Острозький Костянтин-Василь Костянтинович

Князь Костянтин Острозький - магнат, ворог Москви, захисник України та засновник Острозької академії

Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (народився 12 лютого 1526 року в м. Турові, помер у віці 82 років 13 лютого 1608 р. в Дубно).

Один з небагатьох олігархів України, що захищали її інтереси. Походив з поліської гілки найшляхетнішого (великокнязівського) роду Рюриковичів. Його батьком був могутній воєвода Костянтин Іванович Острозький (1460 або 1463-1530) - гетьман Великого князівства Литовського, а до цього переможець 80-тисячного війська московського царя Василя III в битві під Оршею (1514 р.). Успадкувавши величезні багатства, молодий князь став найбагатшим магнатом Великого князівства Литовського, а потім, після Люблінської унії (1569 р.), і об'єднаної Речі Посполитої. Він вважався другим після короля землевласником країни: Острозькому належало 80 міст і 2760 сіл. Річний дохід княжого дому становив 19 млн. злотих (це трохи менше бюджету всієї республіки). У 1573-1574 роках Острозький був навіть претендентом на королівський престол Речі Посполитої, але програв, оскільки був православним, а не католиком.

Його заслуги перед Україною:

1. У захисті українських земель від татарських набігів. На посаді київського воєводи (головного воєначальника), яку він обіймав 49 років (1559-1608), Острозький у 1575 році розбив татар під Синявою, в 1577 - в Дубно, в наступному році - під Острогом, дозволивши Київщині, Поділлю і Волині жити більш спокійним життям, ніж раніше. Його сучасник, письменник, архімандрит Захарія Копистенський у своїй похвалі князю називає Костянтина-Василя "муром залізним на Украйнах, страхом зі трепетом татарам".

2. Він одним з перших зрозумів небезпеку для України з боку Москви, докладаючи чимало зусиль для її ослаблення. Так, він

став близьким другом і покровителем князя Андрія Кубского, який втік у 1564 р. від Івана Грозного і, прекрасно знаючи систему оборони західних рубежів Московії, 9 років вів партизанську війну з московським царем, влаштовуючи засідки і організовуючи походи на Полоцьк (1564, 1579), Великі Луки і т. д .;

брав активну участь у подіях Смутного часу після смерті Івана Грозного, прийнявши перед його походом на Москву у 1602 році майбутнього московського царя Лжедмитрія I (1605-1606) і подарувавши йому “Книгу про постування” Василя Великого, надруковану напередодні в його друкарні Петром Мстиславцем, з дарчим написом “Григорію - царевичу Московському”, залишивши доказ того, що він прекрасно розумів, що перед ним Григорій Отреп'єв, а не царевич Дмитро.

3. В заснуванні ним двох перших в Україні друкарень - в Острозі і в Дермані. Саме в його Острозькій друкарні запрошеними князем Іваном Федоровим і Іваном Мстиславцем були опубліковані перші в Україні друковані книги.

4. У створенні та утриманні ним Острозької академії у 1576, хоча в численних працях цей час розширено від 1575 до 1580, - першого у всіх східних слов'ян навчального закладу європейського типу, що геть спростував твердження єзуїтів про неможливість на засадах православ'я розвивати вищу освіту.

Переоцінити значення К. Острозького для України важко. Хоч князь і був звичайною людиною з притаманними кожному коливаннями і недоліками, проте його великі справи і слава затуляють їх для нашого покоління. З глибини століть постає перед нами могутній князь - захисник рідної землі, рідної віри, культурний і освітній діяч, мудрий правитель, і пам'ять про нього не померкне у віках.

Головні заслуги князя Острозького.

Острозька академія. В українську історію князь Костянтин Острозький увійшов ще й як переконаний прихильник і захисник православної віри. Приблизно у 1576-1980 роках князь заснував у себе в Острозі академію, що стала родоначальницею вищих навчальних закладів в Україні. Ректором в ній довгий час служив відомий православний богослов грек Кирило Лукаріс, якому через деякий час було призначено стати Константинопольським патріархом. Крім академії, князь відкрив ще кілька православних шкіл в своїх безмежних володіннях.

