгим і позбавленим хвороб. Мій девіз: життя -це ще не все, головне - служіння людям».
Олександр Богомолець залишив після себе 150 унікальних фундаментальних наукових праць з питань продовження життя і рятування людства від хвороб, а безліч його робіт були присвячені маловивченим областям медицини - сполучній тканині, переливанню крові, вегетативній нервовій системі та ін.
Саме українець першим в світі вказав на величезне значення в подоланні різних захворювань реактивних здібностей організму людини, звертаючи увагу на необхідність пошуків ефективних методів, що дозволяють змінювати в потрібному векторі реактивний потенціал організму.
Він встановив, що сполучна тканина, яку до його досліджень вважали другорядною системою організму, виконує не тільки сполучну, опорну функцію, а й деякі інші найважливіші захисні функції. наприклад:
Вчений класифікував людей на 4 основних типи за особливостями будови і функціонування сполучної тканини організму: ліпоматозний, пастозний (лімфатичний), астенічний і фіброзний. Залежно від того, до якого з цих типів належить людина, визначається реактивність її організму і схильність до тих чи інших захворювань, і вже у відповідність з цим, довголіття людини.
У цьому плані важливо відзначити те, що, досліджуючи поведінку найстрашнішого ворога людства, рак, О. Богомолець прийшов до висновку, що злоякісні пухлини не можуть розвиватися в організмі, чия система сполучної тканини має достатню реактивність.
Він же першим в світовій медицині розробив ефективний метод впливу на сполучну тканину за допомогою запропонованої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки (АЦС), яку в народі прозвали «сироваткою Богомольця».
«Сироватка Богомольця» особливо успішно застосовувалася в роки Другої світової війни, значно прискорюючи зрощення переломів, загоєння м'яких тканин та ін. Завдяки їй було врятовано багато життів.
Нарівні з дослідженнями в області сполучних тканин Богомолець приділив не менше часу вивченню переливання крові, розробивши оригінальну теорію по механізму дії переливання крові коллоідоклазичним шоком. Тобто, на думку вченого, переливання крові викликає пошкодження клітинних і кров'яних білкових колоїдів і випадання в осад найбільш відпрацьованих частинок з подальшим їх розчиненням. В результаті цього розпаду утворюються речовини, які посилюють специфічні функції організму.
Варто додати, що Олександр Богомолець був ініціатором і керівником робіт по консервації крові. До кінця 20-х років завдяки його зусиллям було створено мережу наукових інститутів і станцій переливання крові, що забезпечували лікарні консервованою донорською кров'ю. Ця мережа в роки Другої світової війни врятувала сотні тисяч життів.
Олександр Богомолець взяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові (нині - Гематологічний науковий центр), який очолив після смерті його першого директора Олександра Богданова і керував ним до 1931 року. До речі, саме в цей період він і його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові.
В інституті під керівництвом Богомольця була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка до сих пір застосовується практично без змін.
Ідеї О. Богомольця стали основою для сучасних медичний теорій, а сформовані на їх фундаменті принципи і сьогодні широко використовуються в профілактиці і лікуванні. Згадати хоча б той факт, що українець одним з перших в світі вказав на очевидний зв'язок алергії та імунітету людини.
Наукова спадщина великого вченого - це цілі школи, інститути, лабораторії, напрямки. Олександр Богомолець та його учні заклали основи нової галузі в медичній науці - патофізіологіі.
Багато його послідовники успішно розвивають ідеї свого вчителя, що допомагають, як того завжди хотів Олександр Олександрович, покращувати життя людини, а в багатьох випадках - продовжувати її.
Учні Богомольця згадували: «Професор залучав молодь передовими громадськими поглядами, ерудицією, сміливістю, з якою він виступав проти старих авторитетів. Його лекції змушували думати, розвивали здатність самостійно аналізувати наукові дані».
Цікаво, що О. Богомолець під час роботи в Саратові сам набрав штат і закупив за власні кошти необхідні прилади (частину обладнання він привіз із Франції, частину сконструював сам) для кафедри університету, таким чином створивши наукову лабораторію з кращим на той час обладнанням. В результаті лабораторія О. Богомольця стала провідним центром експериментальної роботи в області патологічної фізіології в усьому Радянському Союзі.
