Примаченко Марія Оксентіївна

Марія Примаченко - самобутня українська художниця, яка вразила Шагала і Пікассо

Примаченко Марія Оксентіївна народилася 12 січня 1909 року в селі Болотня на території Київської області, померла в цьому ж селі 18 серпня 1997 року. Українська художниця, інвалід з дитинства після поліомієліту, що представляє напрямок «народний примітив», або ж «наївне мистецтво», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреат Золотої медалі міжнародної виставки в Парижі (в 28 років, у 1937 році), одна з найвідоміших творчих особистостей України, більш відома за кордоном, ніж у себе в країні, оскільки про Примаченко почав говорити весь світ мистецтва ще у 1937 р. Геніальними творіння українки визнали метри образотворчого мистецтва Пабло Пікассо і Марк Шагал. Навіть зараз книжки для школярів молодших класів в Японії ілюструються роботами мешканки української глибинки. А у 2013 році вибухнув гучний скандал, коли відомий фінський авіаперевізник FinnAir зобразив елемент картини Примаченко "Щур в дорозі" на одному зі своїх літаків.

Елементи картини Марії Примаченко на літаку FinnAir

ЮНЕСКО 2009 рік був оголошений роком Марії Примаченко на честь 100-річчя від дня народження великої художниці, чиє ім'я ще за життя стало легендарним, за величезний її внесок в розвиток художньої культури народної спрямованості. Мистецтвознавці стверджують, що в картинах художниці відбивалися всі ті події, які вона бачила у своєму житті - дві війни, Голодомор, революції, аварія на Чорнобильській АЕС.

Цінителі мистецтва, в свою чергу, висловлюють впевненість в тому, що немає в світі жодної людини, яка могла б залишитися байдужою до життя і творчості Марії Примаченко. Тварини найдивовижніших кольорів зі страхітливим оскалом дивляться на людину з полотен художниці. Знайомі Примаченко впевнені, що страшні зуби незвичайних звірів насправді є способом захистити себе і близьких людей від біди.

Творчість художниці фахівці називають явищем самобутнім, неповторним і загадковим. Через багато років після смерті художниці мистецтвознавці тільки починають визначати оптимальні підходи до вивчення феномена творчості Марії Примаченко, народної поетеси і художниці.

На міжнародній арені роботи Марії Примаченко є своєрідною візитною карткою України. Складно повірити, що всі ці дивовижні звірі і рослини, зображені на картинах художниці, народилися в уяві людини, у якої все життя були проблеми зі здоров'ям і дуже нелегка доля.

Перехворівши в дитинстві на поліомієліт, все своє життя художниця докладала величезних зусиль, щоб пересуватися. Проте Примаченко не тільки робила всю роботу по дому самостійно, але і стала автором кількох тисяч картин, багато з яких удостоєні високих нагород на міжнародних виставках, відзначені державними преміями. З іншого боку, сім'я художниці постійно жила в нестатках і вела звичайне життя уродженців села.

Примаченко своїми картинами вчила людей бачити красу в усьому. Вона хотіла допомогти людству і кожному з нас окремо залишатися до старості дітьми, зберігаючи живий інтерес до подій навколо і вміння дивуватися. Полотна художниці дійсно начебто повертають у дитинство. На картинах Примаченко немає нічого зайвого, тільки нестримна фантазія жінки дивовижної душі, а також величезні накопичення народної енергетики.

Геній художниці Марії Примаченко.

Після багатьох років можна сказати, що Марію Примаченко світ мистецтва відкривав для себе як мінімум двічі:

в перший раз про талант художниці дізналася українська громадськість у 1935 році, коли проводилася кампанія з пошуку народних талантів. В рамках кампанії на дивовижні роботи сільської художниці звернула увагу ткаля-вишивальниця зі столиці Тетяна Флору, що займалася збором зразків для виставки народного мистецтва.

