Костомаров Микола Іванович

Микола Костомаров – перший класик української історичної науки

Микола Іванович Костомаров – великий український історик, видатний етнограф, яскравий публіцист, талановитий письменник і, безумовно, великий патріот своєї батьківщини. Сфери його інтересів, звичайно ж, не обмежувалися виключно науковими дослідженнями. Як кожна порядна людина того періоду, Костомаров чимало часу приділяв суспільно-політичній діяльності, результатом якої стало створення знаменитого Кирило-Мефодіївського товариства. Багато в чому саме завдяки Миколі Івановичу українська політична традиція отримала потужний імпульс розвитку, а організоване ним братство кирило-мефодіївців і особливо журнал "Основа", що видавався у Санкт-Петербурзі, мали найбезпосередніший вплив на зародження масового громадського руху в Україні.

Заслуги ж цього вченого для становлення вітчизняної історичної науки взагалі неможливо переоцінити. За довгі роки кропіткої роботи Костомаровим були написані десятки найважливіших фундаментальних праць з історії України та Росії. З-під його пера вийшли сотні статей і нарисів, кожен з яких і зараз має абсолютну наукову цінність.

Костомаров був одним з перших істориків в Російській імперії, хто спробував концептуально обґрунтувати право українського народу не тільки на свою особливу історію, а й на окрему етнічність. Висунута ним теорія "двох начал" – вічового і самодержавного – багато в чому ідеалізувала історію українського народу, зображуючи українське суспільство як споконвічно демократичне, волелюбне і побудоване на основі народовладдя. Неважко здогадатися, що такий підхід викликав шквал критики з боку як наукових опонентів, так і численних чиновників з освітньої сфери.

Микола Іванович пропагував українську історію і культуру не тільки академічною мовою. Великий вчений виявився не позбавленим і поетичного дару, подарувавши світові віршовані збірники "Українські балади", "Гілка", драми "Сава Чалий" і "Переяславська ніч". Писав Костомаров і в прозі, наприклад, повісті "Сорок років", "Син", "Холоп", "Чернігівка".

Основні заслуги Миколи Костомарова.

Створення Кирило-Мефодіївського товариства і роль цієї організації в українському національно-культурному відродженні. У 1846 р. в Києві була створена перша українська політична організація – Кирило-Мефодіївське товариство. Свою назву братство отримало на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Монографія Миколи Костомарова

Склад суспільства. Організаторами братства були: професор Київського університету Микола Костомаров, учитель з Полтави Василь Білозерський і службовець канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак. Згодом до складу товариства увійшли літератори Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко, поет і перекладач Олександр Навроцький, етнограф і фольклорист Опанас Маркевич та інші.

Мета освіти товариства:

1. Створення демократичної федерації християнських слов'янських республік зі столицею в місті Київ.

2. Знищення царизму, скасування кріпацтва і станів.

3. Утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод.

4. Право всіх слов'янських народів, в тому числі і українського, на вільний розвиток національної мови, культури і освіти.

5. Поступове поширення християнської віри на весь світ. Широкий розвиток культурних і релігійних зв'язків на основі християнської моралі.

Програмними документами братства стали написані Миколою Костомаровим "Статут і правила товариства" та "Книги буття українського народу", або "Закон Божий".

"Статут і правила товариства". У документі були конкретизовані програмні цілі братчиків (ідеї рівноправності народів, держав і громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації). Майбутня федерація повинна була складатися з 18 окремих республік на території Польщі, Чехії і Моравії, Сербії, Болгарії та Росії, яка, в свою чергу, ділилася на 14 республік. У всіх частинах федерації передбачалися "однакові основні закони і права, рівність ваги, мір і монети, відсутність митниць і свобода торгівлі", знищення кріпацтва, "дворянських і всяких привілеїв", "скасування смертної кари і тілесних покарань", "єдина центральна влада, що займається зносинами поза союзом, військом і флотом, але повна автономія кожної частини по відношенню до внутрішніх установ, управління, судочинства і народної освіти". Крім того, в статуті визначалися принципи діяльності товариства.

"Книга буття українського народу". Програма складалася зі 109 положень релігійно-повчального та історико-публіцистичного характеру. У них чітко простежується спроба поєднати християнські ідеали з почуттям українського патріотизму. Братчики різко засуджували кровопролиття, наполягали на суто мирному характері всіх перетворень.

Розкол всередині організації. У середовищі кирило-мефодіївців утворилося два крила, що розійшлися в розумінні методів бажаних змін. Представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей суспільства виключно шляхом реформ. Представники радикально-демократичного крила (М. Гулак, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, навіть за вбивство царської сім'ї.

Практична діяльність. Кирило-мефодіївці в основному проводили просвітницьку роботу. Поширювали твори Т. Шевченка, складали революційні прокламації (наприклад, "Брати Українці", "Брати великороси і поляки"), в яких закликали слов'ян до спільної боротьби з царизмом. П. Куліш написав перший український підручник, а також першу українську абетку ( "Кулішівка").