У «саратовський період» життя українець також організував в агрономічному і ветеринарному інститутах міста кафедри мікробіології та загальної патології. Пізніше виступав з ініціативою відкриття в Саратові спеціального бактеріологічного інституту. Паралельно невтомний вчений проводив дослідження для клінік, приймав хворих, а під час Першої світової війни проводив епідеміологічні дослідження.
Крім дослідницької роботи, в Саратовському університеті українець читав лекції, які користувалися величезною популярністю у студентів, їх відвідувало стільки народу, що «яблуку ніде було впасти».
Не можна не відзначити, що один з найвидатніших умів медицини всіх часів і народів, як нерідко академіка називали в наукових колах, створив першу в Росії медичну науково-дослідну установу - Державний інститут мікробіології та епідеміології південного сходу Росії («Мікроб»), в рамках якого плідно розвивав прогресивні методики боротьби з чумою, холерою, сибіркою.
Також саме українець створив перші в СРСР залізничну клініко-діагностичну лабораторію та пересувну протималярійну лабораторію.
До кінця свого життя Олександр Олександрович працював над першим в світі підручником з патофізіології, який вийшов у 1921 році (всього 5 томів) під назвою «Короткий курс патологічної фізіології». За цю роботу Богомольцю у 1941 році була присуджена Сталінська премія
Українська редакція підручника Олександра Богомольця по патофізіології.
Але і це ще не все. Крім уже названих досягнень великого вченого, в Києві він створив Інститут експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров'я УРСР та Інститут фізіології, які після його смерті були об'єднані в Інстітут фізіології АН УРСР, а також Київський диспансер боротьби з передчасною старістю, на базі якого пізніше було створено Інститут геронтології.
Як президент Академії наук України Богомолець здійснив повне перетворення наукової установи. Зокрема, на базі окремих кафедр і лабораторій створив повноцінні науково-дослідні інститути, запросивши працювати в них молодих перспективних українських вчених. До слова, сформована Богомольцем структура НАН України багато в чому збережена і ефективно функціонує і сьогодні.
Крім цього, в Києві Олександр Олександрович заснував один з найпопулярніших і «рейтингових» в науковому співтоваристві СРСР «Фізіологічний журнал», редагував багато наукових збірників. Разом з цим він ініціював щорічні глобальні наукові конференції по гострих проблемах медицини, активно проявляючи себе і як видатний громадський діяч.
Помер Олександр Богомолець 19 липня 1946 року. Похований в парку, який посадив зі своїми учнями, недалеко від будинку, де він жив. До речі, за вказівкою Й. Сталіна його ховали як «Маршала Науки». А народна любов до академіка була настільки сильною, що попрощатися з ним прийшли тисячі людей, які супроводжували похоронну процесію від дверей будинку і залишалися довгий час в парку після останньої грудки землі...
Пам'ятник Олександру Богомольцю на його могилі, Київ
Цікаві факти з життя Олександра Богомольця.
Видатний український вчений народився... у Лук'янівській в'язниці Києва. Так сталося тому, що там знаходилася його мати, Софія Богомолець, відома революціонерка, один з керівників народницької організації «Південно-російський робітничий союз». Через два тижні після народження сина суд засудив жінку до страти, пізніше заміненої десятьма роками каторги, потім строк був збільшений до 19 років за спробу втечі.
Софія Богомолець в суворих умовах тюремного ув'язнення своєю стійкістю дивувала навіть бувалих жорстких і цинічних охоронців і жандармів, висловлюючи прямо в обличчя генерал-губернатору все, що про нього думала, в грубій формі, заступаючись за своїх подруг по ув’язненню, не зрікаючись від жодного свого слова в ім'я ідеї, в яку вірила.
Ані карцери, аі одиночні камери, в яких іноді Софія проводила місяці, не зломили її. Але здоров'я підірвалося, і вона захворіла на туберкульоз, від якого згодом померла.
Софія Богомолець власною долею «навчила» майбутнього геніального вченого ніколи ні перед чим не здаватися, особливо якщо ти служиш і живеш на благо людям.
До речі, Олександр вперше свою матір побачив тільки в 10 років, коли за сприяння Льва Толстого його батькові дозволили відвідати Софію в Сибіру. І після цього свою матір Саша вже не бачив - вона померла від туберкульозу, заразивши також і Олександра...
Перед смертю Софія Богомолець подарувала сину переплетене власними руками видання «Кобзаря» Т. Шевченка, а також передала заповіт, в якому просила рідних не заважати чоловікові і синові віддати безкоштовно землю, успадковану нею від батька.
Пізніше академік згадував про свою матір: «Десять років справжнього каторжної режиму не змогли зломити волі цієї дуже тендітної жінки, не вбили в ній віру в перемогу соціалізму, не викликали ані хвилини жалю за життя, віддане ідеї. Вона померла замученою, але не переможеною»
.
Батько Олександра - Олександр Михайлович Богомолець, син засідателя Ніжинського повітового суду, титулярного радника Михайла Федоровича Богомольця, земський лікар, також неодноразово заарештовувався за співпрацю з народовольцями.
Сучасники називали батька Олександра Богомольця яскравим представником кращої частини медичного товариства кінця XIX століття, прекрасною людиною, що вражала незмінною добротою, розумом і освіченістю.
Серйозне захоплення медициною, особливо ендокринологією і нервовою системою, прийшло до майбутнього вченому в часи навчання в Одеському Новоросійському університеті, звідки він міг бути не раз виключений як «політично неблагонадійний».
Сміливість і почуття гумору були завжди притаманні Олександру Олександровичу. Ще в студентські роки від них «постраждав» не хто інший, як ректор університету. Одного разу ректор, який любив сидіти за своїм столом без взуття, влаштував черговий «наганяй» старанному студенту за те, що він знову захищав вільнодумних товаришів. І пообіцяв доповісти жандармам. На це Богомолець зухвало відповів: «Ви тільки туди босим не йдіть, а то раптом не повірять»
.
Ще один випадок, що стався в пору світової популярності Богомольця, погрожував вирости в інцидент міжнародного масштабу, коли в інститут до вченого в ознайомлювальних цілях приїхав міністр охорони здоров'я Франції Рюккар з сім'єю. Дружина міністра неголосно запитала по-французьки їх сина, невже академік не розуміє, що його гостей набагато більше за сироватку цікавить українська кухня? Богомолець на чудовій французькій вибачився за наївність, перервав тільки-но розпочатий обхід лабораторій і готовий вже був відвести всіх до столу, але міністр схаменувся і попросив вченого не звертати уваги на нетактовність.
У серпні 1939 року Олександр Богомолець випробував дію своєї «сироватки Богомольця» на троюрідному браті Костянтині Богомольці, що страждав на епілепсію і виразкою шлунка. Він ввів йому ліки під час переливання крові. Пізніше в своїй автобіографії родич вченого написав, що після сироватки «здоров'я почало швидко відновлюватися, і я став знову цілком працездатним»
.
Богомолець врятував від розправи НКВС багатьох видатних учених того часу, серед яких були відомий український демограф Михайло Птуха, основоположник української економічної географії Костянтин Воблий, математик Микола Крилов, фізик-ядерник Олександр Лейпунський (створив перший у СРСР ядерний реактор на швидких нейтронах) і ін.
Після Другої світової війни академік домігся звільнення з в'язниці чоловіка своєї двоюрідної сестри, актриси Наталії Богомолець-Лазурскої, відомого літературознавця Володимира Лазурського, який товаришував з послом Італії під час німецько-румунської окупації Одеси.
До числа «підозрілих» НКВС відносило і самого Олександра Богомольця. Причиною тому були деякі його «неблагонадійні» родичі. Зокрема, двоюрідний брат Вадим Богомолець був генерал-хорунжим Української Держави за гетьмана Павла Скоропадського.
У вільний час, якого у Олександра Богомольця було катастрофічно мало, вчений вважав за краще полювати або послухати хорошу музику (Шопена, Гріга, Чайковського). За словами сина вченого Олега Олександровича Богомольця:
- Батько казав, що після науки він найбільше любить музику і живу природу. Особливо він цінував П. І. Чайковського. Шоста фортепіанна симфонія була пов'язана у нього з спогадами про матір, так рано пішла з життя. Коли будинок занурювався у сон, батько сідав за роботу і трудився до ночі. І весь цей час у нього в кабінеті тихо-тихо звучала музика. Такий режим він підтримував довго.
До місця поховання великого українця везли вулицями Києва з військовими почестями на артилерійському лафеті.
Після смерті Богомольця «завдяки» Сталіну вченого звинуватили в ідеалістичному світогляді і спробах боротися з вченням Павлова. Засновані Богомольцем Інститут експериментальної біології і патології та Інститут фізіології опинилися під загрозою знищення. Однак завдяки парторгові першого з інститутів, який переконав високе начальство в абсурдності подібних звинувачень, ситуація була врятована, хоч обидві інституції змогли відновити діяльність тільки після смерті Сталіна.
Цікаво, що діти і внуки Олександра Олександровича «всі пішли» в свого прославленого батька і добилися на ниві медичної науки і суспільної діяльності величезних успіхів, якими б пишався великий вчений. Так:
За свою діяльність великий українець був нагороджений:
Про останні дні життя Олександра Олександровича його дружина, Зоя В'ячеславівна Богомолець, згадувала:
- Богомолець передчував фінал. За два дні до смерті він продиктував Олегу останні розпорядження. Вони стосувалися циклотрона, ботанічного саду, обсерваторії, десятків інших академічних проблем і одночасно доль людей! Наприклад, Олександр Олександрович просив надати допомогу родині загиблого на фронті співробітника Академії... Зі мною він також заговорив про свою смерть. Уздовж доріжки, що веде до інституту, зеленіли висаджені ним дерева і чагарники. Особливо любив Богомолець «підкову» - невеликий майданчик в обрамленні запашних квітів, звідки відкривався вид на Київ.
«Це місце треба буде залишити відкритим, щоб сюди приходили закохані і діти, а я міг бачити їх, - сказав він. - Так, Зоєнько, я хочу, щоб мене поховали тут. Не буду ж я жити вічно. А звідси я зможу непомітно приходити на засідання вченої ради інституту», - з сумом пожартував він. Заповіт Богомольця був виконаний.
Біографія Олександра Богомольця.
Олександр Богомолець народився 12 (24 травня) 1881 року в лазареті Лук'янівської в'язниці Києва, де в той час перебувала його мати Софія Миколаївна Богомолець (дівоче прізвище - Прісецька), затримана у справі «Південно-російського робочого союзу». Пізніше дитину віддали батькові, який відвіз її до свого маєтку на Полтавщині.
У квітні 1882 р. батька Сашка на шість років вислали за революційну діяльність, і хлопчик виховувався в родині Прісецьких.
Вперше свою матір Сашко Богомолець побачив лише в 10 років, у 1891 році, коли його батько за сприяння Льва Толстого отримав дозвіл відвідати Софію Богомолець в Сибіру. Незабаром вона померла від туберкульозу. На туберкульоз захворів і Олександр.
Початкову освіту Олександр отримав в домашніх умовах.
У 1892 році вступив до чоловічої гімназії при історико-філологічному інституті князя Безбородько (нині Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя). За успіхи в навчанні Олександр Богомолець був відзначений похвальним листом і книгою Тургенєва «Записки мисливця».
У 1894 році разом з батьком переїхав до Кишинева, там продовжив навчання в місцевій гімназії. Але за рік до закінчення його відрахували «за небезпечний напрям думок».
Далі навчався в колегії Павла Галагана та 1-й Київській чоловічій гімназії, яку закінчив з відзнакою у 1900 році.
У тому ж році вступив на юридичний факультет Київського університету. Але, розчарувавшись в юриспруденції, перейшов на медичний факультет, а у 1901 році слідом за професором В. В. Підвисоцьким переводиться до Одеського Новоросійського університету.
Свою першу наукову роботу - «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» - Олександр Богомолець опублікував у 1902 році. Всього за час навчання в Одеському університеті опублікував 5 наукових робіт.
У 1907 році Богомолець з відзнакою закінчив університет і в тому ж році став асистентом на кафедрі загальної патології цього ж навчального закладу.