Саме в цьому році художниця приїжджає до Києва, де починає працювати в експериментальних майстернях, що функціонують при Київському державному музеї українського декоративного мистецтва. В ході навчання в майстернях Примаченко пройшла перше стажування. Тут талановита художниця засвоїла вміння ліплення з глини з подальшим розмальовуванням готових виробів.

Незабаром роботи художниці стали широко відомі не тільки в Україні, з дивовижними звірами на картинах українки мали можливість познайомитися відвідувачі виставок у Москві, Варшаві, Софії, Празі, Монреалі, інших містах. Цінителям мистецтва демонстрували картини «Синій лев», «Чорний звір», «Пес у картузі», «Звір в золотих чоботях», «Русалки танцюють», «Золоті ягоди».

Синій бик, 1947 рік

На Всесвітній виставці, яка проводилася в Парижі, картини українки мали величезний успіх, за що Примаченко удостоєна золотої медалі. Саме у французькій столиці твори художниці вперше побачили маститі колеги. Пабло Пікассо назвав твори Примаченко «прекрасними роботами геніальної жінки».

Сюрреаліст Марк Шагал, в свою чергу, дуже сильно перейнявся її творами. Ознайомившись з картинами Примаченко, художник почав зображати на своїх картинах звірів, дуже схожих на тих, яких малювала українка. Чудові істоти сам Шагал називав двоюрідними братами дивовижних звірів, намальованих Примаченко;

Марк Шагал, Корова з парасолею, 1944 рік

на кілька десятиліть після Другої світової війни народну художницю забули, щоб відкрити повторно у 60-х роках. «Другими першовідкривачами» таланту Примаченко стали Г. Местечкін, драматург і мистецтвознавець, а також уродженець Києва, московський журналіст Юрій Рост. Публікація останнього на сторінках «Комсомольської правди», присвячена Марії Примаченко, повторно зробила її відомою;

ще однією хвилею популярності художниці можна назвати ситуацію, що трапилася у 2013 році. Мистецтвознавці упізнали в колірних рішеннях нової колекції відомого фінського бренду Marimekko ліс, зображений раніше на картині Марії Примаченко. Фінська компанія, яка займається виробництвом одягу, аксесуарів і товарів для дому, визнала, що факт плагіату дійсно мав місце. Дизайнер Христина Ізола вибачилася за інцидент і рішення своє пояснила тим, що картину Примаченко прочула і захотіла поділитися цим твором з усім світом, не звернувши увагу на авторське право.

Щур в дорозі, 1963 рік

Принт Marimekko

Насправді, навіть не особливо уважний спостерігач легко побачить у візерунку, який використали фінські дизайнери, частину картини українки «Щур в дорозі». Художники не приховували, що дійсно запозичили цікаву ідею. На деякий час Примаченко можна було назвати однією з найпопулярніших художників в Фінляндії. Разом з тим для самої художниці, навіть за часів найбільшої світової слави, не існувало кращого куточка в світі, ніж її рідне село.

Зображення лісу з картини Примаченко на борту Аеробусу А330 компанії FinnAir

Примітно, що зображення лісу з картини Примаченко компанія FinnAir, яка довго співпрацює з брендом «Марімекко», навіть нанесла на один з пасажирських лайнерів. «Аеробус А330», який здійснює рейси в Нью-Йорк і в регіон Далекого Сходу, деякий час був прикрашений таким дивним малюнком;

крім згаданих вже Пікассо і Шагала, українська майстриня в світовому мистецтві стоїть поруч з художником з Франції Анрі Матиссом і майстром з Італії Амадео Модільяні. Також схожими називають мистецтвознавці манеру Примаченко і відомого голландського художника Вінсента Ван Гога і знаменитого грузина Ніко Піросмані;

без оглядки на навколишній світ Примаченко просто малювала. На полотнах і папері з-під її пензля з'являлися смішні і добрі дивовижні звірі. Художниця прикрашала навколишню дійсність величезних розмірів фантастичними квітами. Нерідко на картинах можна було побачити зовсім вже фантастичних істот, з елементами гротеску і своїми характерами. Твори художниці напрочуд яскраві, сюжети фантастичні.

