Котляревський Іван Петрович

Іван Котляревський: письменник, який довів, що українська мова є літературною

Котляревський Іван Петрович народився 9 вересня 1769 р. у Полтаві, помер у цьому ж місті 10 листопада 1838 р. Український поет, драматург, громадський діяч, зачинатель нової епохи української літератури.

Головна заслуга і досягнення Івана Котляревського.

Теза російської пропаганди 2014-2015 рр. про те, що немає української нації і мови (є "ополячений діалект" російської мови, а "українці" - це "малороси"), був спростований ще наприкінці 18 століття, коли у 1798 році в Петербурзі вийшли три перші частини "Енеїди" Котляревського з обширним, більш ніж на 1000 слів, українсько-російським глосарієм.

Наявність літературної мови і є атрибутом нації. Так, більш ніж 200 років тому завдяки літературному подвигу Івана Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову, на яку можна перекласти "Енеїду" Вергілія, як раніше давньогрецький сюжет був викладений французькою (П. Скарроном), німецькою (А. Блюмауером) і іншими мовами світу.

Не випадкова з позиції філології і тематика жанру. Література кожної із країн у народженні своєму проходить 3 етапи - спочатку вона сміється, потім плаче і тільки потім гучно заявляє про себе. Старт процесу народження літератури української дав Котляревський, підхопив Квітка-Основ'яненко, кульмінацією стала творчість Тараса Шевченка.

"Енеїда" Котляревського в свій час стала джерелом цілющого сміху, що повернув українську націю до життя в найважчий для неї період. Письменник довів, що українська мова, яка вважалася народною говіркою, ідеально підходить для написання серйозних літературних творів;

написана Котляревським "Енеїда" стала переламним моментом не тільки в літературі, а й в історії народу як такого, вона відродила українську мову після багаторічних спроб задушити голос народу;

у надскладніший для українців історичний період письменник дав нації силу для відродження, почерпнув натхнення в самому народі, його побуті і блискучих гранях індивідуальності;

сміх для нації означає оздоровлення і вихід на новий рівень самоусвідомлення. На стику 17-18 століть "Енеїда" повернула українцям силу для боротьби за існування тоді, коли у відродження нації після знищення Гетьманату і Запорізької Січі вже майже ніхто не вірив;

головним героєм поеми Котляревського є український народ. У тексті він постає перед читачами як нація воістину героїчна. Сили козакам дає їх любов до Вітчизни, що перетворює звичайного молодого хлопця на героїчного лицаря;

творчість Котляревського відродила до життя українську мову, яка старанно знищувалася протягом 2-ї половини 17-го і 1-ї половини 18-го століття.

Літературні критики стверджують, що "Енеїда" Котляревського написана в надгерметичному стилі, відчинити "контейнер" під силу тільки людині, яка добре знає українську історію. Письменник Євген Сверстюк свого часу говорив, що в "Енеїді", крім безпосередньо тексту, є ще підтекст і надтекст.

У своєму найвідомішому творі Котляревський одягнув героїв Вергілія в український стрій. У результаті виявилося, що справжній зміст поеми український народ зрозумів, а імперська влада не побачила небезпеку для себе в "Енеїді". Твір досить часто називають "історією України в часі, що пливе морськими хвилями".

У Котляревського Еней - збірний образ українського козака, у Турні уважний читач легко вгадає московського царя, а у Трої побачить українську державу, яка у своєму розвитку постійно стикається з протидією. Часто "Енеїду" називають енциклопедією українського побуту. Знань інтелігент Котляревський набирався, йдучи в народ. Письменник одягався у непримітний мужицький одяг і поринав у світ простого люду.

Збірні образи присутні і в його драматичних творах. У п'єсі "Наталка-Полтавка" письменник описав ідеальну українську жінку, яка вміє любити всім серцем. В образі Возного драматург показав, що навіть у буденному житті є місце подвигу, а щастя близькій людині дарувати легко і просто. У 1889 році легендарний український композитор Микола Лисенко написав оперу за п'єсою "Наталка-Полтавка", твір перекладено на безліч мов, і по нинішній день по ньому ставляться театральні постановки.

Неважко знайти збірний образ, цього разу негативний, і у творі "Москаль-чарівник", написаному Котляревським у 1819 році. Якщо в "Енеїді" сатира завуальована, то в п'єсі недоліки прихильників царського гніту продемонстровані набагато яскравіше. Критики називають п'єсу сміливою, зухвалою сатирою на московську владу.

Примітно, що "Енеїда" виходила в друкованому вигляді поетапно. Спочатку, не повідомивши, письменника, у 1798 році видавець Михайло Парпура у Санкт-Петербурзі опублікував перші 3 розділи поеми. Видавець отримав непоганий прибуток, письменник - славу. Відсутність реакції на ризикований сатиричний твір показала, що імперська влада суті "Енеїди" не зрозумла, це надихнуло письменника на продовження твору.

Повний текст опублікований тільки після смерті автора, у 1842 році. Над поемою Котляревський працював майже все своє життя, почавши ще під час навчання в духовній семінарії. Фінальний варіант тексту складається з 730 строф по 10 рядків у кожній.

Літературознавці зазначають, що творчість Котляревського містить у собі ознаки бароко та романтизму. Однак бароко письменник розумів по-своєму, він показав, що величними можуть бути і прості жителі українського села. Письменник став автором першого серйозного твору народною мовою, до цього вона вважалася наріччям, яке підходить тільки для написання інтермедій.

Біографія Івана Котляревського.

Народився 9 вересня 1769 року у Полтаві в сім'ї козацько-старшинського роду, яка належала до еліти Гетьманщіни;

з 1780 по 1789 рік навчався у духовній семінарії Полтави, де освоїв кілька іноземних мов. Від продовження навчання у Санкт-Петербурзі відмовився, поступив після закінчення семінарії на службу канцеляристом;

з 1793 по 1796 рік працював вчителем у сім'ях сільських поміщиків;

у 1796-1808 роках проходив військову службу, брав участь у боях під Ізмаїлом і Бендерами у рамках російсько-турецької війни;

з 1810 року був покровителем в Полтавському будинку для дітей бідних дворян;

у 1812 році займався формуванням 5 Українського козачого полку для участі підрозділу у війні проти Наполеона I Бонапарта. Письменникові було обіцяно, що після завершення війни полк буде збережено як постійне козацьке війською. Але задумка Котляревського так і не вдалася, обіцянки царський уряд не виконав;

у 1816-1821 роках обіймав посаду директора у Полтавському театрі, поповнив репертуар власними драматичними творами;

з 1827 по 1835 рік працював покровителем богоугодних закладів у Полтаві;

помер 10 листопада 1838 року у власному будинку і улюбленому місті.

Цікаве про Івана Котляревського.

Основоположник української літератури, судячи з розповідей сучасників, що дійшли крізь століття, був людиною цікавою в спілкуванні, з блискучим почуттям гумору. Люди, які знали Котляревського, казали, що він міг розповідати про звичайні речі дуже смішно, але сам при цьому навіть не посміхався.

Стиль життя поета досить часто порівнюють з долею Григорія Сковороди. Обидва знакових для України письменника всіма можливими способами намагалися уникнути контакту з владою. Однак, якщо Сковороду часто називають першим українським мандрівним філософом, то Котляревський все своє життя прожив у рідній Полтаві.

Котляревський, який створив у своїй "Наталці-Полтавці" образ ідеальної, люблячої українки, так і не одружився. Літературознавці приводять 2 можливі версії того, що перспективний у всіх відношеннях наречений так і не став чиїмось чоловіком. Одні припускають, що нещасна любов могла мати місце ще за часів навчання в духовній семінарії.

Згідно з іншою версією, серце письменника забрала особа, котру звали Марією Семенівною. Вона виховувала 7 дітей поміщика тоді, коли Котляревський працював учителем у сім'ях багатих землевласників. Є дані, що рука коханої жінки поета була обіцяна іншому чоловікові, і відразу ж після весілля дами серця письменник пішов у військо, де провів 14 років.

Свого часу Котляревський був членом Полтавської масонської ложі «Любов до істини», користувався авторитетом в місті. За допомогою власних зв'язків письменник сприяв викупу з рабства Михайла Семеновича Щепкіна, який не тільки є засновником російської акторської школи, але й кращим виконавцем головної ролі у п'єсі "Москаль-чарівник".

Михайло Семенович Щєпкін

"Енеїду" з автографом Котляревського дбайливо зберігав імператор Олександр I. Примірник твору також був у особистій бібліотеці Наполеона I Бонапарта в його житлі після вигнання на острів Святої Єлени;

Відзначився письменник і під час своєї роботи покровителем богоугодних закладів. У середовищі опікунів досить поширеним явищем була корупція, якій в діяльності Котляревського, кришталево чесної людини, не спостерігалося. У результаті за 1 рік роботи він зумів заощадити 2400 червонців.

Перед смертю Котляревський роздав власне майно близьким і друзям, звільнив невільників. Пам'ятник на могилі поета поставив його друг Павло Стеблін-Каменський. На надгробній плиті викарбувані слова, написані Тарасом Шевченком.

Увічнення пам'яті Котляревського.

У 1952 році Літературно-меморіальний музей імені Котляревського відкритий у Полтаві;

у 1969 році на Івановій горі у Полтаві відкрито музей-садибу в будинку, де народився і жив письменник;

ім'я Котляревського увічнено в назвах вулиць різних міст України, в Полтаві та Києві ім'я поета носять парки. Безліч навчальних закладів, бібліотек і навіть кінотеатрів названо на честь видатного літератора;

28 жовтня 1998 року Національний банк України випустив пам'ятну золоту монету номіналом 100 гривень у рамках серії "Духовні скарби України" на честь 200-річчя першого видання "Енеїди";

у вересні 2009 року в серії "Видатні особистості України" випущена срібна монета номіналом у 5 гривень, присвячена Івану Котляревському;

пам'ятник на могилі Котляревського авторства скульптора Леоніда Позена. Цей майстер також є автором першого в світі пам'ятника письменнику, встановленого у Полтаві;

пам'ятник поетові встановлено біля Українського католицького університету святого Климента в Римі;

на території музею-садиби у 1971 році встановлено гіпсобетонне погруддя роботи скульптора Галини Кальченко. Ця жінка створила також пам'ятник-погруддя у Києві, встановлений у 1973 році;

у 2004 році встановлено барельєф Котляревському і "Енеїді" в пам'ятнику літописцям Русі-України в місті Чернівці;

у 2010 році пам'ятник письменнику встановлено на території військово-історичного комплексу "Бендерська фортеця" у місті Бендери (Придністров'я);

у 1969 і 1994 роках випускалися поштові марки, присвячені Котляревському;

з 2007 року в Полтаві вручається обласна премія імені Котляревського;

з 1990 року щорічно присуджується премія імені Котляревського за досягнення в галузі драматургії і театрального мистецтва. Лауреати обираються представниками Міністерства культури, Спілки письменників України та Спілки театральних діячів України.