Ковпак Сидір Артемович

Сидір Ковпак - українець, якого боявся Гітлер і якому не довіряла Москва

Найвідоміший партизан України Ковпак Сидір Артемович (народився 26 травня 1887 року в с. Котельва Полтавської губернії, помер 11 грудня 1967 року у Києві) був одним з організаторів найпотужнішого народного опору гітлерівським окупантам в роки Другої світової війни на території СРСР (1941-1945 рр.).

Виходець з бідної селянської родини на Полтавщині, який з дитинства працював "в наймах" і не отримав практично ніякої освіти, раптом виявився природженим полководцем і, по суті, генієм партизанської війни. У ньому по-справжньому втілився козацький дух українського народу, який умів в будь-які часи до останнього захищати свою рідну землю. За масштабністю проведених операцій і нанесеним противнику втратам серед українських "отаманів" з Ковпаком може зрівнятися, мабуть, тільки Нестор Махно. В УПА польових командирів рівня Сидора Артемовича точно не було. На думку військових, Ковпака можна поставити в один ряд з такими світовими "класиками малої війни", як Йосип Броз Тіто в Югославії, Во Нгуен Зіап у В'єтнамі, Ахмад Шах Масуд в Афганістані.

У його біографії безліч таємниць і загадок, які збереглися донині:

як з нуля провінційний чиновник з Путивля зумів створити найпотужніше партизанське з'єднання в роки Другої світової війни?

чому йому постійно не довіряла Москва? Як пояснив присланий Москвою в червні 1942-го представник ГРУ ГШ Петро Вершигора (який змінив Ковпака наприкінці 1943 р.) свій факт стеження за Ковпаком, виявляється, в Москві навіть влітку 1942 р. (після майже року боїв ковпаківців) допускали, що Сумське партизанське з'єднання може бути... псевдоотрядом, створеним гітлерівцями. Дивно, враховуючи, що за місяць до цього, 18 травня 1942 року, Ковпаку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу;

збереглися документи про те, як ще через півроку, на початку 1943 р., командир Українського штабу партизанського руху (УШПР) Тимофій Строкач і Микита Хрущов на основі даних своїх інформаторів-радистів в з'єднанні Ковпака намагалися "витягти на килим у Кремль" Ковпака, щоб зняти його з посади. Ковпак просто... відмовився летіти до Москви, підтриманий своїм комісаром Семеном Руднєвим;

досі ведуться суперечки навколо загибелі "правої руки" Ковпака Семена Руднєва, який намагався встановити контакт з ОУН-УПА під час Карпатського рейду, тим більше що версію про загибель Руднєва "від рук НКВС" озвучив в газеті "Правда" (!) у 1990 р. один з колишніх легендарних "ковпаківців" - Герой Радянського Союзу Петро Брайко;

після загибелі Руднєва був знятий з посади і сам Ковпак: У грудні 1943 р. він був відкликаний до Москви і отримав почесну посаду (яка нічого не вирішувала в СРСР) члена, а з 1947 р. заступника голови Верховного Суду України, яку і займав до кінця своїх днів у 1967 р.

Як пояснити факт зняття з посади в грудні 1943 р. (!!) талановитого партизанського полководця? Історики не можуть пояснити досі, приводячи ніде документально не зафіксовані слова Сталіна про те, що "потрібно зберегти для України народного героя". Для цього його відправили не до УШПР передавати досвід партизанської війни, а до... Верховного Суду України, в якому він, не маючи навіть юридичної освіти, явно не міг принести ніякої суттєвої користі державі.

Військові фахівці навіть сьогодні відзначають полководницький талант Ковпака, те, що його дії завжди відрізнялися зухвалістю і разом з тим чіткою продуманістю кожного кроку. Командир керувався одночасно і величезним бойовим досвідом, і цінними розвідданими (як власними, так і московського генштабу), і знаннями прикомандированих військспеців, і народною кмітливістю. З часом він став настільки авторитетним лідером комуністичного опору в Україні, що всіх радянських партизанів, не розбираючи, в народі почали називати просто "ковпаківцями". Саме цей високий авторитет, а також досконале знання обстановки "на місцях" часто дозволяли Сидору Артемовичу діяти самостійно, не за командою центрального Українського штабу партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем.

Так вийшло, що абсолютно мирний український селянин волею обставин змушений був значну частину свого життя провести на різних війнах.

