Кирпонос Михайло Петрович

Михайло Кирпонос - радянський генерал, який обороняв Київ і загинув за нього

Кирпонос Михайло Петрович (народився 30 грудня 1892 в с. Вертіївка Ніжинського повіту Чернігівської губернії, загинув 20 вересня 1941 року в районі Шумейкове поблизу Лохвиці Полтавської області) - один з видатних генералів-українців, що служили в Робітничо-Селянській Червоній Армії і самовіддано захищали Україну в ході Другої світової війни.

Михайло Кирпонос дуже незручний для радянської та української історіографії з різних причин:

для радянських істориків він, загиблий у вересні 1941 р., - зручна мішень, на яку можна звалити програш і відступ у 1941 р. Хоча саме завдяки діям Кирпоноса німцям не вдалося влаштувати на території України такий же повний розгром за кілька тижнів, як у сусідній Білорусі, 71-денна оборона Києва (жодна столиця Європи не змогла утримати гітлерівців такий час) увійшла в усі підручники вищих військових закладів СРСР, а сама столиця України стала містом-героєм у СРСР. Він загинув у бою, як рядовий солдат, від осколка міни (за іншою версією артилерійського снаряда) і був з почестями похований німцями (єдиний випадок), що також не могло широко афішуватися радянською пропагандою, особливо на тлі десятків інших радянських генералів, що потрапили в полон до гітлерівців в цей же час;

для істориків незалежної України Кирпонос також не вписується в рамки "національних героїв", оскільки, будучи прапорщиком царської армії, вступив добровольцем до РСЧА, в роки громадянської війни дослужився до комполка 1-ї Радянської Української стрілецької дивізії під командуванням М. О. Щорса, воював з УНР, був нагороджений іменним маузером. Як комдивізіі брав участь у війні з Фінляндією 1939-1940 рр. У підсумку "за кадром" залишилася важлива деталь: полководницький талант Кирпоноса в 1940 р., коли його 70-та стрілецька дивізія по льоду Фінської затоки, обійшовши "лінію Маннергейма", зуміла взяти Виборг (головний "трофей" СРСР у тій війні), що й змусило фінських дипломатів сісти за стіл переговорів з Радянським Союзом. Кирпонос був відмічений в Кремлі завдяки блискуче проведеній операції, яка змінила хід війни, йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу, через півроку призначили командувачем Ленінградським, а потім Київським Особливим військовим округом.

Історію не зміниш. Герой чи ні для сучасних українців талановитий полководець генерал Кирпонос, який загинув в бою за Україну, як рядовий солдат, нехай вирішить голосування українців.

Головні подвиги Михайла Кирпоноса.

1. Перемога в боях з фінами. Взяття Виборга. Серед численних радянських полководців Михайло Кирпонос знаходиться не на видноті. Прямо скажемо, його ім'я, як символ найбільшої поразки Червоної Армії, навіть намагалися замовчати і пустити в непам’ять. Однак сумнівна слава воєначальника-невдахи - це не більше, ніж нав'язаний стереотип. Навіть при Сталіні, який дуже серйозно підірвав боєздатність власної армії найжорстокішими репресіями командного складу і зважав тільки на ступінь особистої відданості тієї чи іншої людини, на відповідальні командирські посади просто так не призначали. І у генерала Кирпоноса до київської катастрофи в послужному списку були дуже гідні і навіть яскраві сторінки. У вищу "обойму" командних кадрів РСЧА він потрапив завдяки Радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. - саме тій Зимовій війні, яку прийнято вважати невдалою для Червоної Армії. Проте дії військ під командуванням Михайла Кирпоноса переконливо довели, що це не так.

Як відомо, початок Зимової війни складався для РСЧА не зовсім успішно. Помилки в плануванні та постачанні, шапкозакидацькі настрої, недостатня підготовка та технічне забезпечення військ - все зіграло свою негативну роль. До цього варто додати відмінну виучку і сильну мотивацію фінських військовослужбовців, неприступність "лінії Маннергейма" і 40-градусні морози. У грудні 1939 року Михайло Кирпонос був призначений командиром 70-ї стрілецької дивізії 7-ї армії, яка перед тим зазнала великих втрат і була виведена в резерв для переформування. Новому командиру вдалося за короткий термін не тільки відновити боєздатність дивізії, але й підготувати її до проведення зухвалої за задумом і блискучої по виконанню операції.

Наступ Радянських військ на Карельському перешийку

Комдив М. Кирпонос розробив план форсування по льоду Фінської затоки і виходу в тил Виборзького укріпрайону - основного елемента надпотужної "лінії Маннергейма". Як це не дивно, але радянський комдив у своїй доповіді з обґрунтуванням необхідності наступу посилався на досвід (!) царя Петра І, який взяв під час Північної війни добре укріплений Виборг саме таким маневром. Також червоний командир наводив у приклад похід військ імператора Олександра І, які під час Російсько-шведської війни 1808-1809 рр. досягли по льоду Ботнічної затоки шведських берегів.

На свій страх і ризик Михайло Петрович силами своєї дивізії взявся здійснити цей сміливий план і досяг повного успіху. 4 березня бійці РСЧА швидким маршем переправилися по льоду через Фінську затоку, вибили противника з його укріплень на північному березі, перерізавши тим самим стратегічне шосе Виборг - Гельсінкі. Тепер в неприступній "лінії Маннергейма" утворився значний пролом, а її остаточний прорив став лише питанням часу. Протягом декількох днів бійці 70-ї дивізії відбили кілька відчайдушних контратак фінських військ. До кінця березня 1940 року місто-фортеця Виборг було захоплено, що, по суті, і вирішило результат всієї війни. Фінляндія погодилася на мир на умовах, вигідних Москві, а війну в СРСР оголосили переможної.

Вже 21 березня 1940 року Указом Президії ВР СРСР 70-та дивізія була нагороджена орденом Леніна, а М. П. Кирпонос і п'ятнадцять бійців і командирів його дивізії були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. У квітні 1940 року комдив Кирпонос був запрошений до Москви, де виступив з доповіддю на нараді Головної Військової ради, на якій був присутній особисто Й. Сталін.

2. Оборона Києва. Герой або винуватець поразки? Призначення генерала Кирпоноса на високий пост командувача Київським військовим округом стало вершиною його кар'єри і частиною тих лаврів, якими його щедро обдарував Кремль за успіхи у фінську кампанію. Саме завдяки настільки запаморочливому злету в часи тотальних репресій за Михайлом Петровичем згодом закріпилася репутація "людини не на своєму місці", чергового сталінського висуванця і навіть бездарності. На нього списали всі невдачі перших місяців війни, тим більше що сам Кирпонос заперечити це вже не міг. Однак якщо розібратися в ролі генерал-полковника Кирпоноса у війні, його заслугах і помилках, неважко помітити, що думки сучасників про нього кардинальним чином розходяться. Так, його критикували:

Г. К. Жуков ("Я був радий, що Київський особливий військовий округ дістався такому достойному командиру. Звичайно, у нього, як і у багатьох інших, ще не було необхідних знань і досвіду для керівництва таким великим прикордонним округом, але життєвий досвід , працьовитість і природна кмітливість гарантували, що з Михайла Петровича виробиться першокласний командувач військами").

Н. К. Попель ("Бездоганно смілива і рішуча людина, він ще не дозрів для такого поста. Про це ми не раз говорили спокійно, не вбачаючи тут в мирний час великої біди, забуваючи, що прикордонний округ з початком бойових дій розгорнеться у фронт").

К. К. Рокоссовський ("Мене вкрай здивувала його розгубленість, яка різко кидалася в очі... Складалося враження, що він або не знає обстановки, або не хоче її знати. У ці хвилини я остаточно прийшов до висновку, що не по плечу цій людині настільки об'ємні, складні і відповідальні обов'язки, і горе військам, йому довіреним").