Лісова птиця Із своєю дитиною, 1961 рік

Дикий горботрус, 1977 рік

все, що оточувало художницю в повсякденному житті - гумор, пісні, побутові сценки - згодом трансформувалося в картини. На полотнах Примаченко зображувала навіть свої мрії про майбутнє, найглибші і найпотаємніші сподівання, які століттями живуть в українських генах. Як відомо, в малюнках періоду палеоліту поширеною була техніка роздільного зображення тварин - малювалася окремо голова від тулуба. Все це, навіть техніка давніх часів, було втілено на папері і полотні в особливому світі Марії Примаченко;

всього художницею створено близько 5000 творів. Творча спадщина Примаченко зберігається в Музеї українського народного декоративного мистецтва. Також картини художниці є в Національному Музеї народної архітектури та побуту і художньому музеї Запоріжжя. Чимало творів зберігається в приватних колекціях;

Експерти називають творчість Примаченко зразком композиційної гармонії, яка складається з неповторної, властивої тільки цій художниці яскравої палітри кольорів. Мистецтвознавці констатують наявність у картинах художниці космогенності, дивовижної фантазії і невичерпного джерела народної мудрості;

Казкова птиця, 1936 рік

навіть після світової популярності Примаченко залишалася саме українською художницею, яка поєднувала в собі первісний український живопис і поетичний фольклор. Традиції в творчості художниці досягли таких висот, які дають можливість говорити про збереження в творах досвіду всіх попередніх поколінь українців;

художниця намагалася передати в своїх картинах радість буття, невичерпну віру в добро, яке в будь-якому випадку перемагає зло. Примаченко несла через яскраві фарби на своїх полотнах любов до всього прекрасного, що створено на землі самою природою;

за твердженням експертів, твори Примаченко поєднують в собі всі художні стилі, які тільки були в двадцятому столітті. У картинах художниці органічно поєднуються імпресіонізм, неоромантизм і елементи експресіонізму. Світ, створений Марією Примаченко, побудований на легендах, народних казках та оповіданнях, інших жанрах фольклору. Народна творчість на диво добре поєднується з оточенням художниці в реальному світі;

Цей звір п'є яд, а смокче його гад, 1983 рік

Як і в казці, на картинах Примаченко істоти наділені характерами, квіти розмовляють, добро бореться зі злом і в кінцевому підсумку отримує перемогу. Через усю творчість художниці червоною ниткою проходить тема боротьби добра і зла, навіть язичницькі мотиви оживали на картинах художниці.

Казкові істоти і всілякі орнаменти на полотнах Примаченко вражають не тільки пунктуальністю в техніці виконання, а й дивними поєднання кольорів. Навіть через багато років, вивчаючи творчість Примаченко, експерти дивуються, звідки у звичайній жінці з сільської місцевості, яка не мала ніякого освіти, в тому числі і художнього, таке вміння. Навіть якщо пояснень таланту художниці фахівці дати не можуть, неможливо заперечувати, що в звичайній сільській жінці розвинувся дивовижною складності духовний світ, насичений і багаторівневий.

Особисто знайомі з Примаченко люди стверджують, що натхнення вона знаходила буквально у всьому. Дуже просто пояснити і велику кількість візерунків на картинах художниці. На полотнах буквально кожен квадратний міліметр був покритий всілякими геометричними візерунками. Примаченко, як і сама природа, не могла миритися з порожнечею.

У публікаціях всесоюзної преси художницю називали «Маруся Примаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України». Разом з тим не звернули увагу критики свого часу на те, що в картинах Примаченко сюжети зображені набагато більш складні, ніж здається на перший погляд. Насправді на полотнах спостерігається дивна єдність огидного і прекрасного.

Космічна пам'ять, 1977 рік

У деяких творах художниці можна вгадати час їх написання навіть занадто точно. На картині під назвою «Звіриний суд», створеній художницею у 1936 році, показано, як протокол за столом пише чорна мавпа, за спиною якої навшпиньки стоять двоє вовків. На одній з картин, написаних у 1930-х роках, зображений зелений слон з картузом на голові, який дуже сильно нагадує знаменитий головний убір Сталіна. У підпис до твору сказано: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».

Зелений слон, 1937 рік

Марія Примаченко народилася в маленькому селі на Поліссі, боролася в ранньому дитинстві з поліомієлітом і практично не отримала ніякої спеціальної освіти. Проте безліч найрізноманітніших перешкод не завадило художниці стати одним з найбільш геніальних творців 20 століття. Примаченко створила свій власний стиль, в рамках якого з'явилася згодом величезна кількість варіантів композицій декоративних, орнаментальних, жанрових і пейзажних.

Власними думками з аудиторією художниця ділилася через незвичайні квіти. Виконані в яскравих кольорах, незвичайні за формою, квіти на картинах Примаченко грають роль окремого дива. У філософсько-естетичне трактування відносин між людиною і Всесвітом ці квіти вплітаються на диво органічно. Птахи на картинах художниці є якимись казковими істотами дивної форми. Нерідко птахи схожі на квіти, а крила їх виконані в традиціях вишиванки.

Сорока в трояндах, 1983 рік

Однією з тем, творити в якій Примаченко дуже любила, є тема космосу. Зоряне небо художниця населяла крилатими істотами - русалками, птахами, кіньми. Навіть на Місяці живописець садила грядки і вирощувала мрії. Створений Примаченко світ був таким же сяючим, щирим і добрим, як сама художниця, він покликаний пробуджувати в людях віру в краще майбутнє.

Цікаве про Марію Примаченко:

протягом тривалого часу йде дискусія про правильне написання прізвища художниці. В одних випадках сама художниця стверджувала, що правильно її прізвище пишеться як «Приймаченко», а «Примаченко» є варіантом русифікованим. Разом з тим художниця говорила і зворотне - що в селі її в побуті було слово «приймак», від якого і пішло прізвище.

Односельці Примаченко говорили, що букву «й» художниця втратила в Києві, після повернення прізвище почала писати на міський манер. Академік Жулинський запевняє, що єдино правильним варіантом є «Примаченко». Саме цей варіант затверджений рішенням Вищого адміністративного суду в 2010 році. При прийнятті рішення судді керувалися даними з документів художниці. Свої картини художниця підписувала «Примаченко» або просто «М. П.»;

народилася Примаченко в 1909 році в селі Болотня, де і прожила все своє життя. Незважаючи на селянське походження, не можна говорити, що майбутня художниця народилася у простій родині, батьки її також були людьми творчими. Батька Примаченко Оксентія Григоровича знали у всій окрузі як вправного теслю, який умів майструвати з дерева все;

мати художниці Параска Василівна дуже майстерно вишивала, цьому мистецтву навчила власну дочку. Протягом всього подальшого життя Примаченко носила вишиті власними руками сорочки;

ще в дитинстві стало зрозуміло, що дівчинка наділена Божим даром. Про пробудженні своєї пристрасті до малювання майбутня художниця розповідала, що одного разу, випасаючи на березі річки гусей, побачила кольорові смужки, сформовані прошарками синьої глини в грунті. Частину глини дівчинка принесла додому і розписала красивим синім кольором білі стіни хати. Незабаром на прохання місцевого населення Примаченко також розмалювала хати не тільки в Болотні, але і в сусідніх селах;

до 27 років Примаченко малювала на папері і керамічних виробах, вишивала, займалася творчістю самого різного плану. Після доленосного пошуку талантів художниця була визнана в світі як одна з найкращих представниць «наївного мистецтва». Можна припустити, що без проведення відбору талантів на художницю чекало незавидне майбутнє, адже представників творчих професій в сільській місцевості не дуже й шанують, вважаючи це заняття негідним;

після початку навчання в майстерні при Лаврі художниця не розгубилася серед знаменитих колег. Інші художники навіть намагалися вберегти Примаченко від згубного впливу зі сторони. Наприклад, художниці заборонялося відвідувати зоопарк, щоб справжні тварини не відбили у Примаченко бажання малювати казкових істот. Хоча люди, які знали художницю особисто, стверджують, що вплинути на неї було не так-то й легко. Крізь усе своє життя вона пронесла «божественне незнання», уміння не вміти;

Конь-Горбоконь у квітки сів, щастя усім приніс 1995 рік

в один з днів на екскурсію в Лавру прийшов молодий червоноармієць Василь Маринчук, з яким Примаченко познайомилася. Виявилося, що молоді люди все життя прожили в сусідніх селах, більше того, мати Василя - уродженка Болоті. Незабаром пара почала жити разом в Болотні;

в березні 1941 року у Марії і Василя народився син Федір. Укласти шлюб пара так і не встигла, оскільки почалася війна. Василь, який служив в піхотних військах, з війни не повернувся, хоча Марія чекала його до самої смерті;

перед війною художниця побачила сон, в якому квітучий весняний сад в одну мить перевертається - дерева стають вгору корінням і в землю гілками. Після цього сну майже 10 років художниця не малювала. Важкий повоєнний час художниці, яка жила з батьками і маленьким сином, допомагав пережити продаж картин, написаних до війни;

до малювання повернулася Примаченко тільки у 1950-ті роки. Через деякий час художниця почала дружити з режисером Сергієм Параджановим. Саме він вперше в житті показав художниці цирк, а коли вона хворіла - надіслав поштою ящик рідкісних на той час апельсинів;

під час перебування в Києві художниці зробили кілька операцій, необхідних для отримання можливості протезування хворої ноги. Делегація союзних чиновників прийшла в післяопераційну палату до художниці з інформацією про золоту медаль, отриману її картинами на виставці в Парижі. Потім Примаченко згадувала, що в її свідомості в той день змішалися біль в нозі після операції і радість за свій успіх;

Марія Примаченко

у 2009 році тележурналістка і мистецтвознавець Людмила Лисенко, яка протягом 30 років підтримувала сім'ю Примаченко, поділилася деякими спогадами про художницю. Найактуальнішими проблемами, у вирішенні яких Примаченко потрібна була допомога, журналістка називає протезування, медичне обстеження і пошук медикаментів. Для допомоги художниці в її рідне село неодноразово приїжджали фахівці з протезного заводу в Києві. Вдома вони проводили заміри, примірки, забезпечували художницю новими протезами з більш легких матеріалів.

Також журналістка повідомила, що власної фізичної неповноцінності художниця, яка була інвалідом першої групи, дуже сильно соромилася. Як людина мистецтва, Примаченко було надзвичайно делікатною, естетом в душі, фізичне каліцтво гнітило художницю. Незважаючи ні на що, муки тілесних випробувань жінка несла гідно, благословляючи при цьому життя і людей навколо;

навіть катастрофу на Чорнобильській атомній станції Примаченко пережила у власному будинку, розташованому недалеко від станції. Виїжджати з батьківського дому художниця навідріз відмовилася. Своє рішення пояснювала тим, що Бог дасть і батьківщину, і порядок на території України. Примаченко вірила, що з часом земля зцілиться, а її родині дасть здоров'я і силу, а також твердість у вірі;

є різні точки зору на сам процес написання картин Приймаченко. Відповідно до однієї з думок, писала вона і правою, і лівою рукою з однаковим результатом. Інші стверджують, що писала картини художниця тільки лівою рукою, підсвідомо відокремлюючи роботу духовну від звичайної праці;

Марія Примаченко за малюванням

фантастичні квіти на картинах художниця пояснювала тим, що насправді вони кожен раз цвітуть по-іншому, але вона завжди малює з натури;

художниця-наївістка наївною людиною аж ніяк не була, особливо в питаннях трагізму світового масштабу. Примаченко так і не дізналася, де покоїться її чоловік, і ця тема нерідко з'являлася в творчості художниці. У 1971 році художниця написала картину «Солдатські могили», яку деякі експерти розглядають як передчуття майбутнього вибуху на атомній електростанції в Чорнобилі;