Олександр Богомолець після закінчення Одеського Новоросійського університету. 1907 р.
У 1909 році Олександр Богомолець захистив в Імператорській військово-медичній академії Петербурга докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі». Він став наймолодшим доктором наук в Російській імперії у свої 28 років. Опонентом при захисті був відомий російський фізіолог, академік Іван Павлов, який високо оцінив роботу молодого вченого.
У тому ж році Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету.
У 1910 році побрався з Ольгою Тихоцькою, онукою генерал-майора С. Г. Тихоцького і племінницею скульптора В. А. Беклемішева, яка через рік народила єдиного спадкоємця - сина Олега, який став, як і його батько, видатним українським вченим.
Того самого 1910 року Олександр Богомолець був відправлений у відрядження в Париж на стажування в інстітут Л. Пастера і Сорбонну. Після повернення був затверджений екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології Миколаївського університету в Саратові.
У 1914 році разом з 18 іншими професорами опублікував звернення «Про долю жінок, які залишилися за стінами університету».
У 1917 році очолив саратовські Вищі жіночі медичні курси, в організації яких брав активну участь.
У Саратові український вчений не тільки читав лекції і займався дослідженнями в своїй лабораторії, але й проводив дослідження для клінік, приймав хворих, а під час Першої світової війни проводив епідеміологічні дослідження.
У жовтні 1918 року, продовжуючи завідувати кафедрою в Саратовському університеті, Богомолець створює першу в Росії науково-дослідну установу медичного профілю - Державний інститут мікробіології та епідеміології південного сходу Росії («Мікроб»).
У 1919 році призначений старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров'я, увійшов до складу комісії по боротьбі з висипним тифом, також призначений консультантом-епідеміологом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії і санітарного відділу Рязансько-Уральської залізниці. Керував Саратовським евакуаційним пунктом, створив першу залізничну клініко-діагностичну лабораторію.
У Саратові Олександр Богомолець почав роботу над першим в світі підручником з патофізіології «Короткий курс патологічної фізіології», опублікованим у 1921 році. За цю працю український вчений був нагороджений Сталінською премією у 1941 році.
У 1923 році Олександр Богомолець організував в Саратові першу в СРСР пересувну протималярійну лабораторію. У тому ж році він зайнявся дослідженнями сполучної тканини.
В цей час він розробляє один з найважливіших для медицини препаратів - імунну цитотоксичну антиретикулярну сироватку, яка прискорює загоєння ран і активізує імунну систему людини, більш відому в широких масах як «сироватка Богомольця».
У 1925 році Богомолець призначений завідувачем кафедрою патофізіології медичного факультету Другого Московського університету.
З 1926 року - засновник і керівник відділення експериментальної патології в Інституті Вищої нервової діяльності при Комуністичній академії, а також лабораторії експериментальної онкології Московського міського відділу охорони здоров'я.
У 1926 р. Богомолець організував дві лабораторії: при московському іподромі - з метою вивчення патогенезу і розробки профілактики гострої нервово-м'язової втоми, і при московському відділі охорони здоров'я - онкологічну, де вивчалася дія антиретикулярної цитотоксичної сироватки на моделях експериментальних злоякісних пухлин.
Олександр Богомолець взяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові (зараз Гематологічний науковий центр), який очолив після смерті його першого директора Олександра Олександровича Богданова і яким керував до 1931 року. Там під керівництвом Богомольця була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка до сих пір застосовується практично без змін. Тоді ж Олександр Богомолець і його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові.
У Москві Олександр Богомолець брав участь у створенні Інституту функціональної діагностики і експериментальної терапії. В той же час в столиці СРСР він написав ряд фундаментальних наукових робіт ( «Криза ендокринології», «Загадка смерті», «Введення у вчення про конституцію і діатез», «Про вегетативні центри обміну», «Набряк. Нарис патогенезу», «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу») і істотно переробив підручник «Патологічна фізіологія».
У 1930 році Олександр Богомолець був обраний президентом Академії наук УРСР. У цьому році з групою своїх учнів переїжджає до Києва, де створює Інститут експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров'я УРСР та Інститут фізіології. Після його смерті обидва інститути були об'єднані в Інститут фізіології АН УРСР (1953).
З 1932 року Олександр Богомолець є дійсним членом Академій Наук СРСР.
У 1937 році був обраний депутатом Верховної Ради СРСР Першого скликання.
У 1939 р. випустив брошуру «Продовження життя», в якій науково обгрунтував можливість продовження людського життя від 100 до 150 років.
У 1941 році Олександр Богомолець створив Київський диспансер боротьби з передчасною старістю. Пізніше на його основі був утворений Інститут геронтології.
На початку Другої світової війни разом з Академією наук УРСР був евакуйований до Уфи, де провів масову реорганізацію української науки для потреб військового часу, домігшись видатних результатів, в тому числі в у розвитку оборонної промисловості. В Уфі також організував випуск «сироватки Богомольця» для лікування трофічних виразок і ускладнень при вогнепальних пораненнях.
У період з 1941 до 1943 року в Уфі працював в Башкирському державному медичному інституті.
У жовтні 1942 року відповідно до розпорядження Й. Сталіна брав участь в атомному проекті, курирував роботи Ф. Ф. Ланге з проектування установок збагачення уранової руди за допомогою центрифуги.
З 1942 року - віце-президент Академії наук СРСР. Був активним соратником академіка М. Бурденка при створення Академії медичних наук СРСР.
Навесні 1944 року Олександр Богомолець повернувся до Києва, де очолив роботи по відтворенню Академії наук УРСР.
В середині жовтня 1943 року у Богомольця стався прорив плеври і мимовільний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу. Ситуація ускладнювалася тим, що вчений, незважаючи на туберкульоз, багато курив.
У липні 1946 року стався повторний пневмоторакс. Хворобу намагалися зупинити, але безуспішно.
19 липня Олександр Богомолець помер.
Похований видатний український вчений у меморіальному парку Києва, посадженому ним і його учнями, біля будинку, де він жив.
Увічнення пам'яті Олександра Богомольця.
Іменем О. О. Богомольця названі:
У Києві, на початку вулиці ім. Богомольця, встановлено меморіальну дошку.
У 1946 році після смерті О. О. Богомольця Радою Міністрів СРСР засновано премію імені О. О. Богомольця за видатні роботи в області медичних наук в розмірі 25 тис. рублів, що присуджувалася Академією наук УРСР, а також докторантські стипендії імені академіка О. О. Богомольця в розмірі 1300 рублів на місяць кожна.
У 1971 році на честь видатного українського вченого була випущена поштова марка «Пошти СРСР»:
У Москві на будинку, де жив Богомолець, встановлено меморіальну дошку.
Меморіальна дошка встановлена на будівлі Президії Національної Академії Наук в Києві, де працював Богомолець.
Меморіальна дошка встановлена в Києві на фасаді будівлі Інституту фізіології АН України (вулиця Академіка Богомольця, 4), де з 1932 по1946 роки працював видатний український учений.
У Києві встановлено бюст перед морфологічним корпусом Київського медичного університету імені О. Богомольця.
Меморіальна дошка встановлена в місті Ніжині на фасаді будинку, в якому з 1886 по 1906 рік жив О. Богомолець.
Меморіальний парк у Києві, названий на честь великого українця.
Встановлено пам'ятник у меморіальному парку Києва.
На честь О. Богомольця Нацбанк України випустив пам'ятну монету номіналом 5 гривень.
Його мармуровий бюст прикрашає київську станцію метро «Університет».
Олександр Богомолець в соціальних мережах.
У соціальних мережах «Однокласники», «Вконтакте» спільнот Олександра Богомольця не знайдено.
У Facebook виявлено публічну сторінку.
В Youtube за запитом «Олександр Богомолець» - 2 390 відповідей.
Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Олександра Богомольця?
Для аналізу популярності запиту «Олександр Богомолець» використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 13 лютого 2016 р. кількість запитів за місяць склала 200, що видно на скрині.
За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів «Олександр Богомолець» зареєстровано у вересні 2015 р. - 317 запитів за місяць.
Висловіть свою думку!
comments powered by HyperComments