Острозька академія мала найвищий на той час освітній рівень серед усіх східнослов'янських навчальних закладів. Її не випадково прозвали "українськими Афінами". До роботи в цьому унікальному навчальному закладі (він був тримовний: слов'яно-греко-латинський) залучалися діячі різних конфесій: Герасим Смотрицький, Іван Федоров, греки Іммануїл Мосхопулос, Діонісій Раллі та Євстахій Нафанаїл, Симон Пекалід, протестанти білорус Андрій Римша і українець Мотовило. В Острозі викладали вчені з багатющим європейським досвідом: українець Купріян навчався в Падуї та Венеції, Ісакій Борискович - в Олександрії. Греки Никифор Кантакузін та Кирило Лукаріс також закінчили Падуанську академію. Поляк Ян Лятош - астроном, математик, доктор медицини, випускник Падуанського та Краківського університетів. Серед найвідоміших випускників Острозької академії були гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, брати Дмитро і Северин Наливайки та ін.

На всю Україну і сусідні православні країни була відома Острозька друкарня, де випускалася така необхідна для віруючих духовна література. Саме там свого часу працював великий російський першодрукар Іван Федоров. У 1581 році ним за наказом Острозького вперше була надрукована Біблія церковнослов'янською мовою. У ній налічувалося 600 сторінок, текст був надрукований шістьма різними шрифтами, сторінки прикрашалися різними вставками і візерунками. Один іноземний друкар, побачивши славнозвісну Острозьку Біблію, вигукнув: "Та за один лист цієї Біблії я готовий віддати половину Англії!". Протягом наступних 20 років з цієї друкарні вийшли такі найважливіші для православної культури твори, як "Про єдину істинну і православну віру і св. Апостольську церкву", "Листи патріарха Єремії", "Діалог патріарха Геннадія", "Азбука" з коротким словником і православним катехізисом Лаврентія Зизанія, "Відповідь на лист отця Іпатія Потія" та інші. Острозький також допомагав львівському вченому, священику Василю, що склав книгу "Про єдину віру", і Христофору Бронському, автору великого твору, спрямованого проти унії, "Апокрисис".

Боротьба проти Берестейської унії. Князь неодноразово висловлювався на користь пошуку компромісу між католиками і православними, але створення Греко-католицької церкви він категорично не міг прийняти. Він мріяв про добровільне з'єднанні всієї східної церкви із західною на підставі обопільної згоди. Справа в тому, що князю з Острога дуже не подобалося те становище, в якому опинилася українська православна церква після захоплення турками Константинополя і проголошення патріархії в Москві. Залишившись без нагляду, православні священики в Україні та Білорусії втратили всяку дисциплінованість, серед них широко поширювалися такі пороки, як пияцтво, хабарництво, грубість, розпуста і кричуща некомпетентність в питаннях віри. Князь Костянтин, бачачи духовне розбещення священиків, вирішив підняти православ'я шляхом західного освіти. Для цього він вирішив укласти унію, але він бачив її як гідну і чесну, причому укладену разом з усією східною церквою. Про це він багато розмовляв з єзуїтом Антонієм Посєвіним і навіть з самим королем Стефаном Баторієм. Однак, коли Острозький дізнався, що унія готується і буде укладена всього декількома духовними особами без угоди східних патріархів, московського духовенства і князя, без відома українського парафіяльного духовенства, чернецтва і пастви, - він написав її головному ініціатору Володимирському архієпископу Іпатію Потію суворий лист, звинувативши останнього у віровідступництві.

Якби найбагатша людина в Україні стала на бік унії, то підтримала б її всіма своїми чималими ресурсами і особистим авторитетом (Іпатій Потій навіть на колінах благав його підтримати унію). “Справа йде не про тлінний маєток і багатство, що гине, а про вічне життя, про безсмертну душу, за яку нічого дорожчого бути не може. Вельми багато з мешканців нашої країни, особливо православні, вважають мене за начальника православ'я в цьому краї, хоча сам я визнаю себе невеликим, але рівним кожному, хто стоїть за правовірність. Тому, побоюючись, як би не залишитися винним перед Богом і перед вами, і дізнавшись достовірно про таких відступників і явних зрадників церкви Христової, сповіщаю про них всіх вас, як кохану мою у Христі братію, і хочу разом з вами стояти заодно проти ворогів нашого спасіння, щоб з Божою допомогою і вашим ревним старанням вони самі впали в ті тенета, які таємно на нас готували... Що може бути більш безсоромним і беззаконним! Шість чи сім лихих людей злочинно погодилися між собою і, відкинувши пастирів своїх, найсвятіших патріархів, від яких поставлені, насмілюються владно, по своїй волі, відірвати всіх нас, правовірних, немов безсловесних, від істини і забрати з собою на погибель. Яка нам може бути від них користь? Замість того, щоб бути світлом світу, вони стали пітьмою і спокусою для всіх... Якщо татарам, євреям, вірменам і іншим в нашій державі зберігаються без будь-якого порушення їх закони, то чи не нам, справжнім християнам, буде зберігатися наш закон, якщо тільки всі ми з'єднаємося разом і заодно пильно стояти будемо? А я, як досі, у всі дні мого життя, служив працею і маєтком моїм непорочного закону св. Східної церкви, у розмноженні св. писань і книг і в інших благочестивих речах, так і до кінця за допомогою Божої обіцяю служити всіма моїми силами на користь моїх братії, правовірних християн, і хочу разом з усіма вами, правовірними, стояти в благочесті, доки стане сил... ".

Тверда позиція Острозького надихнула українських православних і сильно похитнула рішучість єпископів-прихильників унії. Вони навіть погодилися на проведення спільного з'їзду. І тільки польський король Сигізмунд зумів зупинити не в міру самостійного князя, категорично заборонивши такий з'їзд. "Що стосується з'їзду або собору, про який просили самі ваші єпископи, - писав монарх Острозькому, - то він нам не угодний. Судити про справи порятунку належить влади пастирів; за ними і ми зобов'язані йти, як за нашими пастирями, не відчуваючи, чого навчають ті, яких Дух Святий дав нам у вожді до кінця життя. Разом із тим такі з'їзди зазвичай більш ускладнюють справу, ніж приносять якусь користь". Таким чином, церковний собор в Бресті став неминучим, причому проходити він мав саме в тому форматі, який був невигідний князю Костянтину.

Власник Острога дуже не любив, коли щось було не по ньому. Він хотів зірвати підписання Берестейської релігійної унії і навіть думав застосувати збройну силу, щоб не допустити її укладення. Український аристократ гаряче виступав зі своїми запереченнями під час церковного Собору в Бресті, в той час як під міськими стінами розташувалися кілька тисяч солдатів його приватній армії, а батареї особистої артилерії князя були виведені на пряме націлювання. Однак і єпископи-підписанти, і співчуваючі їм католицькі пани також приїхали на Собор в супроводі своїх військ. Якби пролунав хоча б один постріл, Україна б поринула в безодню кровопролитної громадянської війни. Однак князю Острозькому вистачило в той день витримки і мудрості, щоб не зробити фатальний крок. Він вирішив боротися іншими методами. Згодом князь всіляко підтримував православних, які не змирилися з унією, і навіть розробляв план створення конфедерації з протестантами для взаємного захисту проти католицького наступу.

Біографія князя Костянтина Острозького.

12 лютого 1526 р. - князь Костянтин Костянтинович Острозький народився в м. Турові. Батько молодого дворянина помер, коли той ще був зовсім малий, і хлопчика виховувала мати. Він отримав прекрасну освіту в православному дусі.

1573-1574 рр. - Острозький був одним з претендентів на королівський престол Речі Посполитої.

1576-1580 рр. - заснував славнозвісну Острозьку академію.

1581 р. - в друкарні при академії була видана знаменита Острозька Біблія - великий пам'ятник українського книгодрукування.

1591-1593 рр. - князь Острозький взяв діяльну участь в придушенні козацького повстання Кшиштофа Косинського.

1596 р. - намагається перешкодити підписанню Берестейської унії.

1602 р. - приймає і переховує у себе першого російського самозванця Лжедмитрія І. Надає йому підтримку. Згодом бере участь у подіях Смутного часу в Росії.

13 лютого 1608 р. князь Костянтин Острозький помер і був похований в Острозі у замковій Богоявленській церкві.

Цікаві факти про життя Костянтина Острозького.

Згідно з деякими даними, особистий статок князя Острозького був (!) у 3 рази більший, ніж багатство... короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІI Вази. Це означає, що український князь був, звичайно, не першою людиною в державі, але й далеко і останньою;

князь Костянтин практично власними силами зумів придушити повстання запорожців на чолі з Кшиштофом Косинським (1591-1593 рр.). Повстанці мали необережність зайти на його землі, що було й не дивно, бо в Україні мало які володіння в той час не належали всесильному магнату;

Костянтин Острозький не гребував і міжнародною політикою. Він свого часу знайшов, прихистив і підтримав сумнозвісного Григорія Отреп'єва, який згодом став першим російським самозванцем Лжедмитрієм. Надалі він зумів дати справі хід і на належному рівні "розкрутити" цей багатообіцяючий проект. По суті, саме Костянтин Острозький дав старт так званому Смутному часу, який занурив у 20-річний хаос до того могутнє Московське царство;

під кінець життя Костянтина Острозького двоє його синів, Іван і Костянтин, стали католиками, молодший син Олександр був отруєний слугою, улюблена племінниця зійшла з розуму. Внучка князя Костянтина і дочка його покійного сина Олександра (надії православних, як його називали) Анна-Алоїза стала ревною католичкою. У 1624 році, після заснування в Острозі єзуїтського колегіуму, спадкоємиця припинила фінансування академії. А в пасхальну ніч 1636 р., скориставшись народними заворушеннями острожан, Анна-Алоїза остаточно закрила "українські Афіни";

все своє життя син великого батька князь Олександр Острозький захищав православ'я, але сталося так, що вже після смерті його навернули до католицької віри. Дочка магната Анна-Алоїза не тільки не виконала заповіт батька і змінила релігію, але ще і організувала небачений акт: запросила в сімейний склеп ксьондза, який провів обряд католицького хрещення над прахом покійного князя Олександра Костянтиновича.

Історична пам'ять про Костянтина Острозького.

У 1908 році у Вільно з ініціативи Свято-Духова православного братства був закладений, а у 1913 році освячений храм-пам'ятник до 300-річчя К. К. Острозького. На меморіальній дошці золотими буквами написано: "У пам'ять ревнителя і захисника православної народності". У Білостоці (Польща) існує Фонд князя Острозького.

1994 р. - Острозька академія була відроджена як державний, а згодом національний університет.

У 2008 р. Українська православна церква Київського патріархату на Помісному соборі канонізувала князя як благовірного.

12 травня 2008 року на території Брестської фортеці поруч зі Свято-Миколаївським гарнізонним собором на його честь було встановлено пам'ятний хрест.

Вулиця Кн. Острозького в м. Рівному:

Костянтин Острозький в соціальних мережах.

У соціальних мережах "Однокласники", "Вконтакте" і Facebook спільнот Костянтина Острозького не знайдено.

В Youtube за запитом "Костянтин Острозький" - 176 відповідей:

Про Костянтина Острозького на Youtube

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Костянтина Острозького?

Для аналізу популярності запита "Костянтин Острозький" використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого можна зробити висновок, що за станом на 18 лютого 2016 року кількість запитів за місяць склала 548, що видно на скрині.

За період з кінця 2014 р. найбільшу кількість запитів "Костянтин Острозький" зареєстровано в листопаді 2014 року - 1 249 запитів за місяць.