Розкриття братства і покарання, що наступило. Товариство діяло 14 місяців. Викрили його за доносом в поліцію студента Олексія Петрова. Члени товариства були засуджені і заслані, наприклад, М. Костомаров – у Саратов, П. Куліш – у Тулу. Микола Костомаров перед цим провів рік у Петропавлівській фортеці, де досить сильно підірвав своє здоров'я. Представників радикального крила чекало більш суворе покарання: М. Гулак був заточений до Шліссельбурзької фортеці на 3 роки, а Т. Шевченко за сатиричну поему "Сон" був відданий на 10 років в солдати в оренбурзькі степи "без права писати і малювати".

Значення товариства. Діяльність кирило-мефодіївців мала великий вплив на подальший розвиток українського національного руху. Братчики заклали основи української політичної традиції.

Нове слово в російській історії. Розвиток історії України як окремого напрямку.

Микола Костомаров як виходець з простого народу (його матір'ю була кріпачка) завжди тяжів в своїх дослідженнях до відтворення народної, на противагу державній, історії. По суті, він видозмінив уявлення про зміст історії, розширив коло її джерел за рахунок залучення фольклорних елементів. Заради цього йому навіть довелося стати етнографом, досконально освоїти українських мову і багато подорожувати. Втім, романтичне відношення до історичної науки в 30-40-х роках ХІХ століття повсюдно входило в моду. Однак і тут Костомаров пішов набагато далі, ніж дозволялося. Його інтерес до народного життя, відображений в наукових концепціях, в результаті привів до вельми крамольних висновків. Микола Іванович писав про це: "Вступаючи на кафедру, я задався думкою в своїх лекціях висунути на перший план народне життя в усіх його приватних проявах ... Російська держава складалася з частин, які колись жили власної незалежної життям, і довго після того життя частин проявлялося відмінними прагненнями в загальному державному ладі. Знайти і вловити ці особливості народного життя частин російської держави становило для мене завдання моїх занять історією".

Потім була робота Костомарова в археографічній комісії, яка збирала і вивчала документи з історії України ХVII ст., довгі роки роботи над тритомником "Богдан Хмельницький", викладання в Київському і Харківському університетах. Результатом його досліджень і роздумів стала гучна теорія "про дві народності", що ставила під сумнів панівну в імперії концепцію "про триєдиний російський народ". Однак Костомаров був вкрай далекий від ідеї про незалежну Україну і про особливий шлях розвитку її народу. Він стверджував, що у росіян і українців було різне минуле, але майбутнє цих народів бачилося історику тільки у вигляді загальної державності. Микола Іванович прийшов до наступних висновків: "Виявляється, що руська народність не єдина; їх дві, а хто знає, може бути, їх відкриється і більше, і тим не менше вони – руські... Дуже може бути, що я багато в чому помилився, представляючи такі поняття про відмінність двох руських народностей, що склалися зі спостережень над історією і справжнім їх життям. Справою інших буде викрити мене і виправити. Але, розуміючи таким чином цю різницю, я думаю, що задачею вашої Основи буде висловити в літературі той вплив, який повинні мати на загальну нашу освіту своєрідні ознаки південноруської народності. Цей вплив має не руйнувати, а доповнювати і стримувати те корінне начало великоруське, яке веде до згуртування, до злиття, до суворої державної та общинної форми, що поглинає особистість, і прагнення до практичної діяльності, що впадає в матеріальність, позбавлену поезії. Південноруський елемент повинен давати нашому спільному життю начало, що розчиняє, що оживляє, одухотворяє. Південноруське плем'я в минулій історії довело нездатність свою до державного життя. Воно справедливо повинно було поступитися саме великоруському, приєднатися до нього, а задачею загальної російської історії було складання держави. Але державне життя сформувалося, розвинулося і зміцніло. Тепер буде природно, якщо народність з іншою протилежною основою і характером вступить у сферу самобутнього розвитку і вплине на великоруську".

Біографія Миколи Костомарова.

4 (16) травня 1817 року в слободі Юрасовка Острогозького повіту Воронезької губернії народився Микола Костомаров.

1833 р. – Після закінчення гімназії Костомаров вступив до Харківського університету.

1837 р. – закінчив словесне відділення філософського факультету Харківського університету. Недовго служить в Кінбурнському драгунському полку в Острогозьку. Однак залишає військову службу і повертається до занять наукою.

1838 р. – в Москві слухає лекції професора Шевирьова, які згодом зробили чималий вплив на формування історичних поглядів Костомарова.

1842 р. – Костомаров підготував магістерську дисертацію "Про причини і характер унії в Західній Росії", однак захистити її не зміг з незалежних від нього причин.

1844 р. – захистив нову дисертацію на тему "Про історичне значення російської народної поезії".

У 1846 р. Костомаров був запрошений до Київського університету на кафедру історії, де прочитав курс лекцій зі слов'янської міфології.

1845-1847 рр. – стоїть на чолі створеного в Києві Кирило-Мефодіївського товариства.

1847-1848 рр. – після арешту проводить рік в Петропавлівській фортеці в Санкт-Петербурзі.

1848 р. – засланий до Саратова під поліцейський нагляд із забороною на викладання і видання книг.

1848-1856 рр. – служив у Саратовському статистичному комітеті, публікував статті з історії, економіки та культури Саратовської губернії, продовжував займатися історією. У Саратові він продовжував писати свою фундаментальну працю "Богдан Хмельницький", закінчив дослідження "Бунт Стєньки Разіна", а також почав нову роботу про внутрішній побут Російської держави XVI-XVII століть.

1856 р. – після звільнення від поліцейського нагляду отримав можливість опублікувати ряд своїх робіт.

1857 р. – Костомаров відправляється в подорож за кордон, де відвідує Швецію, Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію, Австрію.

1859 р. – Костомаров був запрошений до Петербурзького університету на посаду професора російської історії. Друкується в журналах "Современник" і "Отечественные записки". Проводить знаменитий публічний диспут з істориком Погодіним "Про початок Русі".

1861-1863 рр. – бере участь у виданні першого українського громадсько-політичного і художньо-літературного журналу "Основа", що виходив українською та російською мовами.

1862 гр. – Костомаров змушений залишити Петербурзький університет через те, що відмовився підтримати протест професури і студентства проти поліцейських репресій.

1861-1884 рр. – історик працює в археографічній комісії, яка збирала документи з історії України. Під редакцією Костомарова вийшло 12 томів "Актів, що відносяться до історії Південної і Західної Росії, зібраних Археографічною комісією", а також 3 випуски "Пам'ятників старовинної російської літератури". За цей час Микола Іванович опублікував понад 200 праць, в більшості своїй присвячених соціально-політичній історії Росії та України.

1872 р. – за дослідження "Останні роки Речі Посполитої" Костомаров був удостоєний премії Академії наук. Пише свою найвідомішу працю "Російська історія в життєписах найважливіших її діячів".

1875 р. – Костомаров переніс висипний тиф, що дуже послабило його здоров'я.

1876 ​​р. – Костомаров став членом-кореспондентом російської Академії Наук.

7 (19) квітня 1885 року Микола Костомарова помер і був похований у Санкт-Петербурзі.

Цікаві факти з життя Миколи Костомарова.

Батьком великого історика був поміщик Іван Петрович Костомаров, а матір'ю – кріпачка Тетяна Петрівна Мельникова. Микола вважався незаконнонародженим сином, оскільки батько, обвінчавшись з матір'ю вже після його народження, так і не встиг усиновити новонародженого. Поміщик був убитий своїми власними селянами з метою пограбування на нічній дорозі. Так маленький Микола втратив батька, спадок, життєві перспективи і, головне, громадський статус, бо за законами Російської імперії він вважався кріпаком свого батька. Найближчі родичі батька Ровнєви за безцінь викупили у вдови чималі землі Костомарових, пообіцявши при цьому дати вільну Миколі Івановичу. Мати майбутнього вченого змушена була погодитися на все заради свободи свого сина. В результаті Костомарова залишилися з дуже скромними засобами до існування.

У 1840 році молодий історик Микола Костомаров успішно здав магістерський іспит, а у 1842 році видав окремою книжкою свою дисертацію "Про значення унії в Західній Росії". Однак її захист не відбувся, хоча вже і був призначений на конкретну дату. Захист довелося скасувати через протест архієпископа Харківського Інокентія (Борисова), якого обурило кілька висловлювань в роботі Костомарова. Справа набула серйозного резонансу, коли нею зацікавився міністр народної освіти граф Уваров. За його дорученням професор Устрялов дав настільки негативний відгук про дисертацію, що про її захист вже не могло бути й мови. Що ж стосується тиражу вже випущеної книги, то він підлягав негайному спаленню.

Однак історик не впав у відчай, а з подвійним запалом узявся за написання нової дисертації. Уже на початку 1844 р. Костомаров успішно захистив наукову роботу на тему: "Про історичне значення російської народної поезії".

Київський губернатор Іван Фундуклей дуже поважав Костомарова як вченого і рідкісного фахівця з історії Києва. Микола Іванович навіть редагував його книгу "Огляд Києва і його старожитностей". Високопоставлений сановник навіть хотів попередити Костомарова про підготовку його арешту в 1847 році і через посильних викликав головного кирило-мефодіївця на конфіденційну зустріч. Однак Микола Іванович в ті дні був настільки зайнятий приготуваннями до власного одруження, що знехтував запрошенням.

Історична пам'ять про Миколу Костомарова.

На честь великого історика названі вулиці в містах Харкові, Львові, Рівному, Дубно, Коломиї, Севастополі, Львові та в селі Юрасовка Воронезької області, де народився вчений.

Микола Костомаров у соціальних мережах.

У соціальних мережах "Вконтакте", "Однокласники" і Facebook не знайдено спільнот, присвячених Миколі Костомарову:

Про Миколу Костомарова в соціальних мережах

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Миколу Костомарова?

Для аналізу популярності запиту "Микола Костомаров" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 7 серпня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 667, що видно на скріні:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Микола Костомаров" зареєстровано в січні 2016 року – 1 327 запитів за місяць: