Білокур Катерина Василівна

Катерина Білокур - сільська художниця з Полтавщини, яка покорила світ

Катерина Василівна Білокур народилася 25 листопада (7 грудня) 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер - Яготинський район Київської області) в родині заможних селян. Померла 10 червня 1961 року в Яготинській районній лікарні. Народна художниця України, майстер української народного декоративного живопису.

Ім'я Катерини Білокур знають у всьому світі. Її роботами захоплювалися багато геніальних художників, а Пабло Пікассо сказав, що “якби у Франції була така жінка, як Катерина Білокур, ми б змусили весь світ говорити про неї”. Великому автору найдорожчої картини в світі (за 179.365 млн. доларів) навряд чи хтось пояснював, що реалії СРСР були іншими, ніж на його батьківщині, в Іспанії, і у Франції:

у 24 і в 28 років Катерині Білокур двічі відмовили при поступленні в художній технікум, оскільки вона не мала атестата про закінчення семирічки;

у 34 роки намагалася покінчити життя самогубством через те, що залишалася для односельців "чумною, не від миру сього, дивною" жінкою, яка жила з матір'ю і не мала ні чоловіка, ні дітей;

у 39 років її помітила і допомогла організувати першу персональну виставку народна артистка України Оксана Петрусенко, яка й зробила Катерину Білокур відомої в СРСР, а потім у всьому світі;

вона померла на операційному столі районної лікарні в 60 років, не знаючи, що всесвітня слава художника і світове визнання його робіт починаються після смерті.

Її називають неперевершеним співцем природи в живописі. Ніхто ні до, ні після Білокур не зміг настільки вражаюче бездоганно передати на полотнах красу і багатство квітів - ідеальних творінь майстрині, яка прославила Україну.

Досягнення Катерини Білокур

У 1934 році Білокур створює "Берізку" - одну з трьох картин, що принесли їй всесвітню популярність. Через рік народжуються "Квіти за тином" - інший прославлений шедевр.

Завдяки підтримці прославленої співачки Оксани Петрусенко, що прийшла в повний захват від робіт Катерини Білокур, остання в 1940 році відкриває в Полтавському будинку народної творчості свою першу персональну виставку з 11 картин.

Успіх виставки був приголомшливим. Катерину Білокур преміюють поїздкою до Москви, де художниця відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна. Найбільше враження на неї справили "малі голландці", художники-передвижники і французькі імпресіоністи.

А в 1941 році Катерина Білокур створює шедевр "Польові квіти", який вразив світ.

Польові квіти Катерини Білокур

У 1944 році в Богданівку особисто приїхав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай з метою запропонувати виставку і закупити картини. Саме стараннями цієї людини музей має найкращу колекцію робіт Катерини Білокур.

Починаючи з цього моменту, творчість художниці розвивається досить динамічно, вона пише безліч яскравих, самобутніх картин, які ще за її життя прославили українку на весь світ. Серед них "Декоративні квіти", "Привіт врожаю", "Колгоспне поле", "Цар-Колос", "Квіти і виноград", "Натюрморт з колосками і глечиком", "Букет квітів" і багато інших.

Не тільки квіти ставали головними "персонажами" картин великої українки. Не менш чудовими роботами були її портрети, пейзажі та натюрморти. Однак сучасники Катерини від неї чекали нових "квітів".

Її творчість вивчають, про неї пишуть, її нагороджують (стає членом Спілки українських художників, нагороджується орденом "Знак Пошани", отримує звання "Заслужений діяч мистецтв України", потім - "Народний художник України"). Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках у Полтаві, Києві, Москві та інших містах.

Три картини Білокур - «Цар-колос", "Берізка" і "Колгоспне поле" - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі у 1954 році. Там їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!". Він називав її геніальною.

Творчість Білокур гармонійно поєднувала фольклор селянської розпису з жанром квіткового натюрморту. Її полотна, як кажуть мистецтвознавці, випромінюють особливу енергетику - щедрість, тепло, життєствердне джерело природи України. Разом з тим нерідко майстриня використовувала і темний фон, який посилював враження глибини її картин.

Свої квіти художниця часто зображала в оточенні потужних коренів дерев, що було символом багатої і родючої землі України.

Коли їй говорили про те, що вона занадто вже зосередилася на квітах, Катерина Білокур відповідала:

- Не кажіть мені, що ви незадоволені моєю роботою через те, що я, мовляв, пишу одні квіти. Як же їх не писати, коли вони такі красиві? Як прийде весна й зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть - ой боже ти мій! Як глянеш навкруги - цей гарний, а той ще красивіший, а он той вже чудо з чудес! І ніби вони тягнуться до мене, та мало не зі словами: "Хто ж нас буде писати, коли ти покинеш?"...

Як за часів Білокур, так і сьогодні багато хто відзначає глибину, психологізм картин українки, говорячи про неї як про майстра "чудесних картин-натюрмортів, таких тонких і високих, як мистецтво голландців, цих ультрареалістов, з картин яких вилітають бджоли, капає роса, а маточки на квітках виділяють пилок".

Цікаві факти про Катерину Білокур.

Все життя прожила в рідній Богданівці.

З величезною теплотою до кінця своїх днів згадувала двох людей, що зробили на художницю величезний вплив. Це сільський вчитель Іван Калита, який організував разом зі своєю дружиною в Богданівці драмгурток, яким керувала Катерина, і в чиїй бібліотеці вперше в 1924 році вона побачила альбом репродукцій картин Третьяковки.

Друга така людина - Тарас Шевченко. За словами художниці, він відкрив їй всю глибину слова "художник": "Днями і ночами мріяла, щоб заслужити це прекрасне ім'я". Згодом своє паломництво до Канева, на могилу великого поета, вона описала як чарівну казку.

У Катерини Білокур не було вчителів, вона самостійно навчилася малювати, досягнувши неймовірних вершин у творчості, як згадувала пізніше, завдяки "волячій завзятості".

"Все те, чим моя робота цінна, то все моє власне і видобуто великою любов'ю або, кажучи грубіше, волячою завзятістю. Ну а коли в роботі моїй і є деякі огріхи, то нема кого звинувачувати в цьому на стороні, ні школу, ні вчителів" (Катерина Білокур).

Воліла працювати над картиною довго і вдумливо, до двох-трьох років над однією роботою. При цьому одночасно працювала над кількома картинами.

Коли саме народилася Катерина Білокур, точно не відомо. Сама художниця називала і 23 листопада, і 24 листопада, і 1900, і 1901 рік. Офіційною датою її народження було визнано 25 листопада (7 грудня) 1900 року - день Святої великомучениці Катерини.

Батько і дід спочатку допомагали їй у уроках читання, але були здивовані успіхами дівчинки, яка в 6 років читала краще за своїх однолітків. На сімейній раді було вирішено не віддавати Катю до школи, адже читати вона і так вміє. Зате сім'я заощадить на одязі та взутті.

Вдень Катерина працювала в полі і на городі, а увечері, впоравшись по господарству, до пізньої ночі малювала. Сама виготовляла пензлі зі щетини, фарби робила з калини, буряка, цибулі, бузини і різних трав. Сама ж вчилася натягувати на підрамник саморобне полотно, писати аквареллю на простому писальному папері.

Малювала вуглем на шматочках полотна. До 1934 року практично не використовувала акварель і олівець. Згадувала: "Намагалася вугіллям на випадковому шматку полотна намалювати хату, млин, дерева. І плакала над ними, і сміялася, як блаженна, що зуміла таке створити".

У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як вважали в родині Білокур, заняттям. Покарали різками, заборонивши малювати. Але дівчинка не перестала займатися улюбленою справою, ховаючись від усіх, вона продовжувала малювати.

Художницю найбільше приваблювали олійні фарби. Вони здавалися їй чарівними, казковими. Це були її улюблені фарби.

Допомагала оформляти декорації до "сільського театру" сусіда і родича Білокурів Микити Тонконога, який був власником водяного млина. До речі, п'єси Тонконога користувалися великою популярністю. Катерина не тільки працювала з декораціями, але й сама грала на сцені цього театру.

Мати художниці Килина Павлівна Білокур говорила про дочку: "От покарав нас Господь такою дочкою! У людей дочки в таких літах уже заміжні, у їхніх батьків є зяті, а наша чортів малює!".

У драмгуртку Івана Калити Катерина самовіддано грала у виставах "Наталка Полтавка" Котляревського, "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ'яненка, "Наймичка" і "Безталанна" Карпенка-Карого, "Мати-наймичка" Тогобочного, "Наймички" Шевченка та ін. Грала в основному заміжніх жінок, оскільки свій вік (24-26 років) вважала непідходящим для ролей дівчат.

Не прийняла пропозицію руки і серця від молодого чоловіка, небайдужого до художниці, тільки через те, що він їй подарував букет квітів. Катерина сказала йому: "Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?". Вона мала на увазі, що квіти - живі, і не приймала такого "жорстокого" поводження з ними.

До речі, всі свої квіти Білокур завжди малювала тільки з натури. Іноді ходила за десятки кілометрів, щоб намалювати ту чи іншу квітку, якої поблизу не було.

Намагалася втопитися восени 1934 року.

Одного разу Катерина гостювала у двоюрідної сестри, Любові Тонконог, і почула по радіо пісню відомої української виконавиці Оксани Петрусенко. Художниця була настільки вражена і зачарована почутим, що зважилася написати співачці лист, в який вклала малюнок калини на шматочку полотна.

Петрусенко була здивована творінням Білокур. Особисто поїхала у Центр народної творчості в Полтаві. Після переговорів з керівництвом у Богданівку відправляється голова художньо-методичної ради обласного Будинку народної творчості Володимир Хитько. Вражений побаченими роботами, він показує деякі картини своєму другу, художнику Матвію Донцову.

Приймається однозначне рішення: негайно організувати виставку. Таким чином, завдяки Оксані Петрусенко в Полтавському будинку народної творчості у 1940 році відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур з 11 картин.

Завдяки Оксані Петрусенко Катерина Білокур відкриває свою першу персональну виставку.

Квіти Білокур писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й осінні - така картина створювалася, звичайно, з весни до осені. Не дивно, що іноді, читаючи про її квіти, люди сприймали їх не як предмет мистецтва, а як новий вид квітів, виведений Катериною.

Якось один журналіст написав про квіти на картинах Білокур настільки захоплений відгук, що читачі газети вирішили, що їм розповідають про нові види реальних квітів, виведених героїнею репортажу.

З гумором художниця згадувала, що її засипали листами, в яких одні просили прислати насіння незвичайних квітів, інші - поділитися досвідом підгодівлі грунту, навіть просили прийняти до неї на роботу квіткарем. "А у мене квітів всього - кущі три троянд, кущ любистка, та ще пижма, півники та півонії".

Завжди працювала, забувши про все на світі, але не поспішаючи. Шість жоржин на картині "Колгоспне поле” малювала три тижні, доки не залишилася задоволеною зробленим.

Колгоспне поле Катерини Білокур

Крім квітів, Катерина Білокур малювала пейзажі і портрети. Довго працювала над "картиною-казкою" - лелеки, які несуть дитину. Нерозуміння оточуючих, що чекали від неї лише нових "квіткових картин", вплинуло на рішення художниці заховати цей оригінальний витвір у своїй кімнаті-майстерні - місці, куди Катерина нікого не пускала і звідки вже не винесла цю картину.

Картина-казка Катерини Білокур, яку не зрозуміли сучасники.

Серед друзів Білокур були поет Павло Тичина і його дружина Лідія, мистецтвознавець Стефан Таранущенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, прославлена ​​художниця Олена Кульчицька, полтавський художник Матвій Донцов і його дружина Юлія, художниця Емма Гурович і багато інших відомих представників творчої еліти України. Згодом у художниці з'явилися послідовники - Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

Біографія Катерини Білокур.

Народилася в селі Богданівка 25 листопада (7 грудня) 1900 року (ця дата вважається найбільш вірогідною). Батько художниці, Василь Йосипович, володів двома з половиною десятинами землі. Крім Катерини, в сім'ї було ще двоє синів - Григорій і Павло.

У 1922 р. (або 1923-му) безуспішно намагалася вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки.

У 1928 році намагається вступити до Київського театрального технікуму. І знову безуспішно. Як і в Миргороді, від неї вимагали довідку про закінчення семирічки, в якій Катерина не вчилася "завдяки" волі батьків.

Приблизно в цей період здійснює паломництво до Канева, на могилу Тараса Шевченка.

У 1934 році приймає найважливіше у своєму житті рішення: "Я буду художником". “Якщо навчитися цьому ніде не вдається, я сама буду вчитися”, - твердо вирішує Катерина. І в цьому ж році створює "Берізку" - одну з трьох картин, що принесли їй величезну популярність. Через рік народжуються "Квіти за тином" - інший її шедевр.

1934 рік став також роком першої персональної виставки Катерини Білокур, відкритої в Полтавському будинку народної творчості.

У 1940 році картини Білокур виставляються в Полтаві і на республіканській виставці в Києві.

У 1941 році створює шедевр "Польові квіти", який вразив світ. Потім з'являються не менш прекрасні "Декоративні квіти", "Колгоспне поле", "Цар-Колос", "Квіти і берізки ввечері", "Квіти і виноград", "Натюрморт з колосками і глечиком", "Букет квітів" та ін.

У воєнний період більшість робіт Катерини Білокур було втрачено в Москві.

У 1949 році Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.

У 1951 році нагороджена орденом "Знак Пошани", отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України.

У 1956 році отримує звання Народного художника України.

Померла 10 червня 1961 року в Яготинській районній лікарні після операції.

Увічнення пам'яті.

Будинок у Богданівці, де жила велика художниця, став Музеєм-садибою Катерини Білокур. Поряд з будинком знаходиться скульптурний образ Катерини Білокур з трояндами - робота Івана Білокура, племінника художниці, сина її брата Григорія.

У Києві на честь прославленої українки названа одна з вулиць.

В Яготині Катерині Білокур встановлено пам'ятник.

Українським монетним двором випущено монету номіналом дві гривні.

До 90-річчя Білокур скульптор Укадер створив унікальну ювілейну вазу, яка знаходиться в Яготинській картинній галереї.

Художниці присвячений унікальний виставковий проект у Києві "Атмосфера Катерини Білокур".

Катерина Білокур зображена на поштовій марці України.

У Яготинському історичному краєзнавчому музеї мальованим і графічним роботам Білокур присвячено дві експозиції.

У Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві відкрито великий "білокурівскій" зал, в якому зібрані кращі творіння художниці.

Композитор Леся Дичко у 1983 році створила балет "Катерина Білокур".

У 1980 році поставлений телеспектакль "Катерина Білокур".

Про Катерину Білокур знято документальний фільм "Чарівний світ Білокур" (1986) та художній двосерійний фільм "Буйна" (1989).

Катерина Білокур в соціальних мережах.

Проаналізувавши найпопулярніші соціальні мережі "Однокласники", Facebook, "Вконтакте" і відеохостинг Youtube, можна зробити наступні висновки:

В "Однокласниках", "Вконтакте", Facebook груп і сторінок з Катериною Білокур не виявлено.

У Youtube виявлено 1290 відповідей на запит "Катерина Білокур:

Документальний фільм “Обличчя української історії. Катерина Білокур”

Катерина Білокур в пошуковій системі Яндекс.

Для аналізу популярності запиту "Катерина Білокур" використовуємо сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що станом на 25 грудня 2015 року кількість запитів за місяць склала 95, що видно на скрині:

Простежити кількість запитів за певний період в Яндексі можна у wordstat.yandex. Згідно з даними сервісу видно, що 348 запитів було задано в серпні 2015 р.