перед смертю Примаченко говорила, що відправляється туди, де цвітуть її дивовижні квіти і живуть казкові істоти. Художниця просила не тужити за нею, оскільки нудьгувати на іншому світі не збирається;

18 серпня 1997 року Марія Примаченко померла, в останню секунду перед прощанням син художниці поклав біля її лівої руки олівець і шкільний зошит. Син тоді сказав, що потрібно жити далі, а його мати сизокрилою златоперою голубкою буде посилати на землю свою любов;

у серпні 2008 року помер і син художниці, який за життя також був самобутнім майстром пензля. Смерть була несподіваною, і в числі її причин вказують загострення хронічних хвороб внаслідок емоційного потрясіння. Шоком для сина відомої художниці стало пограбування, що сталося в червні 2006 року.

Марія Примаченко із сином и внуком

Близько 4 години ранку невідомі пробралися в будинок у Болотні, де жив Федір з родиною, і викрали 77 картин Марії Примаченко. Грабіжники спеціально вибрали час, коли художник знаходився в лікарні. Незабаром грабіжників вдалося знайти. Виявилося, що «працювали» вони на замовлення одного приватного колекціонера. До слова, страхова вартість кожної з вкрадених картин складає 10 тисяч доларів;

і художниця, і її син покинули цей світ в серпні, коли настільки улюблене Марією Примаченко зоряне небо вражає своєю красою. На поминках, згідно зі словами очевидців, Федір говорив, що також хотів би піти в серпні, коли цвіте дуже багато квітів, люди збирають урожай, а в небі нерідко можна спостерігати зорепади. Сини Федора Іван і Петро живуть в селі Іванкові. Талант художниці передається наступним поколінням.

Правнучки Марії Примаченко, сестри Гаєві

Біографія Марії Примаченко:

народилася 12 січня 1909 року, в віці 7 років (за іншими даними, в 9 років) дівчинка перенесла поліомієліт, який Примаченко потім нерідко називала дитячим переляком;

у 1935-1937 роках художниця проходить навчання в Школі народних майстрів у Києві;

у 1935-1941 роках Примаченко працює над знаменитою «Звірячою серією», яка в світі аналогів не має;

у 1941 році у художниці народиться син;

у 1959 році Примаченко приймають до Спілки художників України;

у 1966 році художниця отримує премію імені Шевченка за цикл картин «Людям на радість», який сама художниця називала «Квіти - радість життя».

Увічнення пам'яті Марії Примаченко.

На честь художниці названо малу планету 14624 Примаченко. Відкриття астероїда головного пояса відбулося в жовтні 1998 року. Назва запропонована Климом Чурюмовим;

у 2008 році Національний банк України випустив ювілейну монету на честь знаменитої художниці;

у Києві в 2009 році на честь художниці названо бульвар, який раніше носив ім'я Лихачова. Вулиці, названі ім'ям Марії Примаченко, є також в містах Бровари, Краматорськ, Суми;

пам'ятник Марії Примаченко разом зі скульптурами, на яких зображені дивовижні звірі з її картин, встановлений біля будівлі Центральної бібліотеки міста Краматорська;

у парку міста Яготина на території Київської області також є пам'ятник відомій художниці;

прикрашає монумент на честь Марії Примаченко і українську столицю. Скульптор Федір Богинський, автор пам'ятника на території Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, побачив геніальну художницю в образі маленької дівчинки в вінку.

Марія Примаченко в соціальних мережах.

У соціальних мережах "Однокласники", Facebook, "Вконтакті" знайдені шанувальники таланту української художниці:

у "Вконтакті" знайдено тематичні групи такого змісту.

публічна сторінка Марії Примаченко у Facebook.

В Youtube за запитом "Марія Примаченко" - 706 відповідей:

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Марію Примаченко?

Для аналізу популярності запиту "Марія Примаченко" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок: за станом на 22 березня 2016 року кількість запитів за місяць склала 2 582, що видно на скрині

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Марія Примаченко" зареєстровано в лютому 2016 року - 2 237 запитів за місяць.