Під час Першої світової війни (1914-1918 рр.) Сидір Ковпак, який вже відслужив в армії, був знову мобілізований в діючі війська. Під час важких боїв, в тому числі і славнозвісного Брусилівського прориву, молодий українець показав себе справжнім героєм: за проявлену сміливість він був нагороджений (!) двома Георгіївськими хрестами і двома медалями. З початком революції 1917 року, як один з найавторитетніших солдатів підрозділу, Ковпак увійшов до складу полкового комітету;

у 1918 році, повернувшись додому, Сидір Артемович вступив добровольцем до Червоної Армії, а через рік приєднався до партії більшовиків. Ковпак організував із земляків партизанський загін, на чолі якого бився проти німців і гетьманців у 1918 році, а також проти збройних сил УНР у 1919 році. Пізніше воював за межами України у складі 25-ї Чапаєвської дивізії, а в 1920 році встиг побувати і на Південному фронті, де якраз проводилася операція з ліквідації армії барона Врангеля;

після закінчення Громадянської війни і повної перемоги радянської влади Ковпак п'ять років працював військкомом в різних містах Катеринославської губернії, потім же перейшов на господарську та партійну роботу. У 1937-1941 роках він був головою Путивльського міськвиконкому партії, при цьому під час масових репресій дивом уникнув арешту. Невідомо, як би склалася подальша доля провінційного партробітника, але почалася нова, куди більш страшна війна - з фашистами.

Головний подвиг Сидора Ковпака.

З початком війни досвід старого партизана (ветерану Громадянської на той момент виповнилося 54 роки) відразу ж став у пригоді. У вересні 1941 року Ковпак очолив Путивльський партизанський загін. Під його підпорядкуванням у Спадщанському лісі, що на Сумщині, було спочатку тільки 42 бійця, озброєних 36 гвинтівками, 5 автоматами і 8 гранатами. 29 вересня 1941 р. біля села Сафонівка загін Сидора Ковпака провів першу бойову операцію, знищивши гітлерівську вантажівку.

17 жовтня загін Ковпака злився з "оточенцями" під керівництвом Семена Руднєва. До цього ковпаківці вже встигли розбити підрозділ угорців-карателів. Обов'язки в об'єднаному загоні розділилися таким чином: Ковпак - командир, Руднєв - комісар. Як дрібні струмки в повноводну річку, вливалися в ряди ковпаківського загону розрізнені групи бійців опору. Незабаром лісовий підрозділ збільшився до півтори тисячі бійців і став називатися Путивльським партизанським загоном. На озброєнні червоних партизанів до цього часу вже була не тільки стрілецька зброя, але й міномети і навіть трофейний танк. 1 грудня 1941 р. близько трьох тисяч німців і поліцаїв після артпідготовки почали прочісування Спадщанського лісу. Атаки гітлерівців вдалося відбити, противник втратив кілька десятків солдатів, а партизанам дісталося 5 кулеметів і понад 20 гвинтівок.

НКВС, яке займалося партизанським рухом на окупованій німцями території СРСР, якийсь час придивлялося до Сидора Артемовича і навіть перевіряло його. Але, упевнившись в його повній лояльності та відданості спільній справі, вищі чини держбезпеки довірили Ковпаку командування з'єднанням партизанських загонів Сумської області. У 1941-42 роках ковпаківців витіснили з України, і вони пройшли рейдом через Курську, Орловську і Брянську області, просуваючись з боями по глибоких тилах супротивника. 18 травня 1942 р. Сидір Ковпак був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 27 травня 1942 р. після тривалого бою український партизанський загін урочисто увійшов в Путивль. Окупанти і колабораціоністи в тих боях втратили убитими і пораненими понад тисячу осіб.

31 серпня 1942 р. Сидір Ковпак разом з кількома іншими командирами великих партизанських з'єднань брав участь у нараді, яка проходила в Ставці Верховного головнокомандуючого в Москві і проводилася особисто Й. Сталіним. Саме там було вирішено направити "ковпаківців" на Правобережну Україну для розгортання там потужного партизанського руху. В кінці 1942 року з'єднання Ковпака за завданням нещодавно сформованого Українського штабу партизанського руху здійснило глибокий рейд з брянських лісів на територію Правобережної України (їх шлях пройшов по територіях Гомельської, Пінської, Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей). Всього за роки війни радянські партизани пройшли з боями близько 10 тис. км по території 18 областей РРФСР, Білорусії та України. Особливо небезпечною для окупантів стала операція "Сарненський хрест", виконана під час рейду на Правобережну Україну: партизани підірвали одночасно 5 мостів на залізничних магістралях Сарненського вузла і завершили похід розгромом ворожого гарнізону в Лельчицях. Слава про ковпаківців завжди їх випереджала, сіючи паніку серед гарнізонів супротивника. Партизани заради дезінформації навіть самі розпускали чутки в різні сторони про те, що "йде Ковпак". Відмінною рисою партизанської армії Сидора Артемовича була практично повна відсутність "партизанщини" (в негативному сенсі цього слова). У з'єднанні панувала жорстка дисципліна, присвоювалися військові звання, дотримувалася чітка субординація.

До літа 1943 року бійці Ковпака вийшли до Карпат, де зіткнулися не тільки з німцями, але й з бійцями УПА. І ті, й інші нападали на червоних партизанів, що прийшли в Західну Україну. Зрештою, зазнавши великих втрат і не знайшовши очікуваної підтримки у місцевого населення, з'єднання Ковпака призупинило своє просування на захід. Всього за 26 місяців боїв з фашистами ковпаківці знищили ворожі гарнізони в 39 населених пунктах (тільки під час Карпатського рейду від їхніх рук загинуло більше 3800 німецьких солдатів і офіцерів), пустили під укіс 62 військових ешелони, підірвали 256 мостів, знищили 96 складів, вивели з ладу електростанції і нафтопромисли біля Биткова і Яблунова. Партизанські рейди, крім суто військового, мали ще й колосальне пропагандистське значення, оскільки в місцях, де проходили бійці Ковпака, створювалися нові загони народних месників.

У січні 1944 року знамените з'єднання було переформовано в 1-у Українську партизанську дивізію ім. С. А. Ковпака, а самого Сидора Артемовича призначили членом Верховного Суду УРСР. За видатні заслуги під час Великої Вітчизняної війни Ковпаку було присвоєно звання генерал-майора, він також був нагороджений двома орденами Золотої зірки Героя Радянського Союзу, 4 орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями і численними іноземними орденами.

Біографія Сидора Ковпака.

26 травня 1887 р. - Сидір Ковпак народився в с. Котельва Полтавської губернії в сім'ї бідного селянина. У нього було ще двоє братів і дві сестри.

У 1898 р. майбутній партизанський командир закінчив церковно-приходську школу в рідному селі.

У 1908-1912 рр. служив в армії. Був солдатом у 186 піхотному Асландузському полку.

З 1912 по 1914 рр. працював чорноробом у саратовському річковому порту і трамвайному депо.

1914-1916 рр. - призваний до царської армії. Солдатом проходить всю Першу світову. За хоробрість нагороджений Георгіївськими хрестами III і IV ступенів і медалями "За хоробрість" ("георгіївськими" медалями) III і IV ступенів. Один із орденів Ковпаку вручав особисто імператор Микола ІІ.

У 1917 році Ковпак підтримав революцію, був членом полкового комітету.

У 1918 році Сидір Артемович повернувся в рідну Котельву для встановлення радянської влади, де і створив свій перший партизанський загін, який воював проти австро-німецьких окупантів разом з загонами А. Я. Пархоменка.

У 1919-1920 рр. він служив у складі 25-ї Чапаєвської дивізії, беручи участь у розгромі білогвардійських військ під Гур'євом, а також у боях проти військ Врангеля під Перекопом і в Криму.

У 1921-25 роках С. А. Ковпак працював помічником, а потім військовим комісаром в Токмаку, Генічеську, Кривому Розі, Павлограді.

З 1926 року він перебуває на господарській і партійній роботі.

У 1936 році на перших виборах до місцевих рад С. А. Ковпак був обраний депутатом Путивльської міської ради, а на її першій сесії - головою виконкому.

З 1941 по 1944 рр. Ковпак командує найбільшим в Україні партизанським загоном. Стає генерал-полковником і двічі Героєм Радянського Союзу.

З 1944 р. Сидір Артемович був депутатом: він займав почесну посаду заступника голови Президії Верховної Ради УРСР.

У 1947 році його підвищують до заступника Голови Президії, а з 1967 року - до члена Президії Верховної Ради Української РСР. Був депутатом Верховної Ради СРСР - з другого по сьоме скликання поспіль.

У 1949 р. вийшла книга спогадів Ковпака "Від Путивля до Карпат".

У 1964 р. - книга "Із щоденника партизанських походів".

11 грудня 1967 р. Ковпак Сидір Артемович помер. Він похований на Байковому кладовищі в м. Києві.

Цікаві факти з життя Сидора Ковпака.

Коли в довоєнні роки Сидір Артемович Ковпак працював головою міської ради в рідному Путивлі, він, як і багато хто, потрапив під маховик сталінських репресій. Проте в той раз він дивом врятувався, завдяки в першу чергу своєму рішучому характеру. Одного вечора до нього у вікно обережно постукав його друг, голова місцевого НКВС, який тільки сказав Ковпаку, що вночі того повинні прийти заарештовувати, і відразу зник у темряві. Сидір Артемович не забарився з висновками: він швидко зібрав необхідні речі і зник у лісі, де і переховувався найближчий місяць. Повернувся Ковпак в Путивль, тільки коли небезпека минула і змінилося керівництво каральних органів (до речі, слідчий, який хотів заарештувати Ковпака, сам був незабаром визнаний "ворогом народу"). Радянська влада більше не мала претензій до керівника міста, навіть не зняла його з посади. Під час німецької окупації Ковпаку знову довелося йти в знайомі лісу, де він організував свій легендарний партизанський загін.

Коли партизанський загін Сидора Артемовича Ковпака налагодив тісні зв'язки з Москвою, з Центру почали регулярно надавати допомогу зброєю, боєприпасами та медикаментами. Все необхідне вночі скидалося з літаків на парашутах в заздалегідь визначених місцях. Генеральний штаб у Москві також поповнював партизанські ряди підготовленими і досвідченими кадрами, в першу чергу радистами, розвідниками, саперами, диверсантами. Серед них був і Петро Петрович Вершигора, який до війни працював режисером на Київській кіностудії, а з 1942 - в резидентурі ГРУ Генштабу РСЧА.

Згодом Ковпак почав помічати, що Вершигора постійно ходить за ним, уважно спостерігаючи за всіма діями командира загону. Одного разу, коли терпець Сидора Артемовича увірвався, він притиснув Вершигору до дерева і, погрожуючи нагайкою, змусив чесно все розповісти. Виявилося, що той отримав завдання стежити за Ковпаком з метою переконатися, що його партизанський загін не є фальшивим і дійсно воює з німцями. Справа в тому, що вже були відомі прикрі випадки створення гестапівцями псевдопартизанських загонів з метою компрометації народного руху.

Надалі між Ковпаком і Вершигорою склалися найтісніші відносини бойових побратимів. Петро Петрович очолив розвідку партизанського з'єднання, а потім вже як командир І Української партизанської дивізії імені Ковпака він провів рейд по території Західної України та Польщі.

Незважаючи на те, що самі партизани називали свого командира "Дід" або "Старий", серед пересічного населення поширювалися чутки, що Ковпак - це молодий силач велетенського зросту, який один виходив проти німецьких танків, і що його нібито боїться сам Гітлер.

Історична пам'ять про Сидора Ковпака.

В Україні є безліч пам'ятних знаків, присвячених Сидору Ковпаку.

У 1971 році, коли відзначалося 30-річчя партизанського руху на Сумщині, Сидору Ковпаку в Путивлі був споруджений пам'ятник. Скульптурне зображення партизанського генерала встановлено на бетонному постаменті у вигляді пірамідальної скелі заввишки сім метрів.

У 1967 році Спадщанський ліс був оголошений історико-культурним державним заповідником, в ньому створений партизанський меморіал. Напередодні святкування 40-річчя Перемоги тут була відкрита скульптурна Алея героїв, на якій першим розташоване бронзове погруддя Ковпака.

На честь Сидора Ковпака також встановлено пам'ятник у Києві. Встановлені пам'ятники і в Путивлі, Глухові та Котельві.

Меморіальні дошки відкриті в Києві, Путивлі, Яремчі на будинках, в яких жив Ковпак.

Національний Банк України випустив пам'ятну монету з його зображенням.

На честь партизанського героя в 1971 році був названий один з кораблів Херсонського суднобудівного заводу.

Його ім'ям також названі

вулиця в Києві;

вулиця в Путивлі;

вулиця в Севастополі;

вулиця в Павлограді;

проспект в Донецьку;

вулиця в Токмаку;

вулиця в Конотопі;

вулиця в Коростені;

вулиця в Полтаві;

вулиця в Харкові;

вулиця в Лельчицях (Республіка Білорусь);

вулиця в Сумах;

вулиця в Хмельницькому;

вулиця в Нижньому Новгороді.

22 березня 2012 року Верховна Рада України прийняла Постанову про святкування 125-річчя з дня народження Сидора Артемовича Ковпака.

У 1973 році режисер Т. В. Левчук на кіностудії ім. А. Довженка зняв художній фільм-трилогію про бойовий шлях партизанської дивізії Ковпака "Дума про Ковпака".

Сидір Ковпак в соціальних мережах.

У соціальних мережах Facebook, "Однокласники", "Вконтакте" спільнот Сидора Ковпака не знайдено. У Youtube за запитом "Сидір Ковпак" - 431 відповідь:

Сидір Ковпак на Yutube

Документальний фільм "Людина з чистою совістю (Сидір Ковпак) (2012)".

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Сидора Ковпака?

Для аналізу популярності запиту "Сидір Ковпак" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 26 січня 2016 р. кількість запитів за місяць склала 3 944, що видно на скрині:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Сидір Ковпак" зареєстровано у квітні 2015 р. - 4 797 запитів за місяць: