Нечуй-Левицький Іван Семенович

Нечуй-Левицький - письменник, який протистояв русифікації України

Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище - Левицький) народився 25 листопада 1838 року в с. Стеблів (Корсунь-Шевченківський район Черкаської області), помер 15 квітня 1918 року в Києві. Класик української літератури. Автор визнаних шедеврами світової літератури творів "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки" і багатьох інших. Перший з українських письменників використовував новаторські прийоми і методи у творчості. Відкрито виступав проти русифікації України.

Досягнення Нечуя-Левицького.

1. Іван Нечуй-Левицький розширив тематичні та жанрові межі, проблематику української літератури, привніс нові ідеї в методи і принципи літературного відображення повсякденності. Він вважав, що письменник повинен зображувати реальне життя свого часу у всій повноті його прояви, показувати різнобічно і яскраво, але в той же час реалістично, правдиво, все, що його оточує.

2. Саме Нечуй-Левицький вперше в українській літературі показав реальне життя фактично всіх верств населення: селян, робітників, поміщиків, духовенства, інтелігенції. Письменник вийшов далеко за межі тем, традиційних для української літератури того часу, створивши епічні полотна з життя і найбідніших верств населення, і аристократії, а також вперше показавши "новий тип" людини України. Не дивно, що І. Франко називав Нечуя-Левицького "великим епіком".

Багато критиків вважали, що творчість Івана Нечуя-Левицького не тільки збагатила українську літературу, а й значно прискорила її розвиток. Його твори порівнювали з кращими творіннями Гоголя, Котляревського, Тургенєва, Бальзака, Золя, а за манерою подачі матеріалу - навіть з картинами Рембрандта.

І. Франка високо цінував Нечуя-Левицького, він називав його "колосальним, всеобіймаючім оком".

3. Нечуй-Левицький залишався самобутнім, оригінальним, неповторним письменником,твори якого - "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки", "Причепа", "Хмари", "Над Чорним морем", "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський" та ін. - називають перлинами української літератури, енциклопедією народного життя, найбільш визначними творіннями національної та світової літератури.

5. Нечуй-Левицький першим з українських письменників розширив жанрові межі національної літератури у глобальних масштабах. Його творчість представлена ​​новелами, повістями, п'єсами, романами, нарисами, есе, критичними, публіцистичними гострополемічними, а також етнографічними статтями та ін. Багато сучасних жанрів української літератури проходило етап становлення і розвитку саме у творчості Нечуя-Левицького.

6. Іван Нечуй-Левицький став першим українським письменником, хто широко висвітлив проблему національної освіти. Зокрема, у повісті "Причепа" письменник відображає згубний вплив офіційної політики русифікації "малих народів", яка в Україні реалізовувалася через народні школи та духовні установи.

Тема національної освіти стала однією з ключових у творчості І. Нечуя-Левицького і надалі втілювалася в його епічних творах: "Хмари", "Над Чорним морем", а також численних статтях, серед яких справжніми "бомбами" стали "Російська народна школа на Україні", "Педагогічний прояв у російській народній школі", "Школа повинна бути національною" та ін.

І досі, кажуть критики, ця тема у тому вигляді, як вона була подана класиком, не втратила своєї актуальності, при цьому багато педагогів, чиновників від освіти, літераторів, навіть політиків посилаються у своїх виступах на оригінальні висловлювання І. Нечуя-Левицького, які не втрачають своєї злободенності.

7. І. Нечуй-Левицький відкрив в українській прозі не тільки новий тип героя - селянина-бунтаря, шукача правди ("Микола Джеря), але й нові явища епохи, зокрема, витоки формування робітничого класу, зростання буржуазних відносин, появу "людини нового типу", вихід на авансцену до того "невідомої" українській літературі інтелігенції.

При цьому в образах своїх персонажів, особливою селян, письменник поєднує правдивість і точність характерів з емоційно-поетичним духовним світом особистості, що бере свій початок в укладі самого життя, в навколишній природі, в самому житті українського народу, не побаченому здалеку, а прожитому, відчутому самим автором.

8. Ще одним безцінним для української літератури досягненням І. Нечуя-Левицького стало те, що він набагато розширив можливості відображення психології людини. І не тільки селян, а й представників аристократії, інтелігенції, робітників, духовенства.

9. Багато герої творів Нечуя-Левицького символізують прояв українського національного характеру - письменник особливо підкреслював багатство внутрішнього світу, почуття власної гідності, самоповаги, властиві українцям.

Іван Нечуй-Левицький підкреслював у своїх творах самобутні, унікальні риси українського народу без ідеалізації. Навпаки, він одним з перших в національній літературі заявив про необхідність всебічного, правдивого аналізу народного життя в усьому його різноманітті, включаючи навіть "найгемніші" риси селянського побуту і психіки.

Все це знайшло відображення в багатьох творах класика, але найяскравіше проявилося в повісті "Кайдашева сім'я", яка досі є однією з найбільш популярних в Україні та світі, по якій поставлені численні спектаклі і знято художній фільм.

Повість Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", як і в часи класика, одна з найбільш популярних в сучасній Україні. А вистави, поставлені за нею, незмінно збирають аншлаги. Приголомшливий успіх мав і однойменний фільм, який тільки в одному youtube за 2012 рік переглянуло більше як 113 000 чоловік.

Цікавий факт: свого часу критики з подивом відреагували на появу "Хмар". Нечуя-Левицького звинуватили в тому, що він відійшов від зображення побуту села - теми №1, на їхню думку, для української літератури того часу. Однак "Хмари", як і "Над Чорним морем", - історична заслуга письменника, який не побоявся всупереч канонам консервативних моралістів взяти нову планку - збагатити національну літературу новою оригінальної темою (інтелігенція, тема "нової людини" з її демократичністю, любов'ю до національної культури, протестом проти пригноблення народу), одночасно розширивши жанрові можливості прози.

"Нова людина" Нечуя-Левицького щиро вірить у силу знань і освіти. Для неї це "золоті ключі", які можуть звільнити народ від національного і соціального гноблення.

Велику увагу І. Нечуй-Левицький у своїй творчості приділяв історії України. При цьому письменник також використовував різні жанри: казка "Запорожці", романи "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський", науково-популярні нариси "Перші київські князі", "Український гетьман Богдан Хмельницький і козацтво" та ін.

З-під пера Івана Нечуя-Левицького вийшло чимало п'єс, які, як і його прозові твори, відрізнялися реалізмом, правдивістю і точністю у відображенні дійсності, виразністю і багатством мовних засобів, різноманітністю жанрових форм, стилістичних методів і прийомів. Найбільш яскрава драматургічна спадщина письменника представлена історичної оперетою "Маруся Богуславка", історичною драмою "В диму та полум'ї", комедіями з сучасного міського побуту "На Кожум'яках", "Голодному й опеньки м'ясо", дитячими різдвяними сценками "Попалися".

10. І. Нечуй-Левицький увійшов в історію літератури і як перший перекладач Біблії українською мовою (спільно з Кулішем і Пулюєм). Книга була видана у Відні у 1903 році. Письменник перевів четверту частину Біблії. До речі, письменник хотів, щоб український варіант Біблії був перевиданий, оскільки, на його думку, редактори засмітили текст діалектизмами і русизмами. Цікаво, що видання українського тексту Біблії і продаж його в Росії були заборонені духовної цензурою.

Наступні покоління літераторів вчилися у Нечуя-Левицького уважному спостереженню за життям, вмінню відтворювати живі людські характери, точно, правдиво відображати не лише характери, але і глибину психології особистості.

"Придивляйтесь до народного життя, помічайте типи селян, розпитуйте про всілякі сільські історії, і таким сама повість наскочить на Вас, а чого не вистачить, то покличте на допомогу силу творчості, бо саме життя рідко коли дає цілу повість. Треба життя пропустити через свою душу".

Літературознавці одностайно відзначають, що без творчості І. Нечуя-Левицького неможливо уявити розвиток української повісті та роману, які були вдосконалені П. Мирним, І. Франком, М. Коцюбинським та ін. Ці великі творці, яких знають у всьому світі, багато в чому спиралися саме на творчість Нечуя-Левицького. Навіть сьогодні до його досягнень звертаються багато хто з сучасних письменників, в тому числі зарубіжнихі, оскільки книги класика української літератури перекладені багатьма мовами світу, включаючи білоруську, російську, німецьку, чеську, польську, молдавську, угорську та ін.

Цікаве про Івана Нечуя-Левицького.

З дитинства захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя;

знав кілька мов, серед яких, крім рідної, - російська, грецька, латина, німецька, французька, церковнослов'янська (викладав її у Богуславському духовному училищі);

у Кишиневі очолював гурток прогресивних поглядів вчителів, які на таємних зборах обговорювали гострі національні та соціальні питання. Пропагував у Кишиневі українську літературу. Потрапив під таємний нагляд жандармів.

У Кишиневі написав працю "Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини", в якій підкреслював те, що російська література не гірша за українську (Нечуй-Левинський любив і цінував творчість Толстого, Островського, Лєскова, Салтикова-Щедріна), а той факт, що російська література потрібна Росії, а Україні потрібна українська література. Він вважав, що "гріх української інтелігенції в тому, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну";

вельми категорично ставився до правопису, вважаючи, що “писати треба так, як люди говорять". Був готовий спалити власні книги, якщо там будуть такого роду помилки: "нехай краще згорять, ніж з таким правописом";

у Києві любив поговорити з людьми на вулиці, тому навіть ті, хто не читав його книжок, міг поспілкуватися особисто з письменником.

Улюбленим його місцем у Києві була площа біля Михайлівського монастиря. Тут Іван Нечуй-Левинський не тільки слухав, але і записував живу українську мову;

цінував кожну вільну хвилину, жив "за розкладом". Доходило до того, що його педантизм не зупиняли навіть такі заходи, як ювілеї власної творчої діяльності, з яких він ішов до завершення, посилаючись на те, що "йому треба спати". Святкування закінчувалися без ювіляра. Пунктуальність письменника була відома і його сусідам по Пушкінській вулиці, які звіряли по ньому свої годинник. Адже класик завжди в один і той же час виходив з дому і йшов по одному і тому ж маршруту в будь-яку погоду.

Сюжет знаменитої комедії "За двома зайцями" узятий з п'єси І. Нечуя-Левинського "На Кожум'яках". А у Києві, на Андріївському узвозі, встановлено пам'ятник Голохвастову та Проні Прокопівні (у п'єсі Нечуя-Левинського персонажів звуть Евфросинья і Гострохвостий);

Нечуй-Левицький виступав проти "касти вчених", які нехтували живою народною мовою, простою, зрозумілою і образною. На цій підставі він конфліктував з професором Михайлом Грушевським, майбутнім Головою Центральної Ради УНР, який впроваджував у Східній Україні вироблену на основі галицького діалекту з характерними для нього полонізмами, латинізмами, германізмами і діалектизмами Галичини українську газетну мову.

Нечуй-Левицький полемізував з Грушевським в жорсткій, безкомпромісній формі. При цьому його статті та огляди з цього питання мали величезний успіх. У результаті історик частково визнав свої помилки, проте його послідовники "гнули свою лінію". А деякі погрожували письменникові фізичною розправою;

останні роки життя жив у злиднях, але працював до знемоги, не шкодуючи себе. До речі, саме в цей період життя луною відгукнулася класику його полеміка з Грушевським. Ось що пише у зв'язку з цим видання "Факти і коментарі":

Факти і коментарі про відносини Михайла Грушевського та Івана Нечуя-Левицького

Помер класик української літератури в "будинку для самотніх людей", кинутий усіма, включаючи родичів, які ще в Києві забрали у нього все, навіть одяг, тому доставили великого письменника України до "божого дому" у спідній білизні. Після смерті тіло покійного протримали цілий день в "Дегтярівці" і тільки після заходу сонця, в темряві, надівши на нього чужий одяг, таємно перевезли до Софійського собору.

Біографія Івана Нечуя-Левицького.

Народився 25 листопада 1838 у Стебліві в сім'ї сільського священика. Батько майбутнього класика української літератури був освіченою, прогресивних поглядів людиною, мав велику домашню бібліотеку. На власні гроші організував школу для селян, в якій його син навчився читати і писати.

У 1847 році Іван вступив до Богуславського духовного училища, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав.

Після училища вступає до Київської духовної семінарії, яку закінчує у 1859 році.

У 1861 році вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1865 році.

І. Левицький закінчує академію із званням магістра, однак відмовляється від духовної кар'єри, зволівши викладати російську мову і літературу, історію та географію у Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеця (1867-1872), Кишинева (з 1873).

Помер 2 (15) квітня 1918 року у київській Дегтярівській богадільні (будинку старих), де проживав без нагляду останні дні. Похований на Байковому кладовищі.

Увічнення пам'яті І. Нечуя-Левицького.

Згідно з Постановою Ради Міністрів України від 9 жовтня 1968 року в у Стеблеві був створений Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького. Слід зазначити, що на добровільних засадах музей працював з 1960 року.

Біля музею встановлено пам'ятник І. Нечую-Левицькому.

Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького знаходиться у відновленому пам'ятнику історії - будинку, в якому жила сім'я І. Нечуя-Левицького. Крім власне музею до меморіального комплексу відносяться "іменні" скелі Нечуя Левицького та Адама Міцкевича: "Бурлачка" і "Сфінкс", могили батька і діда письменника - священиків Стефана і Симеона Левицьких. Поруч із приміщенням музею встановлено бронзове погруддя письменника, а неподалік - пам'ятник Нимидорі, героїні повісті І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря".

На честь Івана Нечуя-Левицького названо вулиці в багатьох українських містах, у тому числі Києві, Львові, Чернівцях, Луганську, Черкасах, Харкові, Полтаві та ін.

У 1984 р. в Києві встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку по вул. Володимирській, 42, де розміщувався літературно-мистецький клуб, в діяльності якого брав участь і Нечуй-Левицький, а також Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний та інші уславлені представники культурної еліти України.

У Києві в 2012 році був відкритий сад з п'єс Нечуя-Левицького та Старицького.

З 1993 року щорічно за високохудожнє втілення творчості українського національного характеру присуджується літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького.

З 1991 року виконкомом міської ради міста Біла Церква за досягнення в галузі літератури, образотворчого мистецтва, виконавської діяльності та народних промислів присуджується щорічна премія імені І. С. Нечуя-Левицького.

І. Нечуй-Левицький у соцмережах.

Сторінка у Facebook, присв'ячена Івану Нечую-Левицькому

В Інтернеті в соцмережі Facebook існує кілька проектів, присвячених Нечую-Левицькому, серед яких група у Facebook, сторінка пам'яті в рамках проекту "ПомніПро" та ін.

На безкоштовному відеохостингу Youtube розміщена аудіокнига "Іван Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології".

Іван Нечуй-Левицький в пошуковій системі Яндекс.

Згідно запитам в Яндексі, Нечуй-Левицький став одним із найрейтинговіших серед усіх письменників України.

Так, запит “Нечуй-Левицький” за 26 днів листопада користувачі Яндекса вводили 602 рази:

Якщо брати в розрізі 2 років, то маємо наступну картину:

Найбільше число запитів про Нечуя-Левицького було зафіксовано у вересні 2015 р.