Герої України
Тільки той народ, який вшановує своїх героїв, може стати великим
К. Рокосовський

Лупиніс Анатолій Іванович

Оцініть статтю

Сподобалась стаття? Поділіться!

Висловіть свою думку!

comments powered by HyperComments

Анатолій Лупиніс - керівник повстання в ГУЛАГу 1957 р. і засновник УНСО в 1991

Анатолій Лупиніс (народився 21 липня 1937 року в с. Новоолександрівка Красноармійського району Донецької області, помер 5 лютого 2000 року в м. Києві) - український патріот, в'язень совісті, більшу частину свого життя провів у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях.

  • у 19 років він, студент-відмінник фізмату Київського університету, один вийшов на акцію протесту, тримаючи в руках плакат "Руки геть від Угорщини", протестуючи проти введення радянських військ в Будапешт. Результат: 6 років таборів;
  • у 20 років (1957 р.) він увійшов до числа керівників одного з найпотужніших повстань у ГУЛАГу, проти якого Хрущов наказав застосувати танки і авіацію. Результат: параліч ніг і... ще 10 років суворого режиму з переводом з табору у Владимирський централ;
  • у 34 роки (1971 р.) - повторний арешт і 12 років ув'язнення в сумнозвісній дніпропетровській "психушці";
  • у 52 роки один з організаторів “Меморіалу”, “Народного руху України", з 1991 р. - УНА-УНСО, в рядах яких він воює проти російської агресії в гарячих точках колишнього СРСР аж до 1996 р .;
  • він був "чужим" і за Кравчука, і за часів Кучмі, йому, на відміну від інших дисидентів (В'ячеслава Чорновола, Степана Хмари, Левка Лук'яненка, Миколи Руденка, Василя Стуса, Юрія Шухевича та ін.), не дали ніяких урядових нагород, він не був депутатом, але його авторитет був настільки великим, що жоден охоронець Верховної Ради або АП не наважився його зупинити, а члени УНА-УНСО називали свого кумира просто і шанобливо - "дядя Толя". Він був "тіньовим дипломатом" УНА-УНСО, який неодноразово зустрічався з Гейдаром Алієвим і Ельчібеєм, з Дудаєвим, Масхадовим і Басаєвим, з Гамсахурдіа і Шеварднадзе;
  • в пам'яті українців він залишився борцем за незалежність України, якого не зуміли зломити ані КДБ, ані хвороба - він зумів встати на ноги, хоча і кульгав аж до своєї смерті в 2000 р. Ще він запам'ятався як поет, чиї вірші актуальні й донині:
  • Єдиний спосіб,
    щось змінити –
    Це взяти автомат.
    Або пеpо.
    Є збpоєю усе,
    що низвеpгає.
    Було б кого.
    Було би що.
    Поpожнє місце –
    свято не буває.
    Таки не чув Господь
    За pідний кpай (1992)

    Неволя відняла у нього здоров'я, зробила інвалідом, сильно скоротила життя, проте Анатолій Іванович завжди себе відчував вільною людиною, незмінно зберігаючи оптимізм і віру в перемогу власних ідеалів. "Це була своєрідна, але ефективна форма освіти, де я отримав набагато більше знань, ніж в будь-якому інституті", - так Анатолій Лупиніс згадував потім роки, проведені за гратами. В українському дисидентському русі радянського періоду важко знайти другого такого ж стійкого, вольового, непохитного борця, для якого протистояння системі перетворилося в сенс його життя. За ідеалізм і загострене почуття справедливості Анатолія Лупиноса називали останнім романтиком Опору, козацьким гуру.

    І разом з тим старий дисидент став найбільш нетиповим політиком незалежної України. Він ніколи не припиняв боротьби, хоча цілком міг знайти собі якесь зручне місце у владі. Втім, це й не дивно: Україна часів Л. Кравчука і Л. Кучми зовсім не була схожа на ідеал, оспіваний і вистражданий в'язнями радянських таборів. І Анатолій Лупиніс продовжував залишатися радикалом, що повністю відповідало його бунтарській, поетичній натурі. Багато в чому УНА-УНСО, як унікальний український феномен, сформувалася під впливом революційної філософії (еклектичної і тому постмодерністської) Анатолія Івановича, з її тезами "доктрини дестабілізації", "війни в натовпі" і іншими. "Ми ховаємо трупи старих ідеологій. Цінності чужих світів нам потрібні лише як трофеї. Ікони ми намалюємо самі" - в цих словах головна претензія Лупиноса як ідеолога українського неореволюціонного руху. Багато його теоретико-ідеологічні концепцій зібрано в збірнику "Бунт має рацію", виданому у 2004 р.

    Іноді складається враження, що для цієї людини першорядне значення мала зовсім не мета, а процес її досягнення. У випадку з Анатолієм Лупиносом банальний вислів "Життя - боротьба" втрачає свою метафоричність, оскільки для людини, яка одного разу сказала: "Життя триває - точиться війна!", зовсім не існує напівтонів.

    Головний подвиг в житті Анатолія Лупиноса.

    У житті людини, яка завжди йшла проти течії, перевіряючи себе на міцність, важко виділити головний подвиг. Трагічних подій у долі Анатолія Івановича з лишком вистачило б на кілька життів, проте всі численні біди, як і героїчні вчинки, випали саме на його долю. І, звичайно ж, найважчими і страшними в ній були роки, проведені в радянських катівнях.

    Після закінчення із золотою медаллю сільської школи на Черкащині Анатолій Лупиніс вступив на фізмат Київського університету, обравши для спеціалізації кафедру астрономії. Однак у 1956 році 19-річний студент-третьокурсник несподівано для всіх вийшов на одиночний пікет з плакатом "Руки геть від вільної Угорщини!". Невідомо, що або хто спонукало юнака на цей відчайдушний крок, але "гуманне" радянське правосуддя, як і слід було очікувати, відреагувало на демарш з усією притаманною йому суворістю. Вироком Анатолію тоді стало 6 років таборів.

    Однак вже через рік до перших шести років додалося нових (!) десять. Причиною цього став бунтарський, непокірний дух молодого українця. Вже у 1957 році в 7 таборі Дубравлага, де Лупиніс відбував покарання, спалахнув бунт ув'язнених. Причому він був настільки потужним, що владі для його придушення довелося застосувати війська (а за деякими даними, навіть танки і авіацію!). У чому ж була провина 20-річного студента з Києва? Просто в участі в акціях непокори? Зовсім ні. Анатолій Іванович був одним з тих, хто встав біля керма бунту в'язнів, увійшовши до страйкового оргкомітету. Після придушення повстання Лупиноса звинуватили в "антирадянській агітації і пропаганді, організації контрреволюційного саботажу" і засудили ще до 10 років ув'язнення.

    Після нового вироку політв'язня перевели з табору на тюремний режим, що було набагато важче. Наступні 10 років Лупиніс провів у Володимирській закритій тюрмі та спецтаборі суворого режиму №10. У сумнозвісному Володимирському централі (в якому багато політв'язні не могли витримати і роки) українського в'язня сумління піддавали жорстоким тортурам, в результаті яких молодий хлопець 20 з невеликим років став паралізованим з діагнозом "парапарез ніг". Однак важка хвороба не стала приводом для дострокового звільнення, і Анатолій Іванович вийшов з ув'язнення на милицях тільки в 1967 році, відсидівши термін "від дзвінка до дзвінка".

    На волі він довго лікувався. В результаті через два роки наполегливих тренувань Лупиніс зміг пересуватися самостійно, але кульгавість залишилася у нього на все життя. Оптимістичний, бійцівський характер ніколи не дозволяв дисиденту опускати руки, більш того, він планував жити абсолютно повноцінним життям. Відразу ж після звільнення вчорашній в'язень вступив на заочне відділення економічного факультету Української сільгоспакадемії.

    Однак довго провчитися допитливому студентові знову не дозволили. У 1971 році Анатолія Лупиноса знову заарештували, причому знову за публічну акцію, але на цей раз з читанням віршів. Поет і патріот прочитав свої вірші 22 травня 1971 року, в дні вшанування великого Кобзаря, прямо в центрі української столиці. Звичайно ж, КДБ побачило в його діях "дисидентську витівку" і, відповідно, склад злочину. Поета спочатку заарештували, а потім оголосили божевільним, засудивши до примусового лікування в закритому психіатричному закладі. 12 довгих і страшних років Анатолій Іванович провів у дніпропетровській "спецпсихушці", в порівнянні з якою, за спогадами дисидентів, будь-який табір здався б санаторієм. Однак Лупиніс витримав і це випробування, не зламавшись. Він вийшов з психлікарні з остаточно підірваним здоров'ям, але з ще більшим бажанням боротися з радянською системою.

    Відразу ж після звільнення вічний боєць знову з головою занурюється в підпільну діяльність. Його, здавалося, анітрохи не лякала перспектива знову опинитися за гратами, настільки відчайдушними були дії цієї людини. Однак незабаром у повітрі запахло перебудовою, і стали проявлятися перші, ще слабкі, ознаки свободи. Анатолій Іванович, природно, не залишився в стороні від нових процесів. Перша організація, яку він зареєстрував, називалася "Зелене світло", далі була участь в організації "Меморіал", ініціативна група по створенню "Народного фронту України", пізніше - "Народного руху". Однак його революційна натура не сприймала компромісні цілі, які ставили перед собою нові українські демократи. Його душа постійно рвалася до бію, і однодумців вже немолодий Лупиніс зумів знайти в особі представників радикальної молоді. У самому кінці 1980-х він ініціює створення Української Міжпартійної асамблеї, яка незабаром реорганізувалася в Українську Національну Асамблею, а потім в УНА-УНСО.

    Сторінки біографії Анатолія Лупиноса.

    21 липня 1937 року - Анатолій Лупиніс народився в с. Новоолександрівка Красноармійського району Донецької (тоді Сталінської) області.

    1941 р. - його батьків заарештували і відправили на заслання до Сибіру, звідки вони, користуючись військової метушнею, якимось дивним чином змогли втекти і повернутися в Україну. 4-річний Толя тоді запам'ятав, як йому довелося повертатися верхи на корові. "Як після цього не стати бурлакою, блудником, постійно кимось гнаним", - потім з посмішкою згадував Анатолій Іванович.

    1945 р. - сім'я Лупиносів переїхала до с. Сатанівка Монастирищенського р-ну Черкаської області. Там юний Анатолій закінчив школу із золотою медаллю.

    1953 р. - вступив на фізико-математичний факультет Київського університету.

    1956 р. - заарештований перший раз, засуджений до 6 років позбавлення волі.

    1957 р. - за участь в табірному повстанні термін збільшили до 10 років. Переведений у Володимирську в'язницю.

    1967 р. - виходить на свободу. Вступає на економічний факультет Української сільгоспакадемії.

    1971 р. - другий арешт і 12 років ув'язнення.

    З 1983 р. - підпільна робота після звільнення.

    1989 р. - бере участь у створенні в Україні організацій "Меморіал", "Народний фронт України".

    1990 р. - один з організаторів Української Міжпартійної асамблеї.

    1990 рік - організовує реєстрацію людей, які вважають себе громадянами окупованої Української Народної Республіки. За кілька місяців список налічував приблизно мільйон осіб.

    1991 р. - став одним із засновників Української Народної Самооборони (УНСО).

    1991 - проголошення Акту незалежності України він зустрічає... у в'язниці: "за організацію дій, що порушують порядок" - мітингів і акцій протесту проти підписання союзного договору.

    1992-1996 рр. - відвідує "гарячі точки" на території колишнього СРСР.

    5 лютого 2000 р. Анатолій Лупиніс помер на 63-му році життя. Про нього говорили: "Пішов з життя, як жив, - без квартири, прописки, паспорту, грошей".

    Цікаві факти з життя Анатолія Лупиноса.

    Щоб краще зрозуміти особистість засновника УНА-УНСО, варто послухати спогади людей, які безпосередньо спілкувалися з Лупиніс.

    Соратники по УНА-УНСО: "Це був бунтар на рівні підсвідомості, анархіст від природи. Його можна було вважати українським націоналістом, але також можна було і російським, і казахським. З чеченцями він добре спілкувався. Я бачив, як вставала УНА-УНСО, яку вони організовували разом з Корчинським. Але якщо Корчинський був системний антисистемщик, то Лупиніс був антисистемний повністю. Тому логічно, що з часом вони почали сваритися.

    Лупиніс був романтиком, готовим у будь-який час поїхати в будь-яку країну воювати за будь-яку ідею. Гасло його життя: дія - все, мета - ніщо. Видно було, що це добродушна людина, але з сильним характером. Він спокійно міг ходити по коридорах парламенту. Як він проникав туди, не знаю. Напевно, тиснув на психіку охоронців, як Вольф Мессінг. А взагалі у нього був дар спілкуватися з кожною людиною.

    Коли на території колишнього СРСР почалися війни, він туди відразу поїхав. В результаті півжиття провів у психлікарнях, півжиття в таборах, решту - на війні".

    Вахтанг Кіпіані (український журналіст): "Анатолій Лупиніс був дуже нетиповим політиком. Він являв собою політичний авторитет. Особисто доводилося чути, як немолоді вусаті хлопці з УНА-УНСО, які пройшли "вогонь, воду і мідні труби", зверталися до нього шанобливо, але якось по-дитячому - "дядя Толя".

    Якби українці жили на Кавказі, то впевнений, що Лупиноса справили б у старійшини...

    Його покликанням був ідеологічний вплив. На власне оточення. На світ. Він любив говорити про геополітику, національні інтереси і тому подібні речі. Його важко було слухати в кабінеті, але легко і просто в горах Ічкерії, болотах Абхазії і окопах Придністров'я. Він рвався в "гарячі точки", за покликом історичної пам'яті намагався зануритися в козацьку вольницю... В ньому жив буйний дух Гонти і Залізняка. Йому було б про що поговорити з Євгеном Коновальцем та Дмитром Донцовим".

    Соратники по УНА-УНСО: "Анатолій Лупиніс був перехрестям феноменів – козацьке прізвище, українська чутливість, скіфський лик, гайдамацька завзятість, поетична душа”.

    Історична пам'ять про Анатолія Лупиноса.

    У 2004 році під Львові на вул. Чупринки, в будинку, де колись була перша штаб-квартира УНА, встановлено пам'ятну дошку на честь Анатолія Лупиноса.

    21 травня 2005 року школі в с. Сатанівка, де навчався Анатолій Лупиніс, присвоєно його ім'я. Там встановлено меморіальну дошку.

    Анатолій Лупиніс в соціальних мережах.

    У соціальних мережах "Однокласники", "Вконтакте" і Facebook спільнот Анатолія Лупиноса не знайдено.

    В Youtube за запитом "Анатолій Лупиніс" - 63 відповіді.

    Про Анатолія Лупоноса на YoutubeПро Анатолія Лупоноса на Youtube

    Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Анатолія Лупиноса?

    Для аналізу популярності запиту "Анатолій Лупиніс" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що станом на 10 лютого 2016 р. кількість запитів за місяць склала 31, що видно на скрині.

    За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Анатолій Лупиніс" зареєстровано в лютому 2015 року - 107 запитів за місяць.

    Читати про інших героїв в книзі