У той же час про особу М. Кирпоноса абсолютно в іншій тональності відгукувалися інші, не менш заслужені воєначальники, наприклад, І. Х. Баграмян (який багато працював з Кирпоносом), А. А. Гречко (йому були доступні всі архівні матеріали) і К. С. Москаленко. Останній писав про загиблого М. П. Кирпоноса: "Він був сміливою у військовому відношенні людиною і проявив себе хоробрим і вольовим командиром... хоробрий, мужній генерал загинув у дні тяжких випробувань, залишивши по собі добру і світлу пам'ять у серцях тих, хто знав його".

Сталін, коли призначав генерала Кирпоноса командувачем Київським Особливим військовим округом, керувався, швидше за все, просто довірою до даного воєначальника. Говорити про звичайний передвоєнний кадровий голод у РСЧА в даному випадку не доводиться, оскільки саме на київському напрямку радянський генштаб очікував головний удар, і в Україну не могли прислати командувати непідготовлену людину. Тим більше що попередником М. Кирпоноса на посаді командувача округом був не хто інший, як легендарний Георгій Жуков. Серед істориків існує думка, що Сталін при призначенні Кирпоноса вказав йому на свій політичний задум - підготувати округ до війни, але так, щоб не викликати у німців підозр і не спровокувати їх напад. Новий командувач намагався провести рішення про створення ударного угруповання в глибині округу, за рахунок військ прикриття кордону, але підтримки "у верхах" так і не знайшов.

З початком Великої Вітчизняної війни на Правобережній Україні склалося катастрофічне становище. Проти Південно-Західного фронту була зосереджена гітлерівська група армій "Південь" чисельністю в 730 000 солдатів і офіцерів, 9,7 тис. гармат і мінометів, 799 танків і 772 літака. Плюс відразу після початку війни група армій "Південь" отримала підкріплення з 19 дивізій, також до неї приєдналися угорські, румунські, італійські та словацькі війська. Київський укріпрайон, створений ще на старому (до 1939 р.) кордоні СРСР, тримав оборону близько двох місяців. Не дивлячись на важку поразку РСЧА під Уманню, Кирпоносу вдалося зберегти управління військами і організовано відступити до української столиці.

7 Липня пав Житомир. Танкова група Клейста вирвалася на Київське шосе і вже через 4 дні опинилася в 20 км від столиці, але була зупинена на р. Ірпінь. Німці, що розраховували взяти Київ, як Мінськ, наскоком, змушені були серйозно скорегувати свої плани - на них чекала важка позиційна війна, нав'язана Кирпоносом. Незабаром стало ясно, що оволодіти українським мегаполісом силами однієї групи армій "Південь" не вдасться, і тоді в Берліні вирішили вдатися до допомоги 2-ї танкової групи генерала Гудеріана, ослабивши тим самим групу армій "Центр" і Московський напрямок.

Що цікаво, під час затяжних позиційних боїв під Києвом генерал Кирпонос, на відміну від німців, проявив виняткову витримку, максимально довго не вводячи в бій резерви. Вже й у С. Будьонного, і у Й. Сталіна здавали нерви, і вони вимагали задіяти резерви, а Кирпонос наполіг на своєму, вдаривши в найпотрібніший момент. Вже до 16 серпня частина передмість Києва була очищена від німців, а положення, з якого німці почали наступ 4 серпня, було відновлено.

Проте вихід танкового угруповання Гудеріана в тил військам Південно-Західного фронту прирікав солдатів РСЧА на оточення і загибель, а Київ - на капітуляцію. У цих умовах перед істориками постає питання: хто особисто винен у тому, що війська своєчасно не були відведені на лівий берег Дніпра? Одні звинувачують Сталіна, який категорично не дозволяв здавати Київ, інші - Кирпоноса, який переконав верховного, що столицю України можна буде відстояти.

Наказ Ставки про залишення Києва надійшов 18 вересня, проте вже тиждень фактично ніякого виходу з "котла" не існувало. Генерал М. Кирпонос міг евакуюватися на літаку, але наказав (!) відправити на ньому поранених, сам же відступав з військами. У ніч на 20 вересня 1941 року весь штаб Південно-Західного фронту (це близько 800 командирів) потрапив в оточення біля хутора Дрюківщина в 12 км від Лохвиці, що в Полтавській області. Німці почали масований обстріл відступаючих. Старший політрук В. С. Жадовський згодом так описав обставини загибелі командувача: "Будучи пораненим, М. П. Кирпонос отримував відомості про обстановку та давав відповідні вказівки. Гітлерівці не припиняли вогонь до настання сутінків. Близько 7:00 вечора біля джерела поблизу щілини, на краю якої сидів М. П. Кирпонос, приблизно в 3-4 метрах від нього розірвалася ворожа міна. Михайло Петрович схопився за голову і впав на груди. Один осколок пробив каску з лівого боку голови, другий вдарив у груди близько лівої кишені кітеля. Рани виявилися смертельними. Через 1-1,5 хвилини він помер...".

Біографія Михайла Кирпоноса.

30 грудня 1892 Михайло Петрович Кирпонос народився в селі Вертіївка Чернігівської губернії в бідній селянській родині. Навчався в церковно-приходській та земській школах.

1909 році починає працювати сторожем у Чернігівському лісництві.

У 1915 році був призваний в російську армію. Бере участь у Першій світовій війні на Румунському фронті в складі 258-го Ольгопільського піхотного полку.

У 1917 р. Кирпонос був обраний на посаду голови солдатського полкового комітету, а пізніше - на посаду голови солдатської ради 26-го армійського корпусу.

У лютому 1918 р. вступив до лав РСДРП(б).

У березні 1918 року Кирпонос організував у себе на батьківщині партизанський загін, що боровся проти німецьких окупантів і військ гетьмана Скоропадського.

У серпні 1918 року разом зі своїм загоном вступає до Червоної Армії, командує батальйоном в дивізії М. Щорса.

З липня 1919 року служив помічником начальника дивізійної школи червоних командирів цієї ж дивізії в Житомирі та Глухові.

З 1922 року Михайло Кирпонос - помічник начальника і комісар школи червоних старшин у Харкові.

У 1927 році закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе, призначений командиром батальйону в 130-й Богунський стрілецький полк.

З квітня 1929 року - помічник, з січня 1931 - начальник штабу 51-ї Перекопської стрілецької дивізії.

З березня 1934 року - начальник і воєнком Татаро-Башкирської об'єднаної військової школи імені ЦВК Татарської АРСР .

З листопада 1935 року - комбриг.

З листопада 1939 року - командир дивізії.

З грудня 1939 року командував 70-ю стрілецькою дивізією 7-ї армії, проявив себе під час Радянсько-фінської війни. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

З квітня 1940 року М. П. Кирпонос - командир 49-го стрілецького корпусу, з червня того ж року - командувач військами Ленінградського військового округу.

З лютого 1941 року генерал-лейтенант Кирпонос М. П. - командувач Київським Особливим військовим округом.

22 червня 1941 року. У перший день Великої Вітчизняної війни Київський Особливий військовий округ був перетворений в Південно-Західний фронт, генерал-полковник М. П. Кирпонос призначений його командувачем.

20 вересня 1941 року генерал М. П. Кирпонос загинув в урочищі Шумейкове біля хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області УРСР.

Історична пам'ять про Михайла Петровича Кирпоноса.

Генерал-полковнику М. П. Кирпоносу були встановлені пам'ятники в Києві та Чернігові.

У Києві, Чернігові та Лохвиці на честь Героя Радянського Союзу названі вулиці.

На батьківщині радянського генерала в с. Вертіївка є музей М. Кирпоноса, і встановлена ​​меморіальна дошка на його честь.

Михайло Кирпонос в соціальних мережах.

У соціальних мережах Facebook, "Однокласники", "Вконтакте" спільнот Михайла Кирпоноса не знайдено. У Youtube за запитом "Михайло Кирпонос" - 46 відповідей:

Михайло Кирпонос на Youtube

Документальний фільм "Останній парад перед великою війною". Командує генерал-полковник Михайло Кирпонос.

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Михайла Кирпоноса?

Для аналізу популярності запиту "Михайло Кирпонос" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 17 січня 2016 року кількість запитів за місяць склала 42, що видно на скрині:

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів зареєстровано в жовтні 2014 р. - 78 запитів